Читати книгу - "В обіймах привида, Анні Флейм"

Коли я розплющую очі, вже зовсім світло. Маєток ще занурений у тишу, отже, ранок дуже ранній, але сонце вочевидь вже встало.

Кидаю погляд на туалетний столик, де звечора залишила лист-відповідь дізнавачеві. Немає. Отже, привид дійсно відіслав його замість мене.

Вагаючись — поспати ще або відвідати вбиральню, викупатись і розпочати новий день — я подумки повертаюсь до вчорашньої розмови.

Вихід є — це добре. Але ж наскільки зараз, коли я виспалась, все це мене… лякає. Себара мені анітрішечки не жаль після того, що він намагався зі мною зробити. З власною смертю — з урахуванням можливості повернутися — теж можна примиритися заради великої мети. А от друга жертва… Неправильно це все. Так не можна.

Невідомо, що стосовно цього думає Ліам, але чомусь мені здається, що для досягнення мети він піде на будь-що. Я все ще замало знаю про свого коханого некроманта і про межі прийнятності його дій. Мені ж від думки про те, що другою жертвою може стати зовсім не причетна до ситуації людина… Стає відверто зле. 

Недарма Виконавця бажань вважають небезпечним артефактом. Мало того, що він здатен втілити в життя будь-який задум — і добре, якщо це буде щось хороше — але й плату вимагає відповідну.

Гнітючі думки остаточно мене розбурхують, і я вирішую, що час починатися новому дню. Звичні вранішні справи поступово заспокоюють мене, а згодом і з'являється думка, що наразі я все одно нічого не можу зробити. Тільки приймати все, як воно є — нікого, хто підпадав би під опис другої жертви серед знайомих мені людей все одно немає.

Ну не дізнавача ж, якщо той приїде з візитом через зникнення Себара, віддавати Виконавцю бажань, дійсно?

Занурившись у теплу воду ванни мало не по підборіддя, мимоволі посміхаюсь від абсурдності цієї думки. Я й імені того мага не знаю, а з усієї зовнішності пам'ятаю тільки величезні та нескінченно втомлені сталево-сірі очі. І почерк з особистою печаткою ще здатна впізнати — надто вразило те, як він одного разу при мені дописував якийсь документ, виводячи рівні рядки бездоганних літер з неймовірною швидкістю.

Розпашілими від тепла щоками я раптом відчуваю, що у ванній кімнаті помітно похолоднішало. 

— Доброго ранку, — лунає голос привида прямо над моєю головою.

Добре, що холод попередив мене про його присутність, а то могла б і сіпнутись, занурившись у воду з головою, чи утнути ще якусь дурницю з переляку. А так я просто трохи піднімаюсь та закидаю голову назад, на бортик ванни, дивлячись на Ліама, що нависає прямо наді мною.

Привид примружує свої сині очі та… нахиляється ще нижче, щоб наступної миті обережно торкнутись моїх губ прохолодним поцілунком. Цей прояв ніжности виявляється надто несподіваним і швидкоплинним — вже за секунду Ліам випростовується і, наче й нічого не було, обходить ванну та сідає на її бортик вже ліворуч від мене. 

— Доброго ранку, — я ніяково усміхаюсь і знову зісковзую у воду по саме підборіддя. 

Не те щоб вона щось приховувала від його погляду, та й мені цього не хочеться, але вистигле повітря кімнати доволі неприємно холодить розігріту вологу шкіру. 

— Рано ти піднялась, — задумливо промовляє чоловік та обережно торкається поверхні води кінчиками пальців. Прямо над моїм коліном. — Я так розумію, відліт вісника розбудив?

— Не знаю, — знизую плечима, здіймаючи невеличкі хвильки. — Чомусь прокинулась. Ти відправив відповідь?

— Вочевидь, так, — Ліам тонко усміхається і виставляє пальці назустріч цим хвилькам. Тепер його рука знаходиться над моїм зануреним під воду стегном. Те, куди прямує його задумливий погляд далі, все ж трохи бентежить. Але я відволікаю себе згадкою про слова, почуті за мить до того, як остаточно заснула.

— А що значить — майже ніхто не замітить підміни?

— Не змерзла? — витягши руку з води, привид встає з бортика ванни.

Це дещо… розчаровує. І очевидна спроба ухилитися від відповіді, і припинення заворожливого ковзання тонких пальців по воді з мовчазним обіцянням того, що вони от-от торкнуться моєї шкіри.

— Ні, але все одно треба вилазити, — зітхаю я. — Незабаром приїдуть слуги, треба встигнути привести себе до ладу. 

— Твій ранній підйом в будь-якому разі стане для них несподіванкою.

Він простягає руку, і рушник розміром з добряче простирадло легко спурхує з вішалки поряд з ванною. Відступивши на пару кроків, Ліам розтягає рушник в різні боки та очікувально поглядає на мене.

Он як… Гаразд.

Спершись на бортики ванни, виринаю з води та перекидаю через край спочатку одну, а потім — і другу ногу. Шкіру обпікає холодом, але внизу живота поволі стає тепло від передчуття та невідомості стосовно того, що ж станеться далі.

Раптом цього разу все буде інакше.

Нас розділяють лише два кроки, і вже на першому я помічаю, як привид заплющує очі.

— Щось не так? — запитую, наблизившись впритул.

Так і не піднявши повік, Ліам заводить рушник мені за спину та накидає його на плечі. Притискає долоні, утримуючи м'яку тканину, щоб не зісковзнула.

— З заплющеними очима… легше зберегти самоконтроль. Коли я тебе не бачу, а сприймаю тільки на слух, запах, смак та дотик, тоді легше… уникнути омани. 

Отже, мені не здалося вночі, що остаточно накрило його саме тоді, коли він розплющив очі від мого зойку. Невже все-таки є шанс йому бути… саме зі мною?

— Тобто, в цьому я відрізняюсь від неї?

— Не все можна достеменно порівняти, — крива усмішка Ліама здається мені трохи ніяковою. На моє швидкоплинне розчарування, його долоні зісковзують по моїм передпліччям. — Але так, якщо виключити зовнішність, рештою ти відрізняєшся. 

Він відступає на крок назад, але я подаюсь слідом. Торкаюсь тонких крижаних пальців, огортаю їх долонями.

— Не тікай, будь ласка, — прошу я і стаю навшпиньки, щоб дотягнутися до його губ.

Рушник зісковзує з моїх плечей.