Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

Отже, сходами, сходимо… три… чотири сходинки… і потім ще три… зі струсами!.. сходи трусить!.. сходинки вигинаються… роз'їжджаються вискакують!.. вони з дуба!.. я вам казав… справжня якість! вісім поверхів дубових сходів! уточнюю… уточнюю… таргану чи мокриці було б простіше! цієї миті… саме цієї миті!.. дуб чи не дуб! коли в тебе дванадцять чи п'ятнадцять пар ніг!.. те, що треба за катастрофи: п'ятнадцять, двадцять пар ніг!.. я вже заздрив стоногам на війні в чотирнадцятому… там теж багато плазували! забагато! і теж під спалахами й громами… але тільки в шанцях… у кишкоподібних… і в прямих… тепер сходами повзти, котитися!.. видно краще, ніж у чотирнадцятому!.. слід сказати чесно!.. ракети в чотирнадцятому? свічки! каганці! лампадки! це тепер, прошу дуже, справжні водоспади світла! дійсно, крізь потрісканий вітраж, тепер побитий знизу догори, завжди світило сонце й заливало сходи… на всі вісім поверхів!..

Одна лиш халепа… бите скло! його вибухи так дрібно перетерли, що всі сходи неначе під лискучим інеєм… і на долонях теж повно, люба пані! і на колінах! тут уже санчата потрібні! аби донизу зісковзнути!.. тоді б порятувалися, ще й по-спортивному! отак! та годі жартувати, бо вррронг! нас відкидає на п'ять чи шість сходинок нагору!.. контрудар із земних надр!.. знадвору страшний гуркіт!.. знову вибухи… ого, та ми на поверх нижче!.. я й не помітив!.. через гуркіт стихії… миті непритомності… звуковий шок… вам здається, слава Богу! затихло! а потім вррранг! вас переносить в інший світ!

То лиш попередження, то лиш інший поверх!.. двері настіж, вікно настіж… вид на вітряк! і той горобець, істота у візку, досі там! ти ба, досі не звалився!.. досі на підмостку! запальний! займистий! ні! не займистий! навколо нього кружляють жаринки! вирують! і все! не запалюють! і що його береже, негідника такого?.. який на ньому чар? це я так сказав… а от на нас немає чару! от бачите: повернулися нагору на чотири сходинки!.. і потім знову з'їхали донизу… і потім беркиць до стінки! тільки і встиг, що Жюля побачити! Гидкого гондольєра Карабоса шляк би його трафив! катастрофи накликає… він! бомби принаджує! без помахів дрючками… або з помахами! одним лиш жестом! чи рухом пальця! робить, що хоче!

Аби Отавіо нагодився, то пішов би і привів! думаю про це… Згріб його в оберемок і приніс би сюди нашого володаря Жюля-велителя блискавок! і кінець заклинанням! і бомбам! і громам! і ескадрам!

Це я марю тут, міркую… попри шум у вухах… і безугавний гуркіт хвилями!.. вибухи!.. знадвору! Думаю про Оттавіо… він би врятував ситуацію… аби пішов по того, горішнього! приніс би в оберемку!.. я сказав би йому кілька слів… аби приніс мені!.. сходами!.. Жуляку разом з його спрагою!.. і гондолою! і куксами!.. він би в мене помахав руками, той Жуляка, але тільки мені! на ліфті б покатав! по вертикалі!.. щоб решітку пробив!.. щоправда, решітки вже майже немає… лиш трохи розгойдати…

— Ти бачила, Лілі, скажи! ти його бачила?

Чудово бачила, як і я! чудово бачила його на вітряку… шибайголову! провокатора! кнура! сигнальника усього всім! шаленого семафора! і що? що? Думаю про Безон… нема дурних! більш не поїду… чіпляємося… тримаємося… це вже занадто! досить!

— Бачила його флюгельгорн?

Нічого не бачила!

От вам жінки! ніякої моралі!.. клятого оцупка! запального сурмача і звідника! не бачила!

— Він тобі любий! іди до нього!

Кричу їй… впритул! щоб почула…

— Лукавиця!

Вона пирскає… ледве стримує сміх!.. який я кумедний!.. мені двоїться! ясно бачу! Жюля бачу! трясця! троїться! усе злітає! брррум! передаю вам звукові враження… я? комічний?.. рачки, сходами!.. і лясссь! у темряві! по спині! щастя, що я її прикриваю, свою лукаву Лілі!.. прикриваю голову… бережу її голову… обволікаю її! дбаю! Щоправда, запаморочення, так! достоту!.. але все ж… я що, не бачив? не чув, як він мене шпетив! оцупок-монстр! і перед скількома людьми!

— Рушай світ за очі, недолюдку!

Гай-гай, кричу лунко!.. не чує… тепер від нього далі… на два поверхи нижче…

— Ревнуєш! кричить мені… вона, Лілі! хоч і в моїх обіймах… на вухо кричить! і сміється! сміється! не з Жуляки! на нас скочуються двоє… перекидаються через нас… з тих, хто забарився, з горішніх поверхів… мов боліди!.. удар! влоффф! з розгону!.. пробивають двері!.. двері ліфта на поверсі… і вррранг! у шахту! брррум! нещасні!.. новий удар!.. ще хтось летить у провалля!.. ліфт утягує, мов вир… тут не до запаморочень!.. тримаю Лілі!.. іншою рукою за поручень!..

— Задки, любонько! задки!

От який я альпініст!.. і везувієвіст на додачу! радше везувієвіст!

— Чим не Луна-парк!

Раз вона жартівливо налаштована!.. вона молода, спортивна і відважна!.. а я вже підтоптався!.. почуваюся безсилим отут, на сходах… коли водить, носить!.. підносить!.. а ще почуття обов'язку!.. аби таке в театрі показати, сенсація! переживання! збурення емоцій! але тут, даруйте, які вже тут емоції!.. сходи!.. сітка ліфта… погляньте!.. як оті попадали!

Ти ба, Норманси! він огрядний… його жінка… наші сусіди… теж намагаються… їх водить… скочуються на кілька сходинок… їх вертає назад! задом наперед! ще не пристосувалися до струсів, от їх і повертає на чотири сходинки нагору!.. однак він важить!.. сто шістдесят кіло!.. він мені казав, приходив на консультацію, як схуднути… за нинішніх нестач можна і схуднути… але де там!.. сто шістдесят кіло, баласт!.. тож і не може зійти… його підіймає!.. підкидає! струс! іще один! земне тяжіння навпаки, от дія циклону!.. а його жіночка тендітненька, тримається за нього! на шиї висить! сама мов соломинка, вже давно було б звіяло! здається, він її зараз роздушить!.. такий собі жан-покиван! врррауф! роздушить!.. ні!.. ні!.. ні!.. обачний слон, от вам Норманс, он, бачу… бере на себе всі удари!..

— Андре! Андре! Тримай мене!..

Усе одно боїться!.. у них повна злагода!.. нехай тільки не відпускає! вони одне ціле, як ми з Арлеттою… та він геть інший за статурою! мені б його розмах, вагу, фактуру! власне, там більш, як сто шістдесят, певно! сто вісімдесят, я б сказав!.. може двісті… він приховує, але жере за десятьох!.. за двадцятьох!.. він як усі, бо всі