Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

Вольф. (сміючись). Я зміг установити хоча б те, що пан Геверніц на цій зустрічі виконує роль перекладача…

Даллес. Я думаю, поки що немає потреби називати істинних імен моїх колег. Але можу сказати, що й на мене, і на моїх друзів справила дуже приємне враження та обставина, що вищий чин СС, розпочавши переговори з противником, не висуває ніяких особистих вимог.

Вольф. Мої особисті вимоги — це мир для німців.

Незнайомий голос. Це відповідь солдата!

Даллес. Що нового відбулося у вас за цей час?

Вольф. Кессельрінга викликали в ставку фюрера. Це найнеприємніша новина.

Даллес. Ви гадаєте…

Вольф. Я не жду нічого доброго, коли так негайно викликають у ставку фюрера.

Даллес. А за нашими відомостями, Кессельрінга відкликали до Берліна, щоб дати йому нове призначення: командуючим Західним фронтом.

Вольф. Я чув про це, але дані поки що не підтвердились.

Даллес. Підтвердяться. Найближчим часом.

Вольф. У такому разі, може, ви назвете мені наступника Кессельрінга?

Даллес. Так. Я можу назвати його наступника. Це — генерал-полковник Віттінхоф.

Вольф. Я знаю цю людину.

Даллес. Ваша думка про нього?

Вольф. Справжній служака.

Даллес. По-моєму, тепер таку характеристику можна дати переважній більшості генералів вермахту

Вольф. Навіть Беку й Роммелю?

Даллес. Це були істинні патріоти Німеччини.

Вольф. Принаймні в мене прямих контактів з генералом Віттінхофом не було.

Даллес. А в Кессельрінга?

Вольф. Як заступник Герінга по люфтвафе, фельдмаршал мав прямий контакт майже з усіма воєначальниками рангу Віттінгофа.

Даллес. А як би ви поставилися до нашої пропозиції поїхати до Кессельрінга і попросити його капітулювати на західному фронті, заздалегідь діставши згоду Віттінхофа на одночасну капітуляцію в Італії?

Вольф. Це ризикований крок.

Даллес. Хіба ми всі не ризикуємо?

Незнайомий голос. В усякому разі, ваш контакт з Кессельрінгом на західному фронті допоміг би скласти ясну й конкретну картину: піде він на капітуляцію чи ні.

Вольф. Він погодився на це в Італії, чому він змінить своє рішення там?

Геверніц. Коли ви зможете відвідати його на західному фронті?

Вольф. Мене викликали в Берлін, але я відклав поїздку, бо ми ж домовилися про зустріч…

Даллес. Отже, ви можете вилетіти в Берлін зразу ж після повернення до Італії?

Вольф. Так. У принципі це можливо… Але…

Даллес. Я розумію вас. Справді, ви дуже ризикуєте, мабуть, набагато більше, ніж ми. Але іншого виходу в цій ситуації я не бачу.

Незнайомий голос. Вихід є.

Геверніц. Ви ініціатор переговорів, але ви, мабуть, користуєтесь певною підтримкою в Берліні. Це дасть вам змогу знайти привід для візиту до Кессельрінга.

Даллес. Якщо насамперед вас непокоїть доля Німеччини, то в даному випадку вона, в певній мірі, знаходиться у ваших руках.

Вольф. Звичайно, цей довід не може залишити мене байдужим.

Даллес. Можна вважати, що ви поїдете на Західний фронт до Кессельрінга?

Вольф. Так.

Даллес. І ви гадаєте, що можливо схилити Кессельрінга до капітуляції?

Вольф. Я переконаний у цьому.

Даллес. Отже, генерал Віттінхоф буде наслідувати його приклад?

Вольф. Після того, як я повернусь до Італії.

Геверніц. І в разі будь-яких вагань Віттінхофа ви зможете вплинути на події тут?

Вольф. Так. Звичайно, коли виникне потреба, вам доведеться зустрітися з генералом Віттінхофом: тут чи в Італії.

