Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Поселення забудовувалися переважно наземними дерев’яно-глиняними будинками та заглибленими (землянки та напівземлянки).

Напівземлянки і землянки трапляються на всіх етапах існування трипільської культури. На поселеннях раннього етапу вони відомі в Ленківцях, Луці-Врублевецькій, Берново-Луці, Солонченах І, Борисівці. Вони овальні в плані, здебільшого однокамерні, але є й поділені на дві половини — більш і менш заглиблену (Ленківці, напівземлянка № 2). Деякі з них мають глиняну вимостку підлоги (Ленківці, Берново-Лука) і обмазку стін (Солончени І, Ленківці). Вогнища розташовані звичайно не у заглибленнях підлоги, а безпосередньо на ній. Деякі заглиблені житла складаються з двох-трьох камер, розділених земляними перетинками. Найбільшу багатокамерну землянку виявлено у Луці-Врублевецькій (три камери загальною довжиною 43 м, шириною 2—3 м і 11 вогнищ, розташованих на поздовжній осі). Загалом довжина заглиблених жител, навіть багатокамерних, у ранньотрипільський час не перевищувала 7 м.

На поселеннях середнього етапу також трапляються одно- та двокамерні заглиблені житла довжиною 6—7 м. Підлога в них часто вимощена глиною з наступним випалом, нею також іноді обмазані стіни, а замість вогнищ споруджено глинобитні печі (Поливанів Яр, Бабино, Володимирівна). На поселеннях середнього етапу заглиблені житла трапляються значно рідше, чи то внаслідок того, що недостатньо досліджено площі поселень, чи взагалі спорудження їх менше практикувалося. Однак на пізньому етапі, особливо наприкінці його, кількість заглиблених жител збільшується. В Чапаївці на Дніпрі вони взагалі є єдиним типом житла. Це ж стосується поселень софіївського типу в Подніпров’ї (Козаровичі, Бортничі та ін.), такі ж житла переважали на пам’ятках усатівського типу в Північно-Західному Причорномор’ї (Маяки, Усатове, Фолтешти) й на поселеннях, забудованих здебільшого наземними спорудами (Жванець-Щовб, Цвиклівці, Підгірці II, Тальянки та ін.). Дослідниками трипільської культури відмічалося, що співіснування двох типів жител на одному поселенні відповідає різним етапам його забудови: заглиблені — початковому, наземні — наступному[156].

Рис. 64. Реконструкція двоповерхового житла з поселення Раковець. Автор К. К. Черниш.

Рис. 65. Реконструкція будинку з поселення Ленківці. Автор К. К. Черниш.

Щодо наземних споруд, то всі вони будувалися із застосуванням дерева та глини, в яку домішувалися полова або пісок. Під час розкопок залишки їх виглядають як скупчення перепаленої глини, що залягає на прямокутній в плані площі. Тому серед археологів вони отримали назву “площадок”. Відомі вони вже на найраніших поселеннях трипільської культури. Поселення біля с. Бернашівка і Флорешти були забудовані виключно наземними будинками площею 30—60 м2, але окремі з них, як центральне житло в Бернашівці, мали площу до 150 м2. Приблизно такі ж розміри жител (30—130 м2) характерні й для середнього і початку пізнього етапів культури, хоча в цей час на великих поселеннях (Майданецьке, Косенівка) розміри окремих споруд сягають 200—300 м2.

Рис. 66. Реконструкція двоповерхового житла з поселення Тимкове. Автор Н. Б. Бурдо.

За конструкцією наземні житла трипільців реконструюються як одно- і двоповерхові. Вперше тезу про існування двоповерхових будинків висунув В. І. Маркевич в результаті спостережень під час розкопок поселення Варварівка VIII, а згодом це положення було підтримане багатьма дослідниками. Спостереження за залишками перепаленої глини під час дослідження “площадок” дало змогу встановити, що походять вони від стін, міжповерхових перекрить та стелі. Стіни одноповерхових будинків здебільшого мали плетений дерев’яний каркас, обмащений шаром глини, в яку домішувалася полова. Таким чином споруджувалися стіни другого поверху у двоповерхових будинках, а перший, очевидно, мав суцільно глинобитні стіни. Міжповерхове перекриття та стеля виглядали як платформа покладених упоперек будівлі розколотих дерев’яних плах і горбилів, обмащених зверху шаром глини. Товщина останнього, залежно від того, наскільки рівно було покладено дерев’яне перекриття, коливається від 5—7 до 20 см. Звичайно, щоб витримати навантаження шару глиняної обмазки, вагу печі, різних вимосток та людей, міжповерхові перекриття повинні були мати дерев’яну основу з більш товстих стовбурів, ніж стеля. Виходячи з даних розкопок наземних жител, у Київському інженерно-будівельному інституті були зроблені розрахунки товщини балок, які мали використовуватися при будівництві міжповерхових перекриттів і стелі. Розрахунки засвідчили, що міжповерхові перекриття повинні були складатися із балок товщиною 25 см, а стелі — завтовшки 14 см. Отже, при спорудженні двоповерхового будинку середнього розміру 15 х 5 м тільки на перекриття і стелю мало бути використано біля 25 м2 деревини. Дахи будинків, судячи з моделей жител, знайдених на поселеннях Коломийщина II, Розсохуватка, Ворошилівка, були двосхилими.

Щодо інтер’єру трипільського будинку, то, за даними розкопок, він повністю відповідає зображеному на моделях, знайдених на поселеннях біля Сушківки та Попудні. Він включав купольні печі, різні вимостки (припічні, для зберігання посуду, продуктів харчування тощо), “жертовники”.

Більшість будинків однокамерні, але досить часто трапляються дво-, трикамерні, причому майже кожна камера має піч.

У двоповерхових будинках жилим був, очевидно, лише другий поверх, бо саме тут виявлено печі. Перший поверх слугував, мабуть, за господарче приміщення, про що свідчать знахідки різних вимосток, які відповідають робочим місцям, скупчення зернотерок, важків від вертикального ткацького верстата, ям-сховищ. Підлога першого поверху здебільшого була земляною, але іноді вимощувалася кам’яними плитами (Жванець-Щовб).

Виходячи з того, що трипільські “площадки” складаються з обпаленої глини, була спочатку висловлена думка, що всі трипільські будинки були одноповерхові і глина обпалювалася під час будівництва[157]. Ця думка існує і зараз (О. Г. Колесников), але останнім часом з’явилася інша. А саме з погляду на те, що на більшості досліджених “площадок” трапляються ділянки, обпалені до стану шлаку, кераміка має вторинний випал, посудини подекуди зпечені з ошлакованою обмазкою, всі глиняні конструкції незалежно від товщини досить рівномірно пропечені і неймовірно, щоб дерево, яке відбилося на них, не згоріло. Отже, неможливо було настільки обпалити глину, не спаливши дерев’яної основи, на якій власне тримався будинок. Крім того, завал глиняних архітектурних деталей з відбитками дерева знизу завжди лежить нерівно, що свідчить про те, що вони падали з якоїсь висоти. Отже, обпалювалися глиняні деталі конструкції не під час будівництва, а під час пожежі.

Існує думка, що трипільці, змінюючи місце поселення, що відбувалося кожні 50 років, самі спалювали вже не потрібні їм будинки. Вважається, що робилося це в ритуальних цілях, причому шляхом заповнення приміщень додатковим паливом[158]. Можливо, й необхідне було додаткове паливо для початку процесу горіння, але та кількість дерева,