Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Андре, стій!.. Андре, стій!
Їй далеко до блаженства!
Він стоїть, а от будинок хитає! навіть, припустімо, двісті кіло! що він важить усі двісті… все одно водить!.. уперед, потім задкує! ним буря крутить, як і нами… стихія! це вам не бегемот! тонна — то соломинка для стихії! його хитає… зараз упаде!.. он його дурепа як злякалася!..
— Андре, стій!
Тут не просто стояти треба! а тримати удар!
— Стій тут, любий! стій тут, любий!
Вона думає, що це він спричинює бурю!.. та він тільки об стіни стукається, от і все!.. треба їй пояснити! дурепі схарапудженій!
— Та то не ваш гладун! То отой на вітряку! Жуляка горішній! погляньте-но!
Хай побачить, як він метушиться!.. як єроплани накликає!.. усе через нього… і вррранг! будинок хилиться… поштовх!.. усе свистить… згори торнадо… тепер вітер згори спадає!.. мабуть, пробило дах… Норманс підстрибує! мало не на нас! майже впритул! а його жіночка! у крик! «Андре! Андре!..» вони нас мало не розквасили! справді!.. але їх відкинуло!.. коли будинок хитнуло! слава Господу! літак мало не чиркає об дах… зі свистом! з писком! благослови тебе, єроплане! ти нам урятував життя!.. інакше Норманси просто на нас! розквасили б! кляті сходи! кожен вибух бомби — то шанс… чи під шафою опинитися, чи на три поверхи скотитися, чи під «комісіонером» розкваситися… а меблі нагорі… чути, як вони шкребуть підлогу… на третьому?.. четвертому?.. хтозна… як там що, там дивні вальси… чули б ви ті човгання!.. танці на сходовому майданчику!.. не до сміху… літак, що мало нас не зачепив от зараз… з Кліші? звідки він летів?.. із заходу?.. від Батіньоля? та сортувальна вже мала обернутися на порох, відколи її трощать! бомбують! годинами решетять!.. і навіть з-під низу, із-під нас, з долини Маркаде полум'я вище хмар! на небачену висоту!.. Уже мали поруйнувати Батіньоль!.. тоді навіщо знову налітають? не досить накидали? мало вирв нарили? ще гучніше гуркочуть, гримлять, виють! невже не досить? жахна феєрія насправді… хай би всі одне в одного поврізалися!.. й розпалися!
Як згадаю, яку мав слабинку до того брудного каверзного хтивця обрубка скульптора без печі! Здоров був, друзяко!
Он бачу нагорі, як він творить!
Я вам розповідаю про те, про се, про свої роздуми… а тієї ж миті! тієї ж!.. гонг! велетенський гонг! будинок сіпається, підноситься, поточується!.. раз!.. другий! ого, нас знову повело! і кинуло!.. і це не літаки згори! а гармати знизу… поряд… власне, не зовсім поряд… з площі Тертр… чи з Барбеса?.. я вам уже пояснював… Гірка порожня… мов дзвін достоту! і бррранг! і брррум! майже голову зриває з плечей… Він у мене налигається бенгальських вогнів, той Жюль! глитатиме всі кольори!.. із димом! Уже без дрючків! Самі руки!.. до Неба покликається… глаголить до Небес! брррум! знову гуркіт! він піруетить! фігляр! не падає! аби ми, як він, тобто на коліщатках, аби були безногими, то теж тримали б рівновагу! не довелося б плазувати… з'їхали б на поверх!.. на два… три поверхи!..
Куди поділися Норманси?.. ти ба, їх затримано! перепинено! на поверх вище!.. дві чи три шафи поперек сходів… «Андре! Андре!»… це Дельфіна гукає! забув сказати: її звуть Дельфіна… на них сиплються якісь предмети! скляний посуд! ще!.. їм не позаздриш! затиснуті між шафами! всі три квартири на тому поверсі вивергають кухонне начиння… двері настіж, усе гуляє дзень!.. наслідок несамовитості небес!.. «Андре! Андре!» і літаки в повітрі!.. щоразу мало не зачіпляються об наш дах… знову вибухи каскадом!.. і меблі гамузом! знову! добре, що вони мов барикада, тобто здоровань і його жінка! інакше все попадало б на нас! егоїстичне міркування! гармидер такий нестримний, що нерви вибухають… Розумію Дельфіну… але в мене Лілі, перепрошую! не тільки власна голова!.. чи в мене спершу відданість, а потім егоїзм?.. хтозна… хтозна… але є незаперечне: шрапнелі!.. вони спалахують хризантемами… розбивають вітраж!.. летять скалки вітража… ззовні все сліпуче… схил Міє… бачу вулицю Берт… Сакре-Кер… червоні спалахи!.. над величним яйцем!.. і знову сальви! аж до «Ґомона»!.. усе кружляє в повітрі!.. зелене! бузкове… «Андре! Андре!»… та Норманси не кружляють, на них все сиплеться і напирає… вони обороняються! змушені! «Тир! Дир!» шафи!.. «Андре! Андре!» він вигукує «гох! гех!», той Андре! так, мов Геркулес! а на нього що тільки не суне!.. усі меблі з шостого поверху!.. із сьомого!.. нас теж затиснуло!.. трьома стільцями!.. навіть чотирма! п'ятьма креденсами! раптом нахил… будинок хилиться!.. квартири випльовуть свої меблі, подушки, ковдри! непотріб! капці! у провалля! лавина! які б «гох! гех!» наш мастодонт не видавав! вррранг! усе зривається з місця! шарварок! письмовий стіл! скриня! лавина!..
— Тримайся за поручень!
Кричу Лілі… вона ухиляється! цього мало: ухиляйся… ухиляйся… щоб тебе не захопив потік меблів!.. ти диви, наш комод! наше ліжко! два стільці! все, що лишилося нагорі, у нас… все це вкупі суне на Нормансів!.. Дельфіна! в розпалі борні!.. Норманс несе на собі шафу! на спині! і крутиться!.. удар об решітку… удар об стінку…
— Андре! Андре!.. чекай, Андре!
— Помовч!
Вони під нами… на третьому… по пояс у мисках, посуді… каструлях… воюють запекліше, ніж ми!.. опираються масивним меблям… трьом столам і одному креденсу! «гох! гех!» безщадно! відпихають! упираються! я вам не передаю всіх вррроб!.. без упину… як у поліцейському фургоні… трусить і хилитає! Бачу Люксембурзький сад у небі… ніби він над нами!.. але догори дриґом… сліпучий Люксембурзький сад… у хмарах… дерева червоні… сині… жовті… справжнє свято!.. Он двері настіж… і вікно… вам видно небо…
— Докторе! докторе!
Дельфіна мене гукає… у них там танці!.. меблі натикаються одні на одних, перемішуються, ходять колом… танцювальний майданчик, а не сходовий! вигинається від ударів… дибки стає від поштовхів! і від меблів!.. о, «гох! гех!» Дельфіна! посуд!
— Докторе!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін», після закриття браузера.
