Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

Вона знову задивилася у вікно.

Удалині нарешті засвітилися вогні готелю. Я згадав, як уперше побачив ці будиночки, наче на різдвяній листівці, і порівняв це з враженням від ангарів, з яких складався «СуперШред». Ні, це не звучало по-дурному.

Джульєтт очевидно думала про те саме.

— Я вже розповідала, що переїхала сюди, коли не стало моїх рідних, і що застрягла тут. Так буває в цьому житті, знаєш? Ця гора якось тримає тебе. Бізнес спершу процвітав, але потім було кілька теплих зим… і кажуть, що буде ще кілька. — Джульєтт замовкла на мить. — Я не можу дозволити собі штучний сніг, як у Ґева. Тож, коли він висунув пропозицію, гарну пропозицію, я була рада. Ми з Ґевом — давні друзі. Діти власників курортів.

— Вістлер?

— Вістлер. — Джульєтт тепло всміхнулася власним спогадам. — Він непоганий хлопець. І знає, що я чекала такої нагоди. — Вона прочитала мої думки і здійняла брову. — Ґевові потрібна моя земля, але це не означає, що він готовий на все заради неї.

Гроші — це, звісно, найбанальніший мотив. У цьому плані я не надто зосереджувався на Софії, бо п’ятдесят тисяч не здавалися мені достатньою сумою, аби штовхнути на вбивство, та якщо ця земля коштувала мільйони…

— Тож я погодилась, — вела далі Джульєтт. — Тоді я думала, що він просто візьметься керувати готелем. Мене вабила ідея звільнитися від цієї… спадщини, чи як це назвати. Але коли настав час підписувати папери, я дізналася, що він хоче знести курорт, і тоді… що ж, гадаю, спадщина в цьому разі — це все-таки правильне слово, чи не так? — Джульєтт зітхнула, видихнувши хмарку пари. — Це місце має надто довгу історію, щоб ось так відмовитися від нього. У тих стінах — моя родина.

Я пригадав, як Ґевін наполягав на розмові із Джульєтт. Казав, що вона «не пошкодує».

— Він підвищив ціну? Щойно?

Джульєтт кивнула.

— У нього з’явився новий інвестор.

— Ну, звісно, — кивнув я. — І що ти думаєш робити?

— Після цих вихідних… — Джульєтт знову задивилася у вікно, і мовчанка закінчила речення за неї.

— От дупа, — озвався Енді з переднього сидіння.

Він витирав рукавом запітніле лобове скло. У протертому ним кружальці я побачив велику темну пляму — з нас усіх такого розміру був лише Марсело, — яка махала руками над головою, наче допомагаючи літаку приземлитися. За ним у снігу, одразу за рогом будівлі, мерехтів червоний сигнальний вогонь. Біля нього зібралися якісь темні тіні. Одна присіла.

— Схоже, вони знайшли її.

Скидалося на те, що Люсі пролежала там усю ніч, бо її засипало кількома футами снігу. З-під замету стирчала тільки рука — біла мов крейда й холодна.

Ніхто не намагався витягнути її з-під снігу. Над нею розрили лише невеличку ямку, куди можна було сягнути рукою й перевірити пульс. Судячи з усього, спроби відкопати її облишили дуже швидко. Якби була бодай надія її врятувати, кратер у заметі над нею був би значно більшим.

Сигнальний вогонь забарвлював сніг у криваво-червоний. Я зазирнув у ямку, кинув швидкий погляд на Люсі й відсахнувся. Її сліпучо-рожева помада здавалася ще яскравішою на тлі знекровленого обличчя. На ній усе ще був жовтий светр, у якому я бачив її вчора. Ніхто б не вийшов надвір у такому одязі. Довкола голови Люсі ширилась багряними шпичаками крижана корона. На її обличчі не було попелу. Мене нудило. Хтось сказав їй, що сушарня не була замкнена?

— Я знайшла її лише тому, що наступила на руку, — сказала Евонна.

Крім неї біля тіла стояли Кроуфорд і Софія. Одрі була в готелі, і Марсело, помахавши нам, пішов до неї. Де була Ерін, я не знав.

— Засипте ту яму, — сказала Джульєтт.

Усі зиркнули на неї, приголомшені, — це прозвучало бездушно.

— Треба їхати. Ми не можемо забрати тіла із собою — доведеться повернутися по них, коли хуртовина вщухне. Тому її треба прикрити, щоб тварини не дісталися. — Джульєтт нахилилася й заходилася згрібати сніг в імпровізовану могилу Люсі. Я взявся їй допомагати. — Ґевіне, коли ми зможемо вирушати?

Я подумав, що трохи нечесно змушувати його везти нас звідси, але знав, що Ґевін захоче надати Джульєтт кілька послуг, аби переконати її розглянути його пропозицію.

— Мені треба підзаправитися. Кілька хвилин, — відповів він.

— Ти хочеш сказати… — почав був Енді.

— Збирайте речі. Ми їдемо.

Я був вдячний Джульєтт за твердість. Пошуки Люсі були єдиним, що тримало нас тут. Ми не застрягли в цьому готелі, як це часто буває в таких книжках. Ми могли поїхати будь-якої миті. Проте нас тримали гордість, відчуття провини, сором, упертість. Настав час зціпити зуби й забути про все це. Зрештою, залишилось тільки шість розділів до кінця книжки — думаю, і справді час збирати речі.

Я нагріб ще трохи снігу й трохи втрамбував його рукою. Цього мало вистачити, щоб захистити Люсі від негоди. Вона не заслуговувала на таке. Вона приїхала сюди лише тому, що хотіла спробувати повернути Майкла. Вона хотіла бути однією з Каннінґемів. Саме тому приїхала. Попри те що вони з Майклом розлучилися, вона була нам рідною, але ставилися ми до неї не так. Першу половину вихідних узагалі її ігнорували. Тоді Одрі дозволила їй узяти на себе провину за смерть Майкла. Звалила все на неї. Ніхто з нас не пішов за Люсі на дах. Вона померла сама. От тобі й родина. Важко плакати, коли сльози замерзають на щоках.

Рука Люсі досі стирчала із замету, розтулена долоня звернена до неба. Я зненацька помітив, що вона так і не зняла обручки. Я не міг вирішити, як краще вчинити з поваги до неї: зняти обручку й зберегти чи лишити на ній. Вирішив не мучитися із замерзлими пальцями й нагріб снігу, щоб прикрити руку. Тоді зняв свою плетену шапку, здригаючись від крижаного вітру, який морозив мені скальп, і вкрав забуту кимось лижну палицю, прихилену до стіни. Я встромив її на верхівці кучугури, напнувши зверху шапку, щоб було простіше знайти Люсі, коли хуртовина вщухне.

— Ми прийдемо по тебе, — сказав я замету.

Хтось обвив рукою мені плечі, але в хуртовині я навіть не зрозумів, хто це був.

Ми всі попрямували в готель. Я знав, що мені треба повернутися в шале й забрати звідти гроші, а також подумати про те, як поговорити з матір’ю наодинці, щоб запитати про Маколі. Але тієї миті мені було байдуже: я просто хотів поїхати звідти. Мені потрібно було відігрітися та знайти десь