Читати книгу - "Джерело"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Прохання дивне — але як на таку ціну, зовсім дріб’язкове»
Додатковим проханням Кірша, зазначеним на другому боці картки, було те, що книжка повинна бути завжди розгорнута на сторінці 163.
Розділ 66
За вісім кілометрів на північний захід від Сагради Фамілії адмірал Авіла дивився у вікно «убера» на розсип вогнів міста, які відображувалися в Балеарському морі.
«Ось уже й Барселона!» — подумав старий офіцер, витяг телефон і, як було домовлено, набрав Регента.
Регент відповів після першого ж гудка.
— Адмірале Авіла, де ви зараз?
— За кілька хвилин від міста.
— Дуже вчасно. Але я щойно отримав тривожну новину.
— Розкажіть.
— Вам вдалося відрубати змії голову. Однак, як ми й боялися, довгий хвіст продовжує небезпечно звиватися.
— Чим я можу допомогти? — спитав Авіла.
Коли Регент описав, що потрібно, Авіла здивувався. Він не очікував, що протягом цієї ночі позбавить життя ще когось, але ставити питання Регентові він не збирався. «Я — лише рядовий», — нагадав він собі.
— Це завдання буде небезпечним, — мовив Регент. — Якщо вас спіймають, покажіть поліції знак на вашій руці. Вас незабаром відпустять. У нас скрізь є вплив.
— Я не збираюся потрапляти в будь-чиї руки, — відказав Авіла, поглянувши на татуювання.
— Добре, — сказав Регент моторошно сухим тоном. — Якщо все йтиме за планом, скоро вони обоє загинуть, і все скінчиться.
Зв’язок розірвався.
У раптовій тиші Авіла звів погляд на найяскравіше, що було попереду, — страхолюдний кущ шпилів, схожих на поганки, в будівельній підсвітці.
«Саграда Фамілія, — подумав він, здригнувшись від цього гидкого видовища. — Храм усього, що зараз негаразд у нашій вірі».
Прославлений барселонський храм, на думку Авіли, — це монумент слабкості й моральному падінню, католицькій ліберальщині, яка безсоромно перетворює тисячолітню віру на якийсь покруч поклоніння силам природи, псевдонауки і гностичної єресі.
«По стінах Божого храму повзають велетенські ящери!»
Занепад традиції у світі жахав Авілу, але його тішило, що нова група світових лідерів, схоже, поділяє його переймання і вживає всіх можливих заходів для відновлення традиції. Для Авіли пальмаріанство, а особливо папа Інокентій XIV, дало нові сили до життя, допомогло по-новому побачити свою трагедію.
«Мої дружина й син загинули на війні, — думав Авіла, — на війні сил зла проти Бога, проти традицій. Прощення — не єдиний шлях до спасіння».
П’ять днів тому Авіла спав у своєму скромному житлі, коли його розбудив гучний сигнал текстового повідомлення по телефону.
— Дванадцята година… — пробурчав адмірал, мружачись до екрана, щоб зрозуміти, хто і чого хоче від нього в такий пізній час.
Número oculto[73]
Авіла потер очі й прочитав вхідне повідомлення:
Compruebe su saldo bancario[74]
«До чого б це?» — насупив брови Авіла, підозрюючи, що це якийсь телефонний лохотрон. Адмірал роздратовано виліз із ліжка й пішов на кухню попити води. Стоячи біля раковини, він поглянув на свій ноутбук, розуміючи, що не зможе заснути, доки не зазирне й не перевірить.
Авіла зайшов на свою банківську сторінку, передчуваючи побачити звичайний жалюгідний баланс — рештки військової пенсії. А проте, коли на екрані з’явився його рахунок, адмірал так і підскочив, ледь не перекинувши стілець.
«Але ж такого не може бути!»
Авіла заплющив очі й подивився знову. Заново завантажив сторінку. Цифра залишилася та сама. Адмірал повозив мишею, прогорнув виписки і, приголомшений, прочитав: з анонімного рахунку йому годину тому переказано сто тисяч євро. Відправник зашифрований.
«Хто це?!»
Телефон загув — серце Авіли тьохнуло. Він схопив мобільний і подивився на екран.
Número oculto
Вражений, Авіла натиснув кнопку.
— ¿Sí?
На тому кінці до нього звертався тихий голос із чистою кастильською вимовою:
— Добрий вечір, адмірале. Гадаю, ви вже бачили мій подарунок?
— Б-бачив… — затнувся Авіла. — А хто ви?
— Можете називати мене Регент, — відказав незнайомець. — Я представляю ваших братів, членів церкви, якій ви віддані вже два роки. Ваші вміння й вірність не залишилися непоміченими, адмірале. Ми хотіли б дати вам можливість послужити вищій меті. Його святість запропонував кілька завдань для вас… завдань, які послані для вас Богом.
Авіла тепер уже зовсім прокинувся, долоні його пітніли.
— Ми наперед заплатили вам за ваше перше завдання, — продовжував Регент. — Якщо ви погодитеся його виконати, то вважайте це можливістю показати себе як людину, гідну переходу до вищого ешелону. — Він ненадовго замовк. — У нашій церкві є потужна ієрархія, невидима решті світу. Ми вважаємо, що ви будете корисним членом нашої еліти…
Хоч адмірала схвилювала така блискуча перспектива, він усе ж вагався.
— У чому полягає завдання? І що, коли я вирішу не братися за нього?
— Ми не будемо вас засуджувати, і можете залишити собі гроші як винагороду за мовчання. Чи резонно це?
— Це велика щедрість.
— Ви нам подобаєтеся. Ми хочемо вам допомогти. І, щоб бути чесним із вами, хочу попередити: папська місія буде непроста… — Регент почекав якусь мить і пояснив: — Можливо, буде потрібно вдатися до насильства.
Авіла остовпів.
Насильство?
— Адмірале, сили зла з кожним днем міцнішають. Проти Бога ведеться війна, а без жертв війни не буває.
Авіла здригнувся, пригадавши жахливий вибух, який знищив його сім’ю. Тремтячи, він насилу відганяв від себе цей спогад.
— Перепрошую, я не знаю, чи можу взятися за таке завдання…
— Папа вибрав вас особисто, адмірале, — прошепотів Регент. — Людині з вашою силою волі таке завдання до снаги… йдеться про того, хто знищив вашу сім’ю.
Розділ 67
Зброярня на першому поверсі королівського палацу являє собою залу з красивим склепінням — її яскраво-червоні стіни оздоблені величними гобеленами, що зображують відомі битви з іспанської історії. По периметру кімнати блищать понад сто вишуканих кованих обладунків, зокрема бойове вбрання і знаряддя багатьох давніх королів. Сім кінських фігур у натуральну величину посеред зали стоять вбрані в повний бойовий обладунок.
«Це тут вони збираються мене ув’язнити?» — дивувався Ґарса, роздивляючись знаряддя бою навколо. Може, зброярня найнадійніше замикається… Однак Ґарса мав підозру, що, посадивши в цю пишну камеру, його намагаються залякати. «Адже саме в цій залі мене було взято на роботу».
Майже двадцять років тому Ґарсу запросили до цієї розкішної зали, провели співбесіду сам на сам і перехресний допит, після чого запропонували стати командором Королівської гвардії.
А тепер Ґарсу заарештували власні агенти. «Мене звинувачують у тому, що я брав участь у плануванні вбивства? Що очорнив єпископа?» За цими звинуваченнями стояла якась важко доступна розуму Ґарси логіка.
Для Гвардії Ґарса був
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джерело», після закриття браузера.