Читати книгу - "До зустрічі з тобою"

Коли нарешті вщухли промови, з’явилася маса працівників, які стали звільняти осереддя кімнати для танців. Вілл нахилився до мене.

— Мері нагадала, що по дорозі є дуже гарний готель. Зателефонуй їм і дізнайся, чи можемо ми там зупинитися.

— Що?

Мері подала мені назву й номер телефона, нашкрябані на серветці.

— Усе нормально, Кларк, — сказав він тихо, так, щоб вона не почула. — Я заплачу. Іди, і тоді зможеш перестати хвилюватись про те, скільки випила. Витягни мою кредитку з сумки. Вони, певно, захочуть одержати номер.

Я витягла кредитку, взяла свій мобільний телефон і пішла далеко в сад. У них було дві кімнати — одно-й двомісна на першому поверсі. Так, малися виго`ди для інвалідів. «Чудово», — сказала я й трохи не крикнула, коли мені назвали ціну. Я дала їм номер кредитної картки Вілла, відчуваючи напад слабкості.

— Ну? — запитав він, коли я повернулася.

— Зробила, але… — затнулась я й додала, скільки коштують дві кімнати.

— Добре, — сказав він. — Тепер подзвони своєму чувакові й скажи, що залишаєшся на ніч, а тоді випий ще склянку. Мені б то вже напевно припало до сподоби, якби ти напилася за рахунок батька Алісії.

І я так і вчинила.

Щось сталося того вечора. Світло потьмяніло, так, що наш маленький стіл став менш помітним, вечірній бриз пом’якшив отой приголомшливий аромат квітів, а музика, вино й танці означали, що в найнесподіваніших місцях ми насправді почали діставати насолоду. Вілл був найрозслабленішим за весь час нашого знайомства. Затиснутий поміж мною та Мері, він розмовляв із нею та всміхався, і було щось таке в тому короткому щасті, що відштовхувало тих людей, які в іншому випадку могли б позирнути на нього жалісливим оком або скоса.

Вілл змусив мене позбутися накидки й сидіти рівно. Я зняла його піджак і послабила краватку. Ми обойко намагались не хихотіти, дивлячись на танці. Годі передати, наскільки краще я почувалася, коли побачила, як танцює еліта. Чоловіків, здавалося, вдарило струмом, а жінки наставляли мізинчики до зірок і гляділися страшенно сором’язливими, навіть коли крутилися.

Мері Ролінсон декілька разів пробурмотіла:

— Боже мій, — вона глянула на мене. Її мова ставала дедалі солодшою з кожним випитим келихом. — Луїзо, ви не хочете піти показати, на що здатні?

— Боже, ні.

— Дуже розумно з вашого боку. Я бачила кращі танці в клятому «Диско-клубі юних фермерів».

О дев’ятій я одержала повідомлення від Натана.

Усе нормально?

Пречудово! Хочеш — вір, хочеш — ні. Вілл добряче проводить час.

А воно так і було. Я дивилась, як він сильно сміявся, коли Мері йому щось сказала, і в мені росло щось дивне й напружене. Я побачила, що це може діяти. Він міг бути щасливим, якби його оточували правильні люди, якби йому дозволили бути Віллом, а не Людиною в Інвалідному Візку зі списком симптомів і об’єктом для жалощів.

А потім о 10 годині вечора почалися повільні танці. Ми дивились, як Руперт кружляв з Алісією по танцмайданчику, їх супроводжували оплески глядачів. Її волосся почало спадати, й вона обвила руками його шию, наче потребувала підтримки. Рупертові руки обхопили її й зімкнулись на спині.

Хоч вона й була вродлива та багата, я відчувала жаль до неї. Я думала, що вона зрозуміє, що втратила, вже тоді, коли буде запізно. Посеред пісні до молодят приєдналися інші пари, тож самих наречених вже не було видко, та й розмова Мері про пільги доглядача мене відвернула, коли зводжу очі, бачу, якраз перед нами стоїть вона, супермодель у своїй білій шовковій сукні. Мені стало страшно.

Алісія кивком поздоровкалася з Мері й трохи пригнулася, так, щоб Вілл міг почути її крізь музику.

Її обличчя було трохи напружене, начебто вона готувалася, перш ніж підійти.

— Дякую, Вілле, що прийшов. Справді. — Вона скоса подивилася на мене, але нічого не сказала.

— Мені дуже приємно, — відповів Вілл одразу. — Ти маєш чарівний вигляд, Алісіє. Це був чудовий день.

На її обличчі промайнув подив. А потім ледь помітна туга.

— Справді? Ти справді так думаєш? Я таки думаю… маю на увазі, я так багато хочу сказати…

— Та годі тобі, Алісіє, — мовив Вілл, — немає потреби. Пам’ятаєш Луїзу?

— Так.

Запала коротка мовчанка.

Я бачила, як Руперт крутився в тіні, насторожено всіх нас роздивляючись. Вона озирнулась на нього й ледве помахала рукою.

— У будь-якому разі дякую, Вілле. Молодець, що прийшов. І дякую за…

— Дзеркало.

— Так. Мені, безумовно, сподобалось воно. — Вона звелася й пішла назад до свого чоловіка, який стиснув їй руку та відвернувся.

Ми дивилися, як вони перетнули танцювальний майданчик.

— Ти не купував їй дзеркало.

— Я знаю.

Вони все ще розмовляли, і Руперт зиркав на нас. Схоже, він не йняв віри, що Вілл був просто люб’язний. Завважте, я теж.

— Чи це турбує… турбувало тебе? — запитала я його.

Він одвернувся від них.

— Ні, — усміхнувся до мене Вілл. Його усмішка вийшла трохи однобока через випите, а очі були сумні й воднораз задумливі.

І тоді, коли танцмайданчик на якусь мить спорожнів перед наступним танцем, я чомусь запитала:

— Вілле, що скажеш? Покрутиш мене?

— Що?

— А ну ж бо. Даймо цим негідникам тему для розмов.

— Гарно, — сказала Мері, піднявши склянку. — В біса круто.

— Ходім. Поки музика повільна. Бо не думаю, що ти зможеш вистрибувати на цій штуці.

Я не дала йому вибору. Обережно сіла Віллові на коліна, обхопивши руками його шию, щоб утриматися на місці. Він з хвилину дививсь мені в очі, наче роздумував, чи може мені відмовити. Тоді, все-таки несподівано, викотив нас на майданчик і почав кататися маленькими колами під блискучим світлом дзеркальних куль.

Я одночасно почувалася дуже сором’язливо й трохи істерично. Я сиділа під кутом, і це означало, що моя сукня задерлася до середини стегон.

— Облиш її, — прошепотів Вілл мені на вухо.

— Це…

— Давай, Кларк. Не відпускай мене тепер.

Я заплющила очі та обвила руками його шию, притулившись щокою до його щоки, вдихаючи цитрусовий запах Віллового лосьйону після гоління. Чути було, як він мугикав під музику.

— Вони все ще приголомшені? — запитав він. Я розтулила одне око й подивилась у тьмяне світло.

Кілька людей схвально усміхались, але більшість, здавалося, не знала, що з цим робити. Мері підняла келих. А потім я побачила, як на нас дивилась Алісія з пониклим обличчям. Коли вона побачила, що я дивлюся, то відвернулася й щось промовила до Руперта. Він похитав головою, немов ми вчиняли щось ганебне.

Я відчула, як грайлива усмішка з’являється