Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

Свої речі Денис зібрав блискавично. А от на роботі довелося затриматися. Дві морозильні камери, які відмінно працювали у магазині, на кухні ресторану не вмикалися. Довелося зв’язуватися з сервісним центром.

Розуміючи, що повернеться не так швидко, як обіцяв, Ворон набрав Софію. Вона повідомила, що все гаразд і вкотре запевнила, що хвилюватися за неї не потрібно.

Після обіду вона сама зателефонувала до нього. Побачивши її ім’я на екрані, він розхвилювався і кинувся до машини. Однак дівчина дзвонила, щоб запитати, що б він хотів на вечерю, бо, ймовірніше всього, таке саме сподобається і їхньому малюку, а отже і їй. Ворон сказав, що залюбки поласував би голубцями. Софія проказала щось схоже на: «О, це те чого мені треба» і відключилася. А чоловік ще довго гиготав над цим.

Перед поверненням до Софії, він заїхав у фотоательє, куди відвіз на реставрацію фото, про яке казав Алісі. Проте там його розчарували, бо нічого зробити зі знімком не змогли.

Дещо засмучений, Денис повернувся до Софії. З машини він біг до її будинку, бо з неба полилося як з відра.

– Привіт, – погукав, роззуваючись.

– Привіт, – відповіла з кабінету.

Пройшов туди та заглянув дівчині за плече. Як вона і казала, малюнок вранці був лише чернеткою. А от зараз картинка сяяла: соковиті кольори, чіткі лінії, цікаві деталі.

– Дивовижно! – похвалив її.

– Дякую. Повечеряємо?

– Так.

Чим ближче вони підходили до кухні, тим голосніше бурчав його шлунок. Аромат гарячих голубців манив і дражнив. Доки він мив руки, Софія накрила на стіл. Перекинувшись фразами «Смачного» та «Дякую», вони почали їсти.

Вже доїдаючи, чоловік зрозумів, що в цій вечері, на відміну від сніданку та обіду, який він замовив у ресторані, було все ідеально.

– Дякую, – Денис погладив живіт. – Це було дуже смачно.

– Будь ласка.

Дівчина збиралася підвестися, але він легко торкнувся її руки й потягнув назад на диванчик.

– Я сам. Пам’ятаєш? Ти готуєш – я прибираю.

Він склав тарілки й пішов до раковини. І як тільки закачав рукави та намилив мочалку, його телефон у сумці загудів.

– Подивишся, що там? – запитав з півоберту.

Софія потягнулася до сумки. Дістала телефон.

– Пароль «1810», – повідомив.

– Це з робочого чату. Пишуть, що морозильні камери працюють, – прочитала.

– Напиши «Окей, дякую».

Дівчина хотіла сховати телефон назад у сумку, але натрапила на дещо інше.

– Що це?

Ворон миттю похолов. Якщо Яна знову відправила йому порно-фото, він… Ні, вони з Софією не пара і він не повинен виправдовуватися перед нею. Але і виставляти себе перед матір’ю своїх майбутніх дітей, як любителя світлин в стилі: «Бачиш, яка я мокренька», – він теж не бажав.

Він повернувся і з полегшенням зітхнув, коли побачив, що Софія розглядає фото, обмотане харчовою плівкою, яке він забрав зі студії.

– Це улюблене сімейне фото моєї мами. Більш як двадцять років воно стояло під склом. Однак кілька місяців тому скло розбилося. Коли мама вирішила змінити рамку, виявилося, що карточка приклеїлася до скла. Тепер, у кількох місцях світлина зіпсована. Я ходив у студію, надіючись, що там зможуть якось відновити фото. Навіть прислав їм картинку ведмедика, якого тримає Аліса. Але мені сказали, що нічого зробити не зможуть. Доведеться викинути світлину, аби ніхто не поранився.

– У тебе ще є картинка того ведмедика?

– Так, – відповів.

– Перекину її собі. І фото залишу, – мовила Софія. – У мене багато хороших програм з дизайну та фотошопу. Може щось придумаю…

– Було б чудово, – усміхнувся. – Що ж, я у душ. А потім може разом якесь кіно подивимося, якщо вже дощ завадив прогулянці?

– Добре, – сказала, все ще розглядаючи фото, то під одним, то під іншим кутом.

Софія вертіла у руках тріснуту рамку і думала, якими програмами можна скористатися. Спершу потрібно було зробити новий знімок і вже з ним працювати: затерти відблиски від скла і замалювати здерті фрагменти.

Вона чула, як Денис вимкнув душ. Як він пройшов у зал. Уявляла, як він одягається.

Останнє було зайвим, тож аби вигнати з голови картинки його тіла, вона заметалася по кухні, щоб розтопити шоколад.

– Який фільм хочеш подивитися? – прокричав їй.

– Байдуже, аби щось новеньке.

Коли дівчина з тацею у руках зайшла у зал, Денис у футболці й спортивних штанах стояв перед плазмою і саме налаштовував звук. Чи то через обігрівач, який працював на повну, чи то через Дениса, Софії стало спекотно. Аби не спітніти, вона стягнула з себе кофтинку.

– Десерт будеш? – запитала, займаючи місце на дивані.

– Ні, дякую, – промовив не оглядаючись.

Софія зручно розмітилася на подушках, поставила тацю на коліна та занурила велику полуницю у розтоплений шоколад. Занурила надто глибоко, бо шоколад з ягоди потік на пальці. Дівчина смачно облизала їх.