Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"

Нашим суспільством править володар Алгоритм, і, нехай мені пробачить Педро Домінґос292, ідеться не про новий, мегаефективний підхід до машинного навчання. Цей володар запанував у сучасному бізнесі десятки років тому, і досі ніхто не наважився кинути йому виклик.

Саме тому очільник CBS Леслі Монвес сказав у березні 2016-го, що кампанія Трампа — то «може, й недобре для Америки, але ж як добре для CBS!»293.

Якщо хочеш вижити в бізнесі, мусиш догоджати володареві Алгоритму.

Сімнадцятого вересня 2011 року протестувальники розмістили наметове містечко в Зуккотті-парку, за кілька кварталів від Волл-стрит. Люди обурювалися через державні допомоги, які рятували банки, та ледь не спричинили фінансового краху у світі; агресивний маркетинг у сфері іпотечних кредитів на житло; через те, що банки позбавили пересічних громадян права на викуп заставленого майна; через величезний борг за студентськими кредитами; через вартість медичного страхування, яке вони не могли собі дозволити; через занизькі зарплати, на які не прожити, тощо. На твітері рух маркували гештегом «#ЗахопиВоллСтрит» або коротко: «#Захопи». Протести поширилися по всьому світу. До початку жовтня акції «Захопи Волл-стрит» відбулися в понад 951 місті 82 країн. Деякі були довготривалими: наметові містечка стояли по кілька місяців, поки їх не демонтували.

За два дні після початку протестів я поїхав у Зуккотті-парк й уважно читав тисячі історій людей і родин, які постраждали від нездорової економіки. Ті сумні історії були написані на картонних плакатах і розкладені на асфальті посеред вулиці. Я поговорив із протестувальниками й почув усе з перших вуст; ба навіть узяв участь у «народному мікрофоні» (це особливий метод виголошення промов, який вигадали демонстранти, щоб обійти заборону на підсилювачі звуку: охочий звернутися до натовпу робить паузу після кожної фрази, і ті, що стоять поруч, голосно за ним повторюють — таким чином слова долітають до всіх учасників, хай як далеко ті стоять).

Гасло руху було таким: «Ми 99 %». Двоє онлайн-активістів цією фразою хотіли підкреслити те, що почала усвідомлювати громадськість: 1 відсоток населення США заробляє 25 відсотків національного доходу і володіє 40 відсотками статків держави. Активісти почали агітаційну кампанію на Tumblr — сайті мікроблогів, що налічує сотні мільйонів користувачів. Усім обуреним пропонували написати на плакаті про свою економічну ситуацію, сфотографуватися з ним, а також додати гасло «Я 99 %» і посилання на сайт occupywallstreet.org.

На викладених у мережу фотографіях майоріли особисті історії, що вражали в саме серце294:

«Мої батьки влізли в борги, аби я здобув престижну вищу освіту. Навчання коштувало 100 штук, а тепер я не можу знайти роботу. Я 99 %».

«У мене ступінь магістра, я викладачка, але не можу прогодувати дитину, бо чоловік втратив роботу. Його звільнили за пропуски — через хронічну хворобу він часто лежить у лікарнях. Лише на ліки нам треба більше грошей, ніж я заробляю на місяць. Я 99 %».

«Я маю ступінь магістра і працюю за фахом повний день, але змушена ТОРГУВАТИ ТІЛОМ, щоб виплатити позику. Я 99 %».

«Я мати-одиначка, навчаюся на післядипломній програмі і сиджу без роботи. За рік я сплатила більше податків, ніж General Electric. Я 99 %».

«Я не ходив до стоматолога та й до жодного лікаря більше шести років. У мене давні травми, але лікування мені не по кишені. Бувають дні, коли я ледве ходжу. Я 99 %».

«Я мати-одиначка. Працюю неповний день й отримую харчові талони, аби хоч якось зводити кінці з кінцями. Мрію, щоб у моєї дочки було майбутнє. Я 99 %».

«Медстраховки немає. Стоматологічної страховки немає. Концепції розвитку немає. Підвищень зарплати немає. Пенсійного рахунку 401K немає. Заробляю на рік 30 штук “брудними” і менше 24 “чистими”. Отак і гарую в компанії з рейтингу Fortune 500. Я 99 %».

«Я працюю в роздрібній торгівлі, і розкриваю свій потенціал хіба в тому, що впарюю людям фуфло, яке їм 300 років не потрібне або не по кишені. Ненавиджу себе за це, хочу робити щось корисне. Я 99 %».

«Ми завжди жили ощадливо, у межах бюджету. Купили скромне помешкання і недорогу машину — у нас не елітний будинок і не “хамер”. Усе було гаразд, поки чоловіка не звільнили... Півроку сидів без роботи, а потім знайшов хоч якусь. До роботи йому їхати більше ста кілометрів, а зарплата на 30 відсотків менша, ніж раніше... На бензин іде майже половина його місячного окладу. З іпотечним банком ми підписали угоду про реструктуризацію кредиту і на всьому економимо, аби не втратити нашого будиночка. Мені у червні підвищили зарплату на 2 відсотки, але фактично прибутки зменшилися, бо подорожчала медстраховка. Ми 99 %».

«Я був без роботи два з половиною роки. Серед чорних чоловіків 20 відсотків безробітних. Мені 33. Народився і виріс у Воттсі, Лос-Анджелес. Я 99 %».

«Мені 19. Раніше я мріяла, що матиму дітей. Тепер боюся, що для них не буде майбутнього. Я 99 %».

«Я пенсіонер. Живу на заощадження, пенсію і соціальне забезпечення. У мене все гаразд, на відміну від 50 мільйонів американців. У них далеко не все гаразд: вони бідують, не мають страховки. Але ми всі 99 %».

І таких історій тисячі. Це голоси людей, яким страшно, яким боляче. Голоси безпорадних. Голоси тих, чиє життя розчавила безжальна машина.

Підступний комп’ютер HAL 9000 з фільму «2001: Космічна одіссея» (2001: A Space Odyssey) чи Skynet з «Термінатора» (Terminator)... Ми давно звикли до стандартних сюжетів наукової фантастики: штучний інтелект, створений людьми, з’їжджає з котушок і повстає проти своїх творців.

Не так давно група видатних науковців і корифеїв Кремнієвої долини, зокрема Стівен Гокінґ та Ілон Маск, написала