Читати книгу - "Дух животворить… Читаємо Сковороду"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Можливі два висновки з такого тлумачення «волі».
Висновок перший: Сковорода вірить у людину, його гуманізм активний, погляд на проблему щастя достоту оптимістичний. У кінцевому рахунку свою долю людина вибирає сама, в цьому її свобода, в цьому ж і її відповідальність. Якщо вона знайде в собі сили вбити власну «злу волю», а ці сили (втім, як і ця «зла воля») закладені в людині від початку, якщо вона твердо засвоїть, що єдино потрібною і через те нетрудною є доброчесність, їй відкриється пошукуваний шлях до щастя, і вона переконається, що «легко бути добрим» (І, 61), отже, і щасливим.
Не виключений, однак, і висновок дещо інший. Хотів чи не хотів того Сковорода, але за логікою його суджень виходить, що ніхто не винен у бідах і нещастях людини, окрім її самої. «Ах, проклята воля! — вигукує Варсава в процесі своєї полеміки з Бісом. — Ей, ти єдина світові, наче лев із своєї огорожі, перегороджуєш йому отой шлях до блаженного виходу життя!» (II, 99). Як же ж можна й яке право ти маєш судити про недосконалість довколишнього світу, якщо такий недосконалий сам? Який сенс і яка користь у викритті хиб суспільства, якщо настільки згубними є твої власні хиби? «…Для гинучого світу не Бог, що відчинив двері й обійми батьківські, а сам він собі і його воля є причиною» (II, 99). Виходить, головна перешкода в устремлінні людини до щастя — вона сама, бо вище за все поставила свою волю, тоді як насправді єдиний порятунок — воля Бога, його «обійми батьківські»…
Який же з двох висновків є справедливим? Хотілось би з усією певністю сказати, що перший. Але це була б тільки частка правди, отже, суттю, відступ од неї. Бо, хоч і як це парадоксально, вірними виявляються обидва висновки, кожен з них відбиває якусь грань уявлень Сковороди про людину, а якщо взяти їх разом, у діалектичному зв’язку, вони свідчать про історично обумовлену й уповні природну контроверсійність його «науки про щастя», його філософсько-етичної концепції, зрештою, світогляду в цілому. Згадаймо Франка: нове вино ще налито в старі міхи…
…А тепер перечитаймо байку «Змія та Жаба», що з неї — читач, певно, пам’ятає — і закрутилася веремія про «потрібне»-«трудне»-«легке».
Іван Іваньо, коментуючи байку, звернув увагу на протиріччя між її «силою»-мораллю і логікою самої ситуації: що легко зробити змії — обновити свою шкіру — відповідно до природних властивостей її організму, те дійсно-таки важко, попросту неможливо зробити жабі, чия натура до цього не пристосована[220]. Спостереження нехитре, з тих, що лежать на поверхні, та Сковорода якось про цю обставину не подумав…
Це особливо дивно тому, що в інших байках того самого «гужвинського» циклу, тоді ж написаних і фабулою типологічно близьких «Змії та Жабі», схожі ситуації підказують Сковороді зовсім інший висновок. Ось, прикладом, байка шоста, «Годинникові колеса». Той факт, що різні колеса в годиннику гойдаються в різні боки, не тільки не заважаючи одне одному, але забезпечуючи тим самим нормальне функціонування механізму, наштовхує автора на узагальнення: «З різними природними нахилами й життєвий шлях різний». Ту ж думку прочитуємо в байці тринадцятій, «Орел та Черепаха». Черепаха, котра намагалася навчитися літати, не через те загинула, що цю «гиблу науку», мабуть, «сам сатана… вигадав», а через те, що взялася за «неналежну їй справу», що марнославство її «потягло у протиприродний стан».
Значно раніше, ще 1760 року, в Харкові, Сковорода «перетворив на новий лад малоросійськими фарбами» спеціально для учнів поетики «Езопову байку», де розповідається історія про вовка, який, захопившись спробами (звичайно ж, марними) зіграти на флейті, став жертвою собак. Сковорода у післямові зізнається, що приводом для створення байки стала нездатність деяких учнів Харківського колеґіуму до навчання, і він не приховує свого задоволення тим, що, ознайомившися з байкою, єпископ Йоасаф Миткевич увільнив понад сорок молодиків «від училищного іга на шлях їхньої природи» (І, 463). У «Приказці» до твору Сковорода од конкретного життєвого факту переходить до узагальнення:
Не дбай, як тобі не дано від Бога, Без Бога усяк ані до порога.
Докладно свої погляди на природу людини, її природні нахили Сковорода викладає у відомому листі до Василя Максимовича. Уподібнюючи життя людське «комедіальним ігриськам», філософ підкреслює, що всі ролі в цій комедії наперед визначено «добророзумним творцем», тим-то кожна людина мусить гідно виконувати ту роль, яка найбільшою мірою відповідає її здібностям і нахилам. Головне — «оглядатися на свою природу, коротко сказавши — пізнати самого себе, до чого… народжений, адже нікого Бог не обійшов ласкою». Нерозуміння цієї істини, на думку Сковороди, породжує «сутолоку в театрі», призводить до «непорядків, розрух та неспокоїв», штовхає людей на згубний шлях. «Чи не від того, що численні, за приказкою, не народилися до священства, а повлізали в ризи, тобто, не будучи грибами, повлізали до кошика?» Інші, напевно, «добрі були б купці чи орачі, якби [не] взялися за невластиву їхній природі стать» (II, 344–345).
Лист до Василя Максимовича не датовано, та очевидно, що його писалося десь до кінця 60-х років, тобто до того поворотного моменту в біографії Сковороди, коли він, незміренно втомившися від житьової суєти, від виснажливої боротьби з ворогами й «наговорювальниками» (гарячим подихом цієї боротьби перейнято весь лист), робить свій остаточний вибір на користь «найпростішої
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дух животворить… Читаємо Сковороду», після закриття браузера.