Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

і тон цього гавкоту були досить незвичні, а Фред Лемдін, нічний сторож на Роді, стверджував, що до нього домішувалося щось схоже на верески людини, охопленої смертельним жахом та агонією. Сильна, але нетривала буря, що здійнялася неподалік берега, поклала край хвилюванням тварин. Люди пов’язують із цим випадком дивні неприємні запахи, які, ймовірно, ширяться від нафтових цистерн, що стоять при березі, — ці запахи й спричинили незвичайну поведінку псів.

Чарльз виглядав геть стомленим і пригніченим, і вже пізніше всі зійшлися на тому, що, можливо, в той час він хотів у чомусь зізнатися чи щось розповісти про жах, який нависав над ним. Таємницю його нічних прогулянок викрило те, що мимоволі ночами чула його мати, а сьогодні більшість консервативних психіатрів як один звинувачують його у все частіших актах вампіризму, про які свого часу гучно заявляла преса, хоча тоді і не знайшли винуватця. У цих, не надто давніх, а тому свіжих у пам’яті нападах страждали люди різного віку і статі, а єдиним, що об’єднувало всі ці злочини, було те, що вони відбувалися неподалік двох цілком відокремлених місць: на Резіденшл-Хілл у Норт-Енді, біля будинку Ворда, та у передмісті біля залізничної станції Кренстон, поблизу Потаксета. Нападали як на запізнілих перехожих, так і на сплячих у будинках, в яких забули позачиняти вікна; ті ж, кому вдалося вижити, упівголоса розповідали про худорляву, вертку та стрибучу потвору з палаючими очима, яка впивалася зубами в горло або передпліччя і жадібно пила звідти кров.

Доктор Віллетт, який і від цієї дати вперто не бажає визнавати божевілля Чарльза, береться пояснювати ці жахи з неабиякою осторогою. За його словами, у нього є власна теорія, проте всі його тези — це зазвичай замасковані заперечення.

— Я не збираюся, — каже він, — говорити про те, хто чи навіть що, на моє переконання, скоїло усі ці напади та вбивства, проте можу запевнити, що Чарльз Ворд у них не винен. Я можу впевнено стверджувати, що на той час йому був невідомий смак людської крові, про що краще за будь-яке красномовство яскраво свідчило хоча б його недокрів’я та постійна блідість. Ворд злигався із темними силами і поплатився за це, проте сам він не був ні чудовиськом, ані негідником. Зараз же я не знаю, що й думати. Трапилися зміни, і я схильний вважати, що разом з ними і помер колишній Чарльз Ворд. Принаймні, його душа, бо те, що рухало тілом, яке втекло зі шпиталю Вейтса, вочевидь скеровувалося не його душею.

Віллетт зробив цю заяву цілком авторитетно, бо ж свого часу він був частим гостем родини Вордів — навідував пані Ворд, у якої почали сильно здавати нерви. Нічні підслуховування для неї обернулися на моторошні галюцинації, про які вона неохоче розповідала лікарю, і про які сам він радив їй забути, хоча наодинці нерідко замислювався про них. Ці марення завжди стосувалися тихих звуків, які, як їй здавалося, вона чула з горішніх лабораторії та спальні, — то було наче притлумлене зітхання та схлипування. На початку липня Віллетт відправив пані Ворд на безтерміновий відпочинок до Атлантик-Сіті, застерігши як пана Ворда, так і виснаженого і ослаблого Чарльза писати їй тільки підбадьорливі листи. Ймовірно, саме цій вимушеній, силуваній утечі вона й завдячує своїм життям і здоровим глуздом.

