Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"

подив Люсьєна Вернея, що побачив, як заходить Людмила, Ґладіс була спантеличена непрощенним браком мате в заміському французькому будинку, такого не повинно бути, Людмила все чекала, щоб Ґомес пояснив Люсьєнові Вернею накази Маркоса, партія в шахи між Оскаром і Ередіа, між Ередіа і Ґомесом, між Ґомесом і Монікою, менади на кухні, поки не споночіло, бо потім погасили світло в усьому домі, не годиться, щоб пенсіонери, мовчазний розподіл завдань і постів, мат Ередіа за вісімнадцять ходів, не пий одним духом, південноамериканські дикуни, моя бабуся подарувала це моїй матері на роковини, цим насолоджуються крапля за краплею, Господи, Ґомес і Моніка нічия. По стежині проїхав автомобіль, усі аж притислися до підлоги, і то абсолютно марно, бо ніхто не міг побачити їх, тієї миті вони запитали себе, чи мурахи не випередили їх, чи не стежить за ними поліція, починаючи від бірюзового пінгвіна і промов в Орлі, Люсьєн Верней пояснив, що це авто одного з пенсіонерів, о восьмій годині перший тур сандвічів із вином, це бургундське п’ять років спало в погребі, в тебе часом не важка рука, бо потім усе двоїтиметься / Все гаразд, заспокойся, тут усе походить із часів Піпіна Короткого, цікаво, чи ця салямі втратила свій смак після страху, якого зазнала під Ватерлоо / Добра салямі завжди має запах парфумів, але треба досягти певного рівня цивілізації, щоб відчути його / Отакої, для пояснень краще глянь у словник / Любий, я не мала б казати тобі цього, але, якщо ти не стежитимеш за цим слоном, тобі смерть / Дивися на свої фігури і дай мені програти самому / Гаразд, а тепер що ти робитимеш? / Хай йому грець! / Сигарети запалюйте далі од вікон, я не довіряю жалюзі, а зрештою, нікому / Він бачив усі фільми про Джеймса Бонда / Ходімо, сказала Сусанна Людмилі, ходімо на кухню.

Ґладіс і Моніка мимоволі пішли за Сусанною і Людмилою, що цілком пасувало до поведінки менад, але хтось їм сказав, що краще лишити їх самих. Оскар дививсь, як виходять жінки, потім запалив сигарету, далеко од вікна, але близько від Люсьєна Вернея, щоб показати свою дисципліну, а Ґладіс сіла навпроти нього на килим, узяла протягнену сигарету, вони розмовляли й дивились, як опускається ніч, крізь сто сорок сім просвітів жалюзі; говорили передусім про себе, тобто про наступний день, про приятеля Ґомеса, що переправить їх до Бельгії, якщо станеться яке лихо, потім про Макса, якого вони не знали, але це не мало значення, про ще одну зустріч і якийсь корабель, про постанови Маркоса і французів, російські ляльки, які треба відкривати послідовно, аж поки, можливо, якоїсь миті побачиш вогні Есейси або гавані, потім докладніше, ніж будь-коли, про цілковиту таємність, хіба, може, про щось геть відмінне, але завжди про російські ляльки, втечу, переховування, фальшиві документи, можливо, розлуку і, хай там як, завжди про ризик і пильність, мури, які треба перескакувати, побачивши, що немає змоги втекти, Яра Явельберґ наклала на себе руки, про другий, непередбачуваний бік мурів, руки, порізані скалками розбитих пляшок, Жозе Кампос відкрив вогонь, Ередіа, що добре знав Ламарку, довго сидів відвернувшись, Ередіа, що сьогодні програв Ґомесу на тридцять третьому ходу, Люсьєн навідувався і знову зникав, хатній пухнастопильний кіт, ніч, електрична лампа на підлозі між двох фотелів, маяк на кінці світу, щоб не дуже побити собі голову на всіх тих сходах та об меблі, успадковані від предків, Оскар раптом запитав себе, чому Ґладіс, як зрештою стало можливим, що Ґладіс таки тут із ними, в останній Веремії, він ніколи не думав, чи має він право втягувати її у Веремію, а Ґладіс така впевнена, ніби бере участь у party[148] під кедрами й сидить поміж келихів, Ґладіс тихо і твердо вирішила, хоч і знала, що її виженуть із компанії «Aerolíneas», що все пішло під три чорти, стрибок — і ти вгорі, дарма що руки трохи кривавляться, і Оскар сказав їй, ти незрівнянна, ти велике диво, а вона сміялася, ніби Париж справді був святом із Ґертрудою Стайн та іншими, наче розбиті пляшки не різали ляльок ще до чвалу поліцаїв і перших ударів батога. Він тихесенько розпитував її, цілував їй коси, Ґладіс пригорнулася до нього, і тільки згодом, після чотирьох майстерних ходів Ередіа проти Ґомеса, відповіла, що не знає, що зараз так добре, що боїться, що починає замерзати, що дуже кохає його. Крім того, добре, що не пішла за іншими менадами, бо на кухні говорили про інше, на рівні підлоги і між двома сутінковими кусаннями одного сандвіча на двох, Сусанна, керуючись чистим інстинктом і нічого не запитуючи, розповіла, що Мануеля доглядає Лонштайн, не дай Бог, щоб він дав йому підійти до гриба, та зараза, мабуть, отруйна, найгірше, що може статися, — той, ти знаєш, або Андрес завітають до рабинчика, загальне розпорошення уваги, і Мануель безперечно скористається цим, мов леопард, щоб проковтнути гриб або підпалити шафу, вони ще раз відкусили від уже щербатого сандвіча, і Сусанна, зітхнувши, передала його Людмилі, що доїла той припас швидше, ніж почали вимагати його повернення. Але той, ти знаєш, і в думці не мав допомагати Лонштайнові в baby-sitting[149], а щодо мене, то так, але не з цієї причини, а тому, що Лонштайн був єдиним, хто лишився мені наприкінці дня, тож я будь-якої миті міг заскочити до нього й запитати що-небудь.

— Я кохаю його, — розповідала Людмила, підбираючи навпомацки крихту, — все сталося так швидко через отой копняк і компреси з грапи, але не думай, Сусанно, ніби все було трафаретним.

— Слухай, я трохи знаю вас обох, — заспокоювала Сусанна, — у вас немає нічого трафаретного, а все інше — просто дурниці.

— Думаю, що й він кохає мене, і тому мені страшно, тож нас уже двоє в цьому домі, що бояться, а з Сусанною троє, бо ж Патрісіо чекає за п’ятдесят метрів від місця, де вечеряє Цабе, і Сусанна знала про це й думала про мурах, Мануеля і наступний день, Патрісіо за п’ятдесят метрів від ресторану, а вже чверть на восьму, менше ніж через три години Патрісіо, Маркос і Ролан реалізують план і або повернуться з Цабе, або зазнають невдачі, зіткнувшись із мурахами або поліцаями, і що тоді думати, а страх буде ще більший. Краще й далі розмовляти тепер, коли Людмила розповіла їй, немов ще раз куснувши сандвіч, знаєш, я хотіла піклуватися про нього після того удару,