BooksUkraine.com » Сучасна проза » Емілі виростає 📚 - Українською

Читати книгу - "Емілі виростає"

165
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Емілі виростає" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 94
Перейти на сторінку:
впливають на ступінь його шорсткості й вимогливості.

Чи не ревматизм уплинув так зле на настрій пана Карпентера? Мої поезії, які принесла йому, схвалення не дістали. Прочитавши одну з них, присвячену квітневому вечору, відкинув її недбалим рухом руки й затаврував словами:

— Банальність. Солодкава банальність.

А я гадала, що вірш, хоч деякою мірою, відтворює мій чарівний настрій того квітневого вечора. Як же я помилялася!

Тоді подала йому вірша, написаного того ж вечора, як повернулася з Країни Висот додому. Прочитав його раз і ще раз, відтак подер на дрібні клаптики.

— Навіщо? — спитала я, збентежена й незадоволена. — Що поганого у тому вірші?

— На перший погляд, нічого, — відповів учитель. — Могла би виголосити його в недільній школі. Та, якщо вчитатися, — це вираз граничного поганства. З погляду суто літературного та поезія у тисячу разів вартніша від твоїх гарненьких віршиків без глибокого змісту. Але саме тут ховається небезпека. Емілі, у твоєму вірші звучить, і то виразно, демонічна нота. Якби сумнівався, — цього б вистачило, щоб мене переконати, що поети чи не цілком перебувають під владою злих і добрих духів. Ти не почувалася одержимою, виводячи ті слова?

— Так, — визнала я, пригадуючи тодішні свої почуття. І вже тішилася, що пан Карпентер подер того вірша. Я б не зважилася на таке ніколи. Щоправда, я знищила цілу низку своїх творів, які здавалися мені недосконалими, але цей був добрий як вірш, добрий своїми римами й своєю експресією. А втім, пан Карпентер мав слушність, чинячи те, що вчинив, — я відчуваю це!

Ще й накричав на мене, коли я сказала йому, що читаю поезії пані Гімен. У тітки Лаури є невеличкий томик у блакитній оправі з золотавим орнаментом, з дарчим написом якогось шанувальника. За часів тітчиної молодості шанувальник підносив своїй обраниці на день народження обов’язковий презент: томик поезії. Те, що сказав пан Карпентер стосовно пані Гімен та її творів, неможливо переповісти в щоденнику юної панни. А все ж мені подобаються деякі з її поезій. Не бозна яке мистецтво — сумніватись не доводиться, — але іноді вони промовляють мені до душі; поза тим, рядки плинуть мелодійно, тож легко їх запам’ятовувати.

Пан Карпентер добряче мене висміяв, велів рушати додому й читати книжки для малих дітей. Та, коли насправді зібралася йти, почула від нього перший комплімент особистого, сказати б, характеру — перший за роки нашого знайомства.

— Люблю оцю твою блакитну суконку. Вмієш її носити. Це добре. Не витримую, як жінка вбирається зле, без смаку. Це мені достоту болить — гадаю, і Бога ображає такий, нечепурний, вигляд. А, власне кажучи, якщо вмієш елегантно вдягатися, то вже однаково, чи любиш поезії пані Гімен, чи ні.

Вертаючись додому, я зустріла старого Келлі, який пристав, простягнув мені пару цукерок і доручив переказати свої вітання «нареченому».


15 серпня 19…

Наскільки ж поетичнішими є назви, що їх дає квітам народ, аніж назви наукові, латинські. Люблю квіти, люблю їхні назви. Шкода, що літо вже наближається до кінця.


1 вересня 19…

Сьогодні сталися дві події. Перша — лист тітки Ненсі до тітки Елізабет. Тітка Ненсі від часу мого гостювання в Поповому Ставі ніколи, нічим не виказала, що пам’ятає про моє існування. З тієї пори минуло чотири роки. Вона ще живе, їй виповнилося дев’яносто чотири, і вона цілком здорова. У листі є деякі саркастичні зауваги щодо мене й тітки Елізабет. Але її, тітку Ненсі, вибачає той факт, що вона постановила заплатити за мій останній навчальний рік у Шрусбері. Зголосилася покрити всі мої видатки, включно з тими, які пов’язані з проживанням в оселі тітки Рут.

Я дуже тішуся. Попри уїдливість тітки Ненсі, не відчуваю ні образи, ні злобливості. Вона ніколи мене не гнобила, не принижувала, не ставилася до мене зверхньо. Нічого не зробила для мене винятково з почуття «обов’язку». «Чорти вхопили б той ваш обов’язок! — пише вона у листі. — Вчиняю це лиш тому, що хочу насолити деяким Прістам, а ще тому, що Воллес надто вже хизується своїм доброчинством щодо Емілі». Далі ж пише таке: «Скажи Емілі, нехай вертається до Шрусбері й навчається добре. Але хай пам’ятає, що знання свої треба приховувати, а ніжки виставляти напозір». Тітка Елізабет обурена геть — через ту пораду не хоче навіть показувати мені листа. Проте кузен Джиммі переповів мені все.

Другою подією стала заява тітки Елізабет, що вона звільняє мене від моєї обіцянки не писати творів «з уяви». Можу фантазувати, можу обирати будь-які теми — одне слово, вільна!

— Я не схвалюю й ніколи не схвалюватиму писання новел, повістей і романів, — поважно виголосила тітка Елізабет. — Та, якщо вже тітка Ненсі зголосилася покрити твої видатки, я вважаю своїм обов’язком звільнити тебе від тієї обіцянки. Маю надію, ти внаслідок цього не занедбаєш своєї науки.

О ні, люба тітко Елізабет! Не занедбаю я своєї науки. Але почуваюся, наче в’язень, випущений на волю. Пальці мені тремтять, пориваються до пера, у мозку рояться теми, сюжети та образи. Бачу цілу низку вигаданих героїв, що в них я прагну влити життя. Аби лиш не було такої різниці між тим, що бачимо, і тим, що виливаємо на папір!

— Вже тоді, як узимку ти отримала чек за свою новелу, Елізабет завагалася, чи не звільнити тебе від даного слова, — мовив кузен Джиммі. — Тоді не могла, однак, себе пересилити, й лиш послання тітки Ненсі стало для неї і приводом, і поштовхом. Що вдієш — гроші, Емілі, мають на Мурреїв магічний вплив. До речі, тобі ще будуть потрібні поштові марки з країни янкі?

Пані Кент повідомила Тедді, що може їхати до Шрусбері ще на один рік. Що буде потім — Тедді не знає. Отже, всі ми вертаємося разом до школи; я така щаслива, аж… аж мушу це речення виділити.


10 вересня 19…

1 ... 75 76 77 ... 94
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Емілі виростає», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Емілі виростає"