Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

Він подивився вслід поїзду, який відходив, і підвівся з-за столу. Сметану він так і не з'їв, а каву випив.

Молотов викликав посла Великобританії сера Арчібальда Керра в Кремль на восьму годину вечора. Молотов не став запрошувати посла США Гаррімана, знаючи, що Керр — досвідчений, кадровий розвідник і вести з ним розмову можна буде без тієї зайвої емоційності, яку завжди вносив Гарріман.

Тричі стиснувши великим і вказівним пальцями картонний мундштук «Казбека», Молотов закурив: його вважали заядлим курцем, хоча він ніколи не затягувався. Він був надто стриманий з Керром, і гострі темні очі його поблискували з-під скелець пенсне похмуро й насторожено. Розмова була коротка: Керр, прочитавши ноту, яку передав йому перекладач наркома Павлов, сказав, що він негайно доведе її текст до відома уряду його величності.

«Підтверджуючи, що Вашого листа одержано… з приводу переговорів у Берні між німецьким генералом Вольфом і офіцерами з штабу фельдмаршала Александера, я повинен сказати, що Радянський уряд у цьому вбачає не непорозуміння, а щось гірше.

З Вашого листа від 12 березня, як і з доданої до нього телеграми від 11 лютого маршала Александера Об'єднаному штабу, видно, що німецький генерал Вольф і особи, які його супроводжують, прибули в Берн, щоб вести з представниками англо-американського командування переговори про капітуляцію німецьких військ у Північній Італії. Коли Радянський уряд заявив про необхідність участі в цих переговорах представників радянського військового командування, Радянському уряду відмовили в цьому.

Таким чином, у Берні протягом двох тижнів за спиною Радянського Союзу, який несе на собі основний тягар війни проти Німеччини, ведуться переговори між представниками німецького військового командування, з одного боку, і представниками англійського й американського командування — з другого. Радянський уряд вважає це абсолютно неприпустимим…

В. Молотов»

Реакція Бормана на донесення Штірліца про подробиці переговорів Вольфа і Даллеса була несподівана: він переживав мстиве відчуття радості. Аналітик, він зумів зрозуміти, що його радість була схожа на ту, — яка властива заздрісним підстаркуватим жінкам.

Борман вірив у психотерапію. Він майже ніколи не приймав ліків. Він роздягався наголо, примушував себе входити в стан трансу й спрямовував заряд волі на хвору частину організму. Він виліковував фунікулярну ангіну за день, простуду переносив на ногах. Він умів лікувати заздрість, переборювати в собі тугу — ніхто й не знав, що ще з юності в нього почалися страшні приступи іпохондрії. Так само він умів притлумити і таку-от недостойну радість, яка гостро спалахнула в ньому.

— Це Борман, — сказав рейхслейтер у трубку, — здрастуйте, Кальтенбруннер. Я прошу вас приїхати до мене — негайно.

«Так, — усе ще думав Борман, — діяти треба обережно, через Кальтенбруннера. І Кальтенбруннеру я нічого не скажу. Я тільки попрошу його повторно викликати Вольфа в Берлін, я скажу Кальтенбруннеру, що Вольф, за моїми відомостями, зраджує справу рейхсфюрера. Я попрошу його нічого не передавати моєму другові Гіммлеру, щоб не травмувати його даремно. Я накажу Кальтенбруннеру заарештувати Вольфа і вибити з нього правду. А вже після того, як Вольф дасть показання, і їх запротоколюють, і Кальтенбруннер власноручно покладе їх на мій стіл, я покажу це фюреру, і Гіммлеру прийде кінець. І тоді я залишусь один коло Гітлера. Геббельс — істерик, на нього можна не зважати, та й він не знає того, що знаю я. В нього багато ідей, але немає грошей А в мене залишаться їхні ідеї і гроші партії. Я не повторю їхніх помилок — і я буду переможцем».

Як кожен апаратник, що пропрацював «під фюрером» багато років, Борман у своїх умовиводах допускав лише одну помилку: він вважав, що він усе може, все вміє і все розуміє глибше й ширше, ніж його суперники. Вважаючи себе ідеологічним організатором націонал-соціалістського руху, Борман нехтував деталями, подробицями — одним словом, усім, що становить поняття «професіоналізм».

Це його й підвело. Кальтенбруннер, звичайно, нічого не сказав Гіммлеру — така була вказівка рейхслейтера. Він повторно наказав негайно викликати з Італії Карла Вольфа. У величезному апараті РСХА нічого не проходило без пильної уваги Мюллера й Шелленберга. Радист при ставці Кальтенбруннера, завербований людьми Шелленберга, повідомив своє негласне начальство про цілком секретну телеграму, надіслану до Італії: «Простежити за вильотом Вольфа в Берлін». Шелленберг зрозумів — тривога! Далі — простіше: для розвідки не становило великих труднощів дізнатися про точну дату прильоту Вольфа. На аеродромі Темпельхоф його чекали дві машини: одна — тюремна, з броньованими дверцятами і з трьома головорізами з охорони підземної тюрми гестапо, а в другій сидів бригадефюрер СС, начальник політичної розвідки рейху Вальтер Шелленберг. До трапа літака йшли три головорізи в чорному з дегенеративними обличчями та інтелігентний, вродливий, одягнений з такої нагоди в ошатну генеральську форму Шелленберг. До дверцят «Дорньє» підкотили трап, і замість наручників холодні руки Вольфа потиснули сильні пальці Шелленберга.

Тюремники в цій ситуації не рискнули заарештувати Вольфа, вони лише простежили за машиною Шелленберга. Бригадефюрер СС відвіз обергрупенфюрера СС Вольфа на квартиру генерала Фегеляйна, особистого представника Гіммлера в ставці фюрера. Те, що там уже був Гіммлер, не зупинило б Бормана. Його зупинило інше: Фегеляйн був одружений з сестрою Єви Браун і, таким чином, вважався прямим родичем Гітлера. Фюрер навіть називав його за чаєм «мій любий шурин»…

Гіммлер, увімкнувши на всю потужність радіо, кричав на Вольфа:

— Ви провалили операцію й підставили під удар мене, — ясно вам це?! Яким чином Борман і Кальтенбруннер дізнались про ваші переговори?! Як нишпорки цього негідника Мюллера могли все пронюхати?!

Шелленберг діждався, поки Гіммлер скінчив кричати, а потім тихо й дуже спокійно сказав:

— Рейсхфюрер, ви, мабуть, пригадуєте: всі подробиці цієї справи мав підготувати я. В мене все гаразд з операцією прикриття. Я придумав для Вольфа легенду: він укорінювався в ряди змовників, які справді шукають шляхів до сепаратного миру в Берні. Всі деталі ми обговоримо тут же. І тут же під мою диктовку Вольф напише рапорт на ваше ім'я про ці, розкриті нами, розвідкою СС, переговори з американцями.

Борман зрозумів, що програв, коли Гіммлер і Шелленберг з Вольфом вийшли від фюрера. Потискуючи руку Вольфу й складаючи йому «найщирішу подяку за мужність та вірність», Борман обдумував, чи варто викликати Штірліца і влаштувати очну ставку з цим молочнолицим негідником Вольфом, який зраджував фюрера в Берні. Він думав про це й після того, як Гіммлер повів свою банду, заспокоєний перемогою над ним, Борманом.

Він не зміг прийняти певного рішення. І тоді