Читати книгу - "Шмагія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Канал розцвів перед Кольрауном дивним фіолетовим віночком. Можливо, тут відіграв свою роль дует, що співав про фіалки. Короткої паузи, яку учень дав учителеві, магу цілком вистачило. Почуття небезпеки простромило обоє тіл – ефірне й досить значне матеріальне. Цілюще болото скипіло, пішло крутими хвилями, перехлюпуючи через бортик. Формуючи тришаровий щит-абсорбер для відбиття зурочення, що заюшило в коридор зв’язку, Просперо тверезо оцінював ситуацію. У здібності бойового мага відбити атаку Мускулюс не сумнівався. Інакше й не пробував би. Власне, сам Кольраун теж ні на мить не засумнівався в порядності учня. Копійки не варті близькі люди, довіра між якими вимагає застережень. Замах на дорогоцінні життя та здоров’я наставника міг мати одну-єдину мету: привернути увагу. Один знадобився іншому, а на пояснення нема часу.
Необхідна термінова відповідь.
Яка?!
Для ухвали рішення були тільки три очевидні факти:
– Андреа Мускулюс потребує допомоги.
– Місцезнаходження чаклуна: Фільчин Бір, норд-норд-ост.
– Структура й сила атаки точно повторює «пристріт по площинах» п’ятирічної давнини.
Закручуючи вихор мани та скеровуючи бурю в канал, Просперо Кольраун дуже сподівався, що правильно оцінив ситуацію. Потай він пишався учнем. Мало який чаклун ризикне викликати удар на себе.
Причому удар цілком конкретної властивості.
Стомлений, але щасливий Кольраун відкинувся в грязюку, махнув рабиням: продовжуйте! Хлюпнув у басейн відвару шипшини. Розслабився. Він пишався не тільки учнем, але й собою. Це був класичний випадок «Маг із магини», давньо-реттійською «Magus ex machine».
Хоч у підручники вставляй.
* * *
Буревій ударив по галявині.
Задув, розметав німбус-смолоскипи, що кричали пташиними голосами.
Жовток сонця щойно визирнув із-за шкаралупи хмар, зварився круто. Налягла задушлива, беззоряна ніч. «Серпанок відчуження» навколо Мускулюса, схожого на ганчірку, викручену огрядною прибиральницею, розметало на жмути. На щастя, зараз малефік був набагато сильніший, ніж п’ять років тому. Але екстрим-викид мани все одно дався великою кров’ю. Крізь виття заблуканого буревію долетів крик Меліс: відьма розпачливою скоромовкою накладала захисне замовляння.
Не на себе! На Фортуната.
Переможна зловтіха скривила губи Зізі. Ліліпутка зробила пробний крок – ні! Гадюкою, тягучим холодцем, рідкою смолою потекла за бар’єр німбуса, що звалився під напором закляття Кольрауна. Все було, як минулого разу. З одним виключенням. Жалібно схлипнула, відлетіла геть циркачка – скинутий, старий одяг. Упала біля кущів, втратила свідомість від потрясіння. Більше не маючи потреби в людському тілі, навпроти венатора й двох шмагів, які поховалися від переляку, стояв демон.
Вільний, неприборканий деманій Долекрут.
У своєму справжньому вигляді.
Однак Фортуната Цвяха, незважаючи на потрясіння, котре він відчув від втручання Просперо, теж важко було застати зненацька. Мисливець змахнув руками, віртуозно творячи «зубчасте віяло» – і… Давлячись від натуги, захрипів горлом, багряніючи. Підлий кашель! Як невчасно… Тремтячи в приступі тремору, Цвях із зусиллям накреслив перед собою руну Аззаум. Мить – і на місці чарівника теж виник демон!
Венатор прибрав Подобу.
Андреа розумів: для Цвяха це – єдиний засіб зупинити тремор мани й наступну за ним «гармошку». Демони маною не володіють і, відповідно, у Подобі мисливець не підвладний тремору. Напевне, Фортунат і раніше знав про цей спосіб. За п’ять років хоч раз би та перевірив. Однак чи перетворюватимешся на демона, наприклад, у аустерії?! Навіть якщо ризикуєш стати дитиною чи кволим старим на смертному одрі…
Майстер Фортунат у демонічному стані був копією інфернала, що «вилупився» з крихітки Зізі. Або, якщо бути точним, навпаки. Швидше Долекрут здавався зменшеною копією демона Фортуната.
