Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

– Від того, в якому віці потрапив у пекло, і наскільки велика твоя сила. Янголи можуть самі обирати, який вік їм підходить більше. Сьогодні він може бути хлопчиком, що говорить іншим хлопцям не стрибати у річку з берега чи не чіпати чужу овечку, а завтра він старий дід, що повчає дорослих. У демонів трохи по-іншому: пекло накидає їм ще кілька років після того, як їхня душа прийняла темряву. Загалом це вісім-десять років. Інколи трохи більше, – спокійно пояснив Мортіферекс, засунувши меч у піхви. Він готувався так, ніби йшов не за травами, а за кров’ю янголів. Демон потягнув зі столу пояс і запхнув декілька колбочок з еліксирами та зіллями; такий самий подав і їй, наказавши сховати під плащем.

– Це, – він вказав на еліксир чорного кольору, – зілля, що паралізує будь-яку істоту. Його можна кинути прямо в обличчя. Яскраво-червоний викликає біль, а зелений – дим, інших тобі не дам, – усміхнувся він. Посмішка демона подобалася Карро, надто добра для демона, і її пройняла туга, ніби чужа, туга, що сумує за небом, світлом та крилами. Дихання збилося, серце заторохтіло у середині, і Карро витратила півхвилини, щоб прийти до тями.

Це були точно не її емоції. Не її туга. Вона ніколи не сумувала за крилами, бо ніколи їх не мала.

– Тримайся біля мене, Карро, щоб не трапилося, – Мортіферекс нарешті завершив приготування та повів їх у протилежну сторону від основного виходу на поле бою між фортецею пекла та небесами.

Темні коридори фортеці були пусті, на відміну від бастіону, передньої частини фортеці, де розміщувалися основні сили. Вітер заходив сюди, як у свій дім, і Карро здригнулася від раптового спалаху смолоскипів.

– Це я, – прошепотів Мортіферекс і правою рукою підтягнув її до себе.

– Тут щось живе? – тихо запитала вона, боячись накликати невидиму істоту.

– Як і в усій фортеці. Душі, що не прийняли сторону демонів, але темрява дотягнулася до них, зробивши їх темними духами, хижаками, які лякають навіть демонів, – він тримав її за лікоть, не боляче, лише міцно. І Карро йому вірила, як собі, не дивлячись на лютий колір його очей. Сутність у нього була світлою, або пізніше їй знову буде боляче. До цієї болі навіть легко звикнути.

– Але ви їх не боїтеся?

– Так, не боюся.

Його обличчя вона вже не бачила, коли вони перетнули межу між фортецею та зовнішнім світом. Демон натягнув капюшон і змусив її зробити те саме.

Холодний вітер тільки посилився, вузька стежка ледь вміщала їх обох, але відступити ні на крок.

Мортіферекс не дозволив.

Янголи не часто тут бувають. Вони контролюють дорогу біля воріт у пекло та вхід у фортецю, тут інколи пролітають, – коротко пояснив демон. Плащ Карро зачепився за сухий кущ, і почувся швидкий звук тканини, що рветься.

- Ой, мій плащ, – зашелестіла Карро і смикнула на себе, але плащ знову зачепився за колючки. – Секундочку, – додала вона, намагаючись вирвати тканину із колючок.

- Це Gossypium thurberi, досить поширена рослина на цій території, але, на жаль, нам не потрібна, – навіть сумно прошепотів демон, допомігши вирвати плащ із пастки колючок і забравши залишок тканини, сховавши в кишеню.

- Ну і добре. Що не потрібна, – фиркнула Карро, обійнявши себе руками. Фортеця виднілася чорною стіною, і відстань між ними та нею все збільшувалася, й можливо, Карро б раділа, що залишає фортецю хоча б на трохи, але якісь дивні відчуття тривоги точили її чорну душу, як дерево точать терміти. Залишалася лише стружка пилу. – Мені чогось моторошно, – нарешті промовила вона, глянувши на демона.

- Я теж відчуваю, – кивнув Мортіферекс. – Можливо, цього разу не вийде спокійно позбирати трави.
І після його слів відразу почалося пекло. Янголи атакували, сила Мортіферекса спалахнула навколо них, але тільки демон витягнув меч, як перед ними з’явився знайомий Карро янгол. Ізіас. Незмінний крижаний погляд і неймовірної краси крила.

Мортіферекс змусив Карро відступити й сховатися за його спиною.

- Добрий день, – усміхнувся янгол, не зводячи з них погляду. Меч у його руках запалав, і Карро напружилася, тримаючись за свій кинджал так, ніби він справді міг врятувати її життя. Холодний вітер обійняв її під плащем, підіймаючи поли та розплутуючи тугу зачіску.

- Яка несподівана зустріч, – фиркнув демон.

- Так, мій занепалий брате. Але я прийшов не битися з тобою, а поговорити з Карро, – наполегливо промовив янгол, й очі засяяли світлом.

- Не віддавай мене, будь ласка, – прошепотіла Карро, схопивши Мортіферекса за рукав. – Я не зробила нічого поганого.

Страх розлився гарячою пітьмою в середині неї, паралізуючи ноги та руки, тільки міцно стиснуті долоні на рукаві демона та нігті, що впивалися в м’яку шкіру долоні, нагадували, що вона ще жива.

- Будь ласка, – ще раз прошепотіла вона. – Я боюся, – зізналася так само тихо, щоб почув лише демон.

Карро більше не хотілося збирати трави, ні лікувати; їй хотілося залишитися у фортеці й ховатися у своїй темній кімнатці, тільки б не зустрічатися зі світлом цих істот. Від янголів йшла настільки сильна світла енергія, що Карро губилася в ній.

- Вона не хоче з вами говорити, – відрізав Мортіферекс, кинувши швидкий погляд червоними очима на неї. Навіть якщо він зараз назве її слабачкою, то нічого. Хай краще так, ніж знову той біль та відчай, які вона відчула у Фортеці Неба.