Читати книгу - "Сонети. Світовий сонет"
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сонети. Світовий сонет" автора Дмитро Васильович Павличко. Жанр книги: Поезія. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
Багатство — я, я — неподільність суща, я — світла порошина проминуща і сонця непогасного огром. Димитр Пантелеєв
СОНЕТ ПРО БЕЗСМЕРТЯ Історія не відала донині творця такого! Сущий ідеал! Мудрець! А ворогів б'є наповал! Вогонь у нім кипить, як у лавині. Його перо поводилося сміло. Йому несли в гостині хліб і сіль. Він був, як меч, ні, більше — як важіль, що підіймає благородне діло. Він зносив з радістю біду й турботи, сан часу славного, він до роботи охоче брався й завжди був щаслив! Що залишають нам таланти? Мислі, безсмертну славу, сльози, в горлі стислі. А він був невмирущим, доки жив. Атанас Далчев
МЕТАФІЗИЧНИЙ СОНЕТ Даремно свій талан клянеш і тлінну плоть висміюєш, душе, впадаючи в злорадство: потужна міць твоя і все твоє багатство — від тіла, що його так легко побороть. На нього ремствуєш і в нім живеш нерадо, але воно — твій слух, твій голос і твій зір, без відчувань його не вийшла б ти надвір, була б сама в собі зачинена, монадо! Лиш плоттю живлена твоя могуть росте, володарюєш ти на світі певно й сміло, допоки чахне й схне за тебе смирне тіло. А чим же ти йому відплачуєш за те? Невдячнице, коли злітаєш в славі й сяйві, лишаєш тут його, немов одежі зайві! Димитр Методієв
* * * Не пам'ятаю, спав я чи не спав, заслуханий у шум ріки гірської, коли той сміх дівочий пролунав, лукавий сміх в нічному супокої. Замерехтів і зник — зоря між гір. Дивився місяць у вікно звабливо. І вийшов я, послухавшись, надвір, побачив світло на траві, як мливо. Подвір'я батьківське. А там хатки — поснулі вже. Покриті тьмою доли. І світить стремено віддалеки — десь в глибині порожньої стодоли. Дівочий сміх. І вічний шум ріки. І дні, котрі не вернуться ніколи… ЕЛЕГІЯ Дощі січуть. Уже й душа промокла. Лизне машина фарами вночі вікно моє — і знову тьма, як поклад вугільний; і січуть, січуть дощі. Червоне листя, вчавлене в болото. Німі книжки. Холодна самота. І знову — стук у шибку. Хто там, хто то? Сумна, бездомна стукає сльота. Ах, вірити я прагну, що про мене
СОНЕТ ПРО БЕЗСМЕРТЯ Історія не відала донині творця такого! Сущий ідеал! Мудрець! А ворогів б'є наповал! Вогонь у нім кипить, як у лавині. Його перо поводилося сміло. Йому несли в гостині хліб і сіль. Він був, як меч, ні, більше — як важіль, що підіймає благородне діло. Він зносив з радістю біду й турботи, сан часу славного, він до роботи охоче брався й завжди був щаслив! Що залишають нам таланти? Мислі, безсмертну славу, сльози, в горлі стислі. А він був невмирущим, доки жив. Атанас Далчев
МЕТАФІЗИЧНИЙ СОНЕТ Даремно свій талан клянеш і тлінну плоть висміюєш, душе, впадаючи в злорадство: потужна міць твоя і все твоє багатство — від тіла, що його так легко побороть. На нього ремствуєш і в нім живеш нерадо, але воно — твій слух, твій голос і твій зір, без відчувань його не вийшла б ти надвір, була б сама в собі зачинена, монадо! Лиш плоттю живлена твоя могуть росте, володарюєш ти на світі певно й сміло, допоки чахне й схне за тебе смирне тіло. А чим же ти йому відплачуєш за те? Невдячнице, коли злітаєш в славі й сяйві, лишаєш тут його, немов одежі зайві! Димитр Методієв
* * * Не пам'ятаю, спав я чи не спав, заслуханий у шум ріки гірської, коли той сміх дівочий пролунав, лукавий сміх в нічному супокої. Замерехтів і зник — зоря між гір. Дивився місяць у вікно звабливо. І вийшов я, послухавшись, надвір, побачив світло на траві, як мливо. Подвір'я батьківське. А там хатки — поснулі вже. Покриті тьмою доли. І світить стремено віддалеки — десь в глибині порожньої стодоли. Дівочий сміх. І вічний шум ріки. І дні, котрі не вернуться ніколи… ЕЛЕГІЯ Дощі січуть. Уже й душа промокла. Лизне машина фарами вночі вікно моє — і знову тьма, як поклад вугільний; і січуть, січуть дощі. Червоне листя, вчавлене в болото. Німі книжки. Холодна самота. І знову — стук у шибку. Хто там, хто то? Сумна, бездомна стукає сльота. Ах, вірити я прагну, що про мене
Перейти на сторінку:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонети. Світовий сонет», після закриття браузера.
Подібні книжки до «Сонети. Світовий сонет» жанру - Поезія:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонети. Світовий сонет"