2

Невдовзі після від’їзду матері Чарльз Ворд почав перемовини з приводу придбання хатинки у Потаксеті. Йшлося про вбогу дерев’яну халупу з бетонним гаражем, яка стояла на високому малолюдному узбережжі річки вгору від Рода, і саме цю хатинку хотів купити юнак, не погоджуючись на жодну іншу. Він напосідав на агентів з продажу нерухомості, аж поки вони не придбали для нього цей дім у якогось неприємного власника за справді захмарну суму, а щойно стало можливим заселитися, Чарльз під покровом темряви перевіз туди всі свої пожитки — у велику машину з критим кузовом навантажили практично все обладнання своєї лабораторії на горищі, разом із книжками — як старовинними, так і сучасними, які він переніс з бібліотеки. Він вирушив вже удосвіта, і батько пригадує, як крізь сон чув притишену лайку і тупотіння ніг, коли робітники переносили добро його сина. Після цього Чарльз перебрався назад до своїх старих покоїв на третьому поверсі та ніколи більше не потикався на горище.

До своєї потаксетської хатини Чарльз переніс також усю таємничість, якою оточував свою обитель на горищі, з єдиною поправкою на те, що тепер його таємниці розділили ще двоє: зловісний метис португальського походження із Саут-Мен-стріт, який став йому за слугу, та худенький, вченого вигляду незнайомець у темних окулярах та з густою наїжаченою бородою, яка зблизька була підозріло схожа на штучну, який, безсумнівно, був колегою Чарльза. Сусіди марно намагалися розговорити цих чудернацьких чоловіків. Мулат Ґомез майже не розмовляв англійською, а бородань, який відрекомендувався всім як доктор Аллен, радо наслідував приклад свого співмешканця. Ворд намагався поводитись трохи приязніше, проте йому вдалося хіба збудити загальну цікавість побіжно згадуваними хімічними дослідженнями. Перш ніж серед людей поповзли дивні поголоси про вогні, які цілу ніч світилися у вікнах, ба й після того, коли світіння у вікнах раптом припинилося, містечком уже гуляли химерні чутки про неймовірні обсяги м’яса, яке замовляли у різника, та ще про приглушені крики, наспіви та інший галас, який лунав наче із дуже-дуже глибокого підвалу. Всі доброчесні буржуа в околиці майже одразу зненавиділи підозрілих нових поселенців, тож не дивно, що ніхто й не думав якось пом’якшувати натяки, які пов’язували ту одіозну публіку з епідемією вампірських нападів та убивств, особливо відколи радіус поширення цієї пошесті, як раптом виявилось, обмежився самим Потаксетом і прилеглими вулицями Еджвуда.

Ворд проводив у хатинці більшість свого часу, проте іноді спав удома, і, вважалося, що він досі мешкав під отчим дахом. Він двічі від’їздив у досі невідомому напрямку і щоразу був відсутнім тиждень. Чарльз усе бліднув і марнів, у ньому поменшало впевненості, коли він знову переповідав докторові Віллетту свою стару, як світ, історію про вкрай важливі досліди та майбутні відкриття. Віллетт часто навідував його у батьківському домі, бо старший Ворд неабияк переймався здоров’ям свого сина і прагнув гарантувати йому максимальний медичний догляд, який тільки можливо було забезпечити такому потайному і незалежному дорослому вже чоловікові. Доктор продовжує наполягати, що навіть тоді молодик був ще при здоровому глузді, а на підкріплення цього твердження наводить їхні численні бесіди.

Десь у вересні хвиля вампіризму пішла на спад, проте вже у січні Ворд мало не вскочив у серйозну халепу. Якийсь час усі просто жваво обговорювали нічні приїзди та від’їзди автомашин до потаксетської хатинки, аж ось внаслідок непередбаченого збігу обставин вдалося викрити вміст принаймні одного багажу. У віддаленій місцині долини Гоуп трапилось одне з численних пограбувань автотранспорту, які зазвичай коїлися для заволодіння цінним багажем, проте цього разу на крадіїв чекав справжній шок. Бо у продовгуватих ящиках, які вони захопили, були насправді страхітливі речі — власне, настільки страхітливі, що навіть закоренілі бандюги не змогли втримати цього у таємниці лише між своїми. Злодії похапцем закопали те, що знайшли у ящиках, проте поліція штату пронюхала