Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

Несила зійти!.. і важко встояти, бо тягне догори! бо висмоктує навспак! протяг із глибин! їх затиснуло! дуже пощастило! у боротьбі з шафами!.. а нас зносить до ліфта… бачу поверхи… всі вісім… згинаються… згортаються… ми вже не вдома! справді! підвладні урагану! він має силу! робить що заманеться з людьми… з ліфтом… речами! туалетними відрами! із «гох! гех!» теж, бо він колос! і з вітряком на горі!.. грім небесний! і тільки Жуляка сильніший від усього!.. Ти ба! нас проминає мій комод у стилі Людовіка XV… ого, масивна мебля!.. стрибає сходинками на трьох ніжках… розгулює!.. меткий джигун, чухрає куди хоче! їй-бо! між бррранг! і брррум! мало мене не подряпав!.. якби напер раптово, перемолов би всі кістки! Ти ба, вальсом! полькою! пустун!

Ти диви, панна Блез!.. ні!.. не вона… нарешті хтось інший, крім Нормансів… мушу бачити ясніше, бо все мерехтить! туди! сюди!.. надворі! не кажу вам про сирени!.. усі чують сирени?

Бабаххх! барабаххх! гармати знову за своє!.. знову з-під Міє!.. здається… з парку… ні! помилився…

— Агов, Нормансе! Нормансе!

Гукаю його… волаю.

— Звідки вони стріляють?

Огрядний дурень, звідки йому знати!..

— Га? га?

— Гармати?

Брррум! брррум!

— От бегемот, хай йому грець!

Не поговориш.

А от і тарілки посипалися каскадом!.. вальсом пішли, випурхнули з коридору… потанцювали у прірву… у прірву ліфта…

— А де Бебер?

Де цей король котів?.. ох і Бебер! розбишака ще загадковіший, як Жюль!.. і зрадливий!.. куди подівся? десь нагорі? у мансарді? не йти ж на пошуки!.. диво, що ми злізли на третій поверх… майже на третій…

Лілі його гукає.

— Бебер! Бебер!

Марна справа! За таких циклонів над головою! Агов! Котику! Котику! Ревище… який там котик! йому аби свобода! начхав на нас!.. може, він нас і чує… Котику! Котику!.. ми й під землею, з останнім подихом гукатимемо… Котику! Котику! та він не відповість… в осерді безодні…

Досить поезії! Норманс бореться! з усіх сил! «Гох! гех!»… вільна боротьба! перекидається разом зі столиком, бачу, а над ним дві масивні шафи… дві!… тепер.

— Андре! Андре! Чекай! Чекай!

— Гох! Гех! Хррр!

Хрипить.

— Тримай мене, Андре! не відпускай!

Вррромб! Ще той струс!.. врррамб! у стінку!..

— Гох! Гех!

Обоє… вона теж видає «гох»…

— Лілі! Лілі!

Донизу! уже близько! Бебер знайдеться! а стіни як хиляться! як їх розхитує, а сходинки як репаються… цілковита руїна!.. вже не надовго! а сітка ліфта!.. розжарилася, аж побіліла!.. доторкуюся… ага, чиїсь голоси… Пан і пані Клео… Клео-Депастр… хай йому біс! переплутав поверх! ми ще на четвертому! вони виходять зі свого помешкання… не страшно! нічого!.. у них двері розламалися!.. виходить, нас піднесло? а потім опустило?.. але нижче! нижче, ніж нам треба! тепер спробуємо всі гуртом!.. разом на тобогані, хором!.. але ж! але ж сходи! звиняйте! це сходи? це пружини!.. тільки станьте, вони вас підкидають, відкидають!.. і вас знову випхано нагору, вивищено!

— Це Луна-парк, Лілі! Це парк розваг!

Жартую собі! дотепи! тобто коли не лютую…

— Нумо, Лілі, гоп! разом!..

Нам треба, як Норманс і його Дельфіна… заліземо на шафу… з'їдемо на ній донизу… але не під нею! верхи!.. нехай нас везе! поганяймо! мерщій! гоп! ковзаймо!.. Лілі вагається… брррум! повітряна хвиля… справді пневматичний протяг! знизу! з глибочіні! нас висуває, випихає на поверх вище!.. знову й знову! там, де повно меблів… там Норманси!.. яка зустріч!.. ох, проте коротка… новий потужний протяг… котимося донизу… знову удар повітря, контрпротяг!.. це, що й казати, це справжня битва!.. Я не просто тримаюся за Лілі… обіймаю! Сам Бог знає! не відпускаю… мені зле й голова обертом! зараз усе виблюю!.. повне запаморочення!.. буде знову, як тоді біля риштака… після того мерзенного випадку… але тепер Лілі зі мною… я бачив, як риштак глибшав, просідав… провалля!.. здорованів воно якось вабить, але мене з моїми ґанджами!.. провалля… Тільки Жуляка хоч би коли схитнувся!.. он дивіться: сидить собі на вітряку! мене у вухо як поранило, то хитає часом, слабую з листопада чотирнадцятого!.. «завитка внутрішнього вуха, хвороба Меньєра» з оркестром… і таке інше, я вам уже розповідав! щойно хвиля мене підносить, то й нудота і трусить, і все догори ногами! думки теж! як будинок, коли хилиться… викидає все, що має!.. я теж! душу й усе решту!.. але добрішаю, коли нудить!.. навіть якби Жуляку, онде, обійняв би… і все виблював йому на голову… ох, провалля риштака біля його майстерні! я бачив стік, руру й глибше! ще глибше з'їдемо, коли цей бісів стіл, який перегороджує нам сходи, ковзне донизу з тріском і тррр! і нас потягне за собою! застряг ніжкою в решітці ліфта! бореться! бореться, як Андре! о, відчіпляється! перекидається! суне донизу! та я не посуну! нізащо!.. Лілі теж!.. Жюль теж… але от мерехтіти, будь ласка!.. з чотирнадцятого року в мене мерехтіння!.. он вітряк на горі, я б давно звідти сторчака! якраз думаю! думаю! справді! аж раптом мене підхоплює хвиля! так! хапає!.. вириває з рук Арлетту… повітряна хвиля!.. з моїх рук!.. а я думав!.. думав!.. про провалля! лечу! так! я! я! брррум! ми на поверсі… двері настіж… шахта ліфта… провалля… і раптом хвиля! раптова!.. поверх… двері настіж… я вам казав, провалля ліфта… не бачив, що двері настіж… тепер… спалах!.. ох, бачу! і вррранг! бідне моє тіло!.. кінець! кінець! ні! жахливо… поверх… два!.. а-а-а! волаю, волаю!.. біль волає… голосніше від мене!.. чую свої волання!.. куди я гримнув?.. куди я гримнув?.. сторчоголов?.. на ліфт! дивлюся нагору!.. ліфтова шахта! кабіна!.. поверх?.. два?.. три?.. де моя тяма?… отямлююся…

— Лілі! Лілі!

От вона… прибігла… це який поверх?.. простягає руки!.. щоб я видряпався з провалля… витягає мене… ми знову разом… на другому поверсі!.. на майданчику другого поверху!.. під низом, нижче вхід!.. великий вестибюль з мозаїкою… там усі меблі! вони з'їхали, за нас спритніші!.. згуртувалися, і посуд теж!.. і срібло! срібні куверти, усе гамузом!.. усе видзвонює!.. аж луна під склепінням!.. дзвін з усіх усюд! і люди! і зойки! дітлахи… веремія в глибіні каналізації!.. не зовсім у глибіні! найглибше під метро «Абес[163]»!..