Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

На відміну від інших магічних навчальних закладів, у Ніваріумі не було приймальних і неприймальних днів, усіх охочих вступити на нульовий курс одразу заносили в списки студентів, а ті, хто володів хоч якимись знаннями і претендував на перший або старший курс, змушені були складати іспити. Для цього достатньо було звернутися до керівництва академії. Нашим майстрам було простіше кілька разів на тиждень виставляти "цапами-відбувайлами" молодших викладачів, ніж терпіти наплив студентів у конкретні дні.

Я відстала від хлопців, щоб привітатися і перекинутися парою слів із зустрінутими однокурсниками, подружками і просто знайомими. Але всіх їх розполохала Лоя, яка заверещала від захвату та підбігла до мене. Подруга повисла на моїй шиї і сумлінно спробувала задушити в обіймах, якби я не була демоном, вона б впоралася.

Потім, заскочивши в нашу кімнату, щоб залишити речі, ми зробили набіг на їдальню. Зрозуміло, що сніданок, обід і вечеря були за розкладом, але й голодними студіози не залишалися - завжди можна було розраховувати на перекус. Там ми перетнулися з хлопцями, познайомивши Лою з Абігором і Матео, дізналася, що останнього вже розмістили в гуртожитку і видали всі необхідні на перший час речі.

- Вступні іспити призначили на післязавтра, - втомлено підперши голову рукою сказав Матео, попиваючи чай.

- Хвилюєшся? - запитала я.

- Ні.

- Ну й правильно, не вступиш на перший курс, у будь-якому разі візьмуть на нульовий! - "втішила" його Лоя.

- А ми коли здаємося? - запитала в притихлого Абігора. Повернувшись у Ніваріум, він знову став замкнутим і неговірким.

- Завтра.

У подальшій бесіді він не брав участі і в якийсь момент тихо вислизнув з їдальні, залишивши Тео під нашим піклуванням. Утім, ми теж особливо не затримувалися і разом вирушили до житлових кімнат. Попередивши хлопця про особливості зачарованих дверей і попрощавшись до завтра, ми з Лоєю вирушили відпочивати.

День почався зі сповіщення, що прилетіло до мене зачарованим паперовим метеликом. У повідомленні мене просили пройти до ректорату, щоб відзвітувати про пройдену практику. Я очікувала зустріти там Абігора, але в кабінеті крім декана нашого курсу нікого більше не було. Майстер вказав на вільне крісло поруч із його столом і попросив розповісти про наші пригоди, по ходу уточнюючи деталі, які його цікавили.

- Ну, що ж, не ідеально, але дієво, - своєрідно оцінив декан мої старання. - Власне, майстер Абігор Карро залишився задоволений вашими діями в критичних ситуаціях і загальними знаннями, тому на деякі огріхи можна закрити очі. Тож вітаю із закінченням курсу вас, магістре Ніктаніелла Мейлоні, чи правильно буде - Кіара Айлір? Ваш дядько оплатив вартість навчання, тож ви нам нічого не винні, відпрацювання не потрібне, якщо плануєте продовжити навчання - чекаємо на вас перед початком нового навчального року.

Із цими словами декан потиснув мені руку і переключив увагу на документи, що лежали перед ним. Зрозуміло тепер, що тут робив дядько, але невже це все? Не вірячи, що це кінець, я не наважувалася піти, що не залишилося непоміченим майстром:

- Щось іще?

- Вибачте, а майстер Абігор Карро вже хіба відзвітував?

- Так, звісно, ще вчора, професору Мейгу. Зазвичай за практикою звітують одразу всі учасники, але Карро наполіг на тому, щоб його вислухали одразу, а вам дали час відпочити. Здається, він дуже поспішав кудись.

- Хіба він не йде за розподілом на відпрацювання? - здивувалася я.

- Ні, він оплатив усі курси навчання.

- Дякую.

- Всього доброго.

Відповідь декана мене м'яко кажучи здивувала, хоча сильніше мене вразив Гор. Він учора закрив практику, але нічого мені не сказав. Чому? Крім того, оплатив навчання? Цей момент я з'ясувала ще коли ми тільки починали шлях - тоді він упевнено стверджував, що буде відпрацьовувати, а от подальших планів не мав. Що змінилося, через що він змінив свої цілі і звідки в нього з'явилися кошти, щоб виплатити борг? Спантеличена дивною поведінкою хлопця і передчуваючи якусь нову капость поспішила до своєї кімнати - там дістану аркуш паперу і спробую зв'язатися з Гором.

Але біля житлових кімнат було незвичне пожвавлення, особливо з огляду на те, що зараз в академії було від сили всього третина студентів (частина ще не повернулася з практики, а частина вже роз'їхалася на час канікул). Хлопці та дівчата жваво щось чи когось обговорювали, часом вибухаючи реготом.

Я наблизилася, намагаючись з'ясувати причину того, що відбувається. Попрацювавши ліктями, протиснулася в перші ряди, і в цей момент під свист і новий сплеск сміху до моїх ніг вилетів Матео, якого викинули з жіночого крила зачаровані двері!

- Тео! - скрикнула, підбігаючи до хлопця і допомагаючи йому піднятися, - Ти що твориш? Ми ж тебе попереджали вчора!

- Та пам'ятаю я, та й потім, невже не здогадався б після першого разу, як мене викинуло! Це не важливо, де ТИ лазиш? Я тебе шукав, там Гор їде, думав, може, ти захочеш попрощатися?

- Як їде?

- Верхи на своєму чудовиську. Я попросив його затриматися, але навряд чи він...

Але я вже його не слухала, лавіруючи між студентами, які почали неспішно розходитися, поспішила до воріт. У якийсь момент згадала про можливість миттєво переноситися, але як мені це вдалося минулого разу, я так і не зрозуміла, а спробувавши зараз, тільки збилася з бігу і втратила час. Тому більше не експериментуючи поспішила перехопити Гора.