Син перед батьком.
План спрацював. Саме такого результату Мускулюс чекав і палко бажав.
…Третя лялька. Найвідповідальніша. «Pupa malitia mixtum». Найрідкісніший виріб у практикумі малефиіціуму, коли у форму закладаються відразу два директ-компоненти. Якщо він не помиляється, якщо обидва вектори зійдуться в одному створінні… Рештки локона Зізі. І ще – другий секрет.
Секретом, закладеним у ляльку, що забезпечила найкращий контакт із деманієм під час досліду, була закривавлена хустка.
Втираючи кров із носа, розбитого Яношем, венатор забув хустку на столі.
Красти погано, але в малефіка не було іншої ради.
* * *
Ще з легендарних часів Овальда Циблі, основоположника фундаментальної Високої Науки, в кожного чарівника є прижиттєве право на «хвилину мовчання». Наївний бакалавр чи вчений магістр, волхв Колегіуму чи маг вищої кваліфікації, алхімік, венатор, ясновидець чи аччендарій – кожен рік роботи з Вишніми Емпіреями підкидає тобі в скарбничку особливу, дивну хвилинку. Друїди Зюзудри називають ці заощадження «річними кільцями», але що взяти з друїдів, ладних пристосувати будь-яку дрібницю до своїх улюблених дерев? Справа в іншому. Чули? Коли страчуваний злочинець летить сторчголов із Фольхського стрімчака, все життя пролітає перед бідолахою за мить падіння…
«Хвилина мовчання» – те саме, що останній політ.
Час чарівницької паузи – різний. У Просперо Кольрауна, наприклад, за рік може нагромадитися секунд дев’яносто. У лейб-малефактора Нексуса дійде до сотні. А в скромного чаклуна Андреа Мускулюса – добре, якщо сорок ударів серця набіжить. Але варто магові за бажанням, у критичний момент закликати «хвилину мовчання»… Усе навколо зупиниться для нього на відміряний час. Замре, застигне, скам’яніє. І вислизаючи з колеса життя, можна буде згадати, усвідомити, знизати плечима, нарешті! На що в звичайній ситуації просто не залишається часу.
Дар чи кара?
Донині ведуться суперечки про найтихішу хвилинку – без результату.
Мускулюс же сперечатися не став. Плюнув на теорію, торкнувся «воронячого баньши» нігтем вказівного пальця та закликав законну паузу.
Два демони, великий і малий, зимовими заметами застигли один напроти одного. Повітря над Їжачою Рукавицею скувало крижане заціпеніння. І дивна картина постала перед чаклуном. Йому відкрилося Пекло. Немов у недавньому сні: пекло буравом вгризалося в земний диск, крутило хижі крила спіралі. По ярусах ішов Фортунат Цвях у Подобі. Тріпотіли вивернуті ніздрі: мисливець намагався зачути лаванду. Раб присяги, він ладен був вивернути геєну навиворіт, але врятувати маленького Яноша. Венатор рухався крізь пекло, зовнішнє, природне – і внутрішнє пекло, ретельно створене ним самим. Присяга. Присяга… Присяга! Яноша буде врятовано. Інакше – смерть. Шмагія полишить малого. Інакше – смерть. Злам буде переможено, зламаний знайде щастя. Інакше… Пристрасть билася в мисливці – приборкана нерозв’язністю завдання, вигодувана любов’ю і даною обітницею. Пристрасть блукала в оковах, із соку перетворюючись на вино, із вина – на оцет. Пристрасть і Нижня Мама, княгиня геєни, були тезками: обидві – манії. Отруйна мана, змія, що пожирає власного хвоста.
І ярусами Пекла слідом за магом-маніяком скрадалася тінь.
Деманій мисливця Цвяха полював за «батьком».
Вирватися без виклику
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шмагія», після закриття браузера.