Читати книгу - "Континент бойових ткачів, Козел Валерія"

- Чому ж? Шира ціла і неушкоджена. Вона нарешті знайшла друзів, почала щиро посміхатися, закохалася. То де ж я помилився, батьку?!

- Твоя сестра закохалась у спригана!

- Цей сприган… тц… цей придурок готовий піти заради неї проти власного Дому. Я чув, що він хоче зробити. Випадково підслухав, коли вони говорили з Ельйо. Він хоче змінити устрій цілого королівства. І все це заради моєї свавільної сестри. Невже ти вважаєш, що він не має право на цей шанс?! Хоч раз… хтось, окрім пана Коє, хоч хтось… давав шанс таким, як Шира і Тейн?

Роуг мовчав. Вперше він бачив, щоб його син так про щось говорив. Його захльостували емоції, він збивався, мало не задихався. Але продовжував сперечатись з батьком.

- Шира ніколи так не посміхалась, як тут! Ти хочеш повернути її назад?! У ту коробку, у якій вона була на себе не схожа? Там де ви з мамою одягатимете її, як манекен, аби якісь покидьки оцінювали гідна моя сестра стати дружиною їхнім розбещеним синам?! Ти такого життя їй бажаєш, батьку?! Щоб вони мацали її своїми руками, перевіряючи чи достатньо густе у неї пір’я у крилах? Чи достатньо широкі стегна, аби народжувати дітей?!

- Та що ти про це знаєш?! – Роуг ухопив сина за комір.

- Дещо вже чув!

- Я бажаю лише щастя своїм дітям! Вона кохатиме свого обранця!

- Шира вже обрала!!!

Це прозвучало так голосно, що Роуг закляк. В очах сина палало полум’я. Вигляд він мав такий, наче готовий битися з батьком.

- Хах… - Таміру-старший засміявся, - збожеволіти…

Він сміявся так голосно, що Шарнон розгубився і зробив два кроки назад.

- І що ця жінка з вами зробила? – сміявся Роуг, - ти справді готовий накинутися на мене. Хах… слів бракує…

- Не забирай Ширу! – вперто повторив Шарнон, - ти зробиш її нещасною!

- Шарнон.

- Не забирай!

- Послухай мене.

- Я благаю тебе!

І раптом Шарнон вклонився. Так низько, як тільки міг.

- Не забирай її! – закричав він, зажмуривши очі, - я закінчу Академію з відзнакою! Я успадкую сімейну справу! Стану гідним спадкоємцем! Я зроблю все, що ти хотів. Одружусь з тою, на кого пальцем вказуватимеш! Тільки дай Ширі бути собою! Не забирай її додому!

- Підніми голову, Шарнон, я почув тебе.

- Що?.. – Шарнон підвів очі на батька, - ти не забиратимеш її?

- Не забиратиму, - промовив Таміру-старший, - послухай, Шарноне, мені не потрібно, щоб ти ламав себе через коліно і примушував себе бути тим, ким ти не є. Я був би радий, якби ти успадкував сімейну справу. Але це має бути твоє бажання, не умова, не ультиматум. Але я лишу Ширу не тому, що ти пообіцяв мені це. Я лишаю її лише тому, що ти вперше про щось мене так відчайдушно просиш. Думаю, я маю виконати це твоє прохання.

- То ти і справді залишиш її у Академії?

-  Мені все ще важко збагнути, що моїм зятем може стати сприган, - хмикнув Роуг, - я не готовий поки повністю прийняти почуття Шири. Але я спробую. Ти ж лишайся поряд із сестрою. І захищай її. Не хочу більше бачити таке її обличчя, яке бачив сьогодні.

- Батьку… - Шарнон. Не стримавши емоцій, кинувся обіймати батько.

Той стримано поплескав його по спині.

- Та все ж, Шарноне, - сказав він тихо, - будь готовий у будь-який момент повернутися у Сеттен-Хейл. У Фарлезі неспокійно.

***

- Пані Леарлес!

Шира кинулась до Рейни, варто тій було переступити поріг гуртожитку.

- Пробач, Широ… - тільки і змогла видихнути Рей, - я правда старалась…

- Ви старались! А я взяв і все вирішив! – гордовито промовив Шарнон.

- Що? – не зрозуміла Леарлес.

- Батько не забиратиме Ширу, - усміхнувся рудий, - і це все моя заслуга! Я крутий! Ну визнайте, я реально крутий!

- Здуріти… - Рейна просяяла, - Шарноне! Це просто неймовірна новина! Шира, ти лишаєшся в Академії!

- Таааак, - заливалась сльозами дівчина, - я лишаюсь тут…

- Ну годі тобі, - погладила її по волоссю Рей, - все добре, не реви. Але ви додали мені проблем… чого зиркаєш? Це ж треба додуматись, у гуртожитку… хоч би заховались десь!

Тейн винувато дивився собі під ноги. Рейна простягнула йому руку і коли він наблизився, вони притягнула його до себе. Обіймаючи їх двох вона відчувала, як тепло розливається по всьому її тілу. Піднявши погляд на Сорана, Ельйо та Шарнона, що стояли поряд, вона кивком запросила їх підійти. Це були найщиріші обійми у її житті. Коли вони стали такі важливі, ці діти? Минулого року вона була готова легенько покалічити когось із них, аби її тільки усунули від викладацької роботи. Але зараз вона навіть уявляти не хотіла, що когось із них у неї заберуть. Вони так довіряли їй, так покладались на неї. Поряд із ними було спокійно. Лишалась одна невирішена проблема.

- Так, дітлахи, - Рейна відсторонилась і ще раз поглянула у їхні обличчя, - спробую ще раз поговорити з твоєю матір’ю.