Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Декількома заклинаннями брати знешкодили малопомітних монстрів, поставили все, що утримувалося на свої місця, і нарешті розслабилися. Збоку, мабуть, ми зараз виглядали дивно, але немаги навряд чи помітили щось надприродне. Здебільшого всі дивилися на мене. Звичайно, я знаю, чому. Самовдоволено посміхаюся. Хочеться, щоб і Дженард помітив, як на мене дивляться його люди, як розкрили роти від здивування та захоплення.

- Ди, яка чіка!

- Це ж треба, комусь пощастило, трахає таку жінку! - чую з натовпу робітників подібні фразочки, посміхаюся. Дженард теж їх чує, але виду не подає.

- Містере Дартоне, підпишіть, вантаж готовий до відправки, - молодий хлопець подав документи Дженарду, той переглянув сторінки, розмашисто підписав і віддав. Хлопець втік, точніше, поїхав на сигвеї.

- Містере Дартоне? – посміююся. Я вперше чую його прізвище. Якось навіть пробую на смак, ганяю в роті, як льодяник, приміряю на себе – «місіс Дартон» – звучить непогано.

- Дякую, що зайшли, - Дженард тисне руки братам, - у мене тут завал, тож каву вам запропонувати ніколи. Людей не вистачає для навантаження, вірус якийсь гуляє, усі хворіють.

- Ми можемо допомогти, якщо що, - сказав Кірам. Ось кому зовсім нудно у вежі.

Дженард посміхнувся, відвів очі вбік, почухав скроню. Задумався, чи варто погоджуватися, але, мабуть, у них правда не вистачає рук.

- Мені б не завадила допомога. Потрібно завантажити дошки у три машини. Але як я потім робітникам поясню, що тут трапилося? Ні, це не варіант, – розмірковує вголос.

- Можемо з іншого складу перемістити, якщо такий є. Машини постав окремо, ми їх заповнимо.

Знову зацікавлений погляд. Вже готовий погодитися, бачу, що в ньому борються якісь почуття.

- А що натомість? - Дженард запитує братів, мабуть, пригадав випадок із Діеном.

- Та нічого, ти ж наш брат, - Елім ляснув його по плечу. – Ну, давай, показуй, що куди треба переміщати, – підкочує рукави.

Дженард глянув на мене, очі сміються. Він зрозумів, що означала фраза Еліма. «Ти нічого нам не винен, просто одружишся з сестрою і все на цьому». Калеан із Кірамом підтримали слова молодшого лукавою усмішкою.

Так, Елім у нас найкміливіший. Загорнув неслабо, зате ніякої каверзи.

- Аліто, зачекай поки що в моєму офісі на другому поверсі, - простягає мені зв'язку ключів – дякую за довіру. - Поки ти тут, робота стоїть.

- Гаразд, - покірливо погоджуюся. Ось і знайшла затишне містечко. – А ти туди зайдеш?

- Коли звільнюся. Почекай трохи, - він мені підморгнув. Ох, зволожилася, попливла. Мурашки знову пробігли шкірою. Він знає, чого я там чекатиму.