Читати книгу - "В обіймах привида, Анні Флейм"

Вгадавши мій намір, привид схиляє голову. Цього разу поцілунок довший, але все одно — дуже обережний. Ліам наче задумливо вивчає мене — ковзнувши кінчиком язика між моїми губами, він змушує мене відкрити рота трохи ширше. Після цього він м'яко прикушує мою нижню губу, продовжуючи лоскотати її кінчиком язика. Приємне поєднання ніжності та чуттєвості. 

Я подаюсь назустріч і притискаюсь до нього всім своїм оголеним тілом, відчуваючи, як поволі наростає не лише моє збудження. Відпускаю його пальці та з натиском проводжу долонями знизу вгору — по кистях і зап'ястях до ліктів, по передпліччях до плечей і нарешті зупиняюсь на них.

Тим часом язик Ліама вже владно хазяйнує в моєму роті — погладжує, лоскоче і пружно ковзає вперед-назад, мимоволі викликаючи у мене вельми непристойні думки. Наче прямо зараз він оволодіває мною, але язиком та через рот.

І це… несподівано та цікаво.

Але поцілунок врешті-решт переривається, і мені доводиться витратити кілька секунд, щоб вирівняти дихання. Все ще притиснута до привида, я не відпускаю його плечей, а за мить зустрічаюсь з очима, що вже сяють крижаною блакиттю. Наступної ж миті він різко замружується та притуляється лобом до мого плеча.

— Нам слід зупинитися, — хрипко шепоче він. — Навряд чи тобі сподобається повторення того, що сталося вночі.

Власним стегном відчуваю, наскільки Ліам збуджений, і ледве втримуюсь від того, щоб ковзнути долонею вниз. Погладити, натиснути, ковзнути пальцями, відчуваючи під ними тверду пульсуючу плоть, поки що прикритою тканиною. Хоча би трохи подовжити відчуття, що тут і зараз він бажає мене, а не той образ моєї родички, який сам собі вигадав.

І все ж, я стримуюсь. Ніжно торкаюсь губами шиї чоловіка, після чого вмощую голову на його плечі та зісковзую долонями до талії, щоб обережно обійняти та дати час опанувати себе. Напружене тіло під моїми руками поволі розслаблюється. Я ж тим часом задумливо зиркаю на край рушника, що потрапив у поле мого зору.

На думку спадає ідея, яка може виявитися вартою розгляду. І перевірити її можна прямо зараз, поки не приїхала прислуга.

— Ходімо до ліжка, — тихо пропоную я.

— Навіщо?

Це запитання викликає у мене мимовільну усмішку.

— А ти як гадаєш? — вкрадливо відповідаю запитанням на запитання.

— Ерзо, не треба. Я…

— Довірся мені, Ліаме, — підкріплюю свої слова обережним поцілунком в шию.

Я відчуваю, як він знову напружується, але схоже, що все ж вирішує виконати моє прохання. Привид відпускає мене та, різко відсторонившись, зникає.

Що ж, я можу лише сподіватися, що це він так до ліжка перемістився, а не втік світ за очі. Тому підхоплюю з підлоги рушник, обертаю його навколо грудей і в цій імпровізованій сукні прямую до спальні.

Не втік.

Лежить на ліжку, зосереджено свердлить поглядом стелю. Я ж тим часом розмірковую, який саме предмет можна використати для мого задуму. Щоб тканина була щільна, але при цьому приємна на дотик. Подумки перебравши предмети свого гардеробу, вирішую, що шовковий палантин чудово згодиться для такої мети.

Відчинивши шафу, скоса поглядаю на Ліама. Той не звертає увагу на мої дії, так само дивиться на стелю. Ознака його збудження вже не настільки горбисто-красномовна, отже, потроху заспокоюється. 

Нічого, у мене буде можливість це виправити.

На щастя, палантин знаходиться швидко. Склавши його уздовж, оцінюю на просвіт, наскільки він заважатиме огляду. Виявляю цілком прийнятним — за умови, якщо привид не скористається магічним зором. Я чула, що деякі маги вміють і таке — бачити з заплющеними очима.

Але ж вміти ще не значить — використовувати, чи не так?

— Сядь спиною до мене і заплющ очі, будь ласка, — прошу я, розправляючи в руках імпровізовану пов'язку. 

Ліам мовчки виконує вказівку. Те, наскільки відсторонено та беземоційно він це робить, створює у мене відчуття неправильності того, що відбувається.

Але якщо вже ступила на шлях — треба йти до кінця. Вдасться мій задум — відтане крижина, ні — я хоча б спробувала. 

Стаю навколішки на край ліжка позаду привида. Мимоволі простежую поглядом від стегон до розведених в різні боки колін та схрещених щиколоток. Тільки тепер помічаю, що Ліам навіть потурбувався про дотримання правил пристойності — не поліз у постіль взутим. І стопи у нього такі ж витончені, як і долоні — і світлі, наче майстерно вирізані з мармуру.

Перекинувши складений палантин через голову привида, я обережно затягую шовковисту тканину, закривши його очі. Ліам невизначено хмикає.

— Він пахне тобою.

Слова лунають задумливо, і я мимоволі напружуюсь.

— Це добре чи погано?

— Це чудово, — в голосі привида чути усмішку.

— Не надто туго?

— Ні.

— Тоді лягай на спину.

З цими словами я відсторонююсь, надаючи Ліаму простір. А коли він із зав'язаними очима випростовується на ліжку, знову стаю колінами на край, дзеркально відтворюючи наше розташування під час… першого близького знайомства. Наскільки нещодавно і водночас давно це було за відчуттями.

— І що далі? — на моє полегшення, тепер запитання привида лунає цілком зацікавлено.

Прикушую язик, мало не відповівши, що зараз він все побачить. Це пролунало б надто жорстоко в такій ситуації.

— Зараз... відчуєш, — натомість промовляю я і, спершись на руку, перекидаю ногу через талію чоловіка з подальшим наміром сісти верхи.