Даллес. Якщо ви вважатимете це за доцільне, ми підемо на такий контакт з Віттінхофом. Коли можна ждати вашого повернення від Кессельрінга?

Вольф. Я стукаю по дереву.

Даллес. Я стукаю по дереву.

Незнайомий голос. Ми стукаємо по дереву.

Вольф. Якщо все буде добре, я повернусь через тиждень і привезу вам і Віттінхофу точну дату капітуляції військ, рейху на заході. На той час капітулює наша група в Італії.

Геверніц. Скажіть, скільки ув'язнених мучиться у ваших концтаборах?

Вольф. У концтаборах рейху в Італії перебуває кілька десятків тисяч чоловік.

Даллес. Що з ними зроблять у найближчому майбутньому?

Вольф. Надійшов наказ знищити їх.

Геверніц. Чи можуть виконати цей наказ, коли вас тут не буде?

Вольф. Так.

Даллес. Можна вжити якихось заходів, щоб не допустити виконання цього наказу?

Вольф. Полковник Дольман лишиться замість мене. Я вірю йому, як собі. Даю вам слово джентльмена, що цей наказ не буде виконано.

Геверніц. Панове, ходімо на терасу, я бачу, вже накрили стіл. Там буде приємніше вести розмову, бо тут душно…»

16.3.1945 (23 години 28 хвилин)

Уночі Кет з дітьми від'їжджала до Парижа. Вокзал був безлюдний, тихий. Періщив дощ. Сонно попихкував паровоз. На мокрому асфальті розпливчато зміїлися відображення ліхтарів. Кет, не втихаючи, плакала, бо тільки тепер, коли спало страшне напруження цих днів, у її очах, не зникаючи ні на хвилину, стояв Ервін. Вона бачила його весь час в одному кутку: коло рояля за радіолами, які він так любив ремонтувати в ті дні, коли в нього не було сеансів радіозв'язку з Москвою…

Штірліц сидів у маленькому вокзальному кафе біля великого скляного вікна: звідси йому було видно весь состав.

— Мосьє, — сказала дебела усмішлива офіціантка.

— Сметани, будь ласка, і чашку кави.

— З молоком?

— Ні, я випив би чорної кави.

Офіціантка принесла йому каву й збиту сметану.

— Знаєте, — сказав Штірліц, винувато посміхнувшись, — я не їм збитої сметани. Це в мене з дитинства. Я просив звичайну сметану, просто півсклянки сметани.

Офіціантка мовила:

— О, пробачте, мосьє…

Вона розгорнула прейскурант і швидко погортала його.

— У нас сметана восьми сортів, є й збита, і з варенням, і з сиром, а от простої сметани в нас немає. Вудь ласка, пробачте мені. Я піду до кухаря й попрошу його придумати що-небудь для вас. У нас не їдять простої сметани, але я постараюся щось зробити…

«У них не їдять простої сметани, — подумав Штірліц. — А в нас мріють про звичайнісіньку скоринку хліба. А тут нейтралітет: вісім сортів сметани, і вважають за кращу збиту. Як, мабуть, добре, коли нейтралітет. І для людини, і для держави… Тільки коли минуть роки і ти раптом збагнеш, що, поки ти зберігав нейтралітет і їв збиту сметану, головне пройшло мимо. Ні, це страшно: завжди зберігати нейтралітет. Який, к чорту, нейтралітет? Коли б ми не зламали Гітлера під Сталінградом, він окупував би цю Швейцарію — і тю-тю нейтралітет разом із збитою сметаною».

— Мосьє, от вам проста сметана, яку ви замовляли. Вона коштуватиме трохи дорожче, бо такої немає в прейскуранті.

Штірліц раптом засміявся.

— Гаразд, — сказав він. — Це вже не так важливо. Спасибі вам.

Поїзд повільно рушив. Він дивився в усі вікна, але обличчя Кет так і не