BooksUkraine.com » Сучасна проза » Все буде добре 📚 - Українською

Читати книгу - "Все буде добре"

159
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Все буде добре" автора Олег Бакулін. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 105
Перейти на сторінку:
укрились павутинкою зморшок. Час минає й не шкодує нікого.

Секретарка пробіглася пальцями по клавіатурі:

– Ви прибули трохи рано, пане Алексе.

– Як завжди, – він усміхнувся.

– Тому доведеться зачекати.

– Я знаю, – чоловік кивнув.

– Зал для очікування праворуч.

– Я пам’ятаю. Дякую.

Клацнув магнітний замок, і двері праворуч від стійки прочинилися.

– Гарного дня, Ґрето.

– І вам, пане Алексе, – жінка кивнула.

Олександр Шипалко, бізнесмен і майстер екстравагантних рішень, підійшов до дверей, глибоко вдихнув і швидко, поки страх не вчепився в горло, переступив поріг. Замок позаду клацнув: це лякало і водночас заспокоювало.

Щоразу він умисне приїжджав на півгодини раніше, щоб зібратися з думками та емоціями, і щоразу все всередині нього тріпотіло від усвідомлення власної незначущості. Олександр Шипалко міг придумувати креативні стратегії розвитку бізнесу, чи протистояти свавіллю російських «бізнесменів», чи навіть іти під кулі, якщо доведеться. Але саме це місце зривало маску «героя-рятівника», як його називала Марія, і витягувало назовні переляканого українського школяра Сашка, який усвідомлював власну скінченність. І боявся її.

Чоловік пройшовся широким коридором і наблизився до великого вікна, з якого відкривалась панорама Нью-Йорка. Тут сонце тільки готувалося зникнути за хмарочосами, щоб за кілька годин подарувати такому рідному Львову новий чудовий день. Шкода, що значна частина свідомого життя минула в цих кам’яних джунглях…

Щоразу, стоячи на цьому місці, Олександр Шипалко думав: «А що було б, якби життя склалось інакше? Чи змінились би константи, чи все було б так само, лише серед інших декорацій? Чи існує свобода вибору, чи це просто витівки фатуму, і нам несила нічого змінити?»

«Єслі би, да каби», – любила примовляти його львівська бабуся Лєра. Не можна змінити минулого – можна навчитися на старих помилках, щоб не допустити їх у майбутньому. Потрібно лише вміти аналізувати.

Чоловік поклав свій портфель на стільчик поруч, а сам сперся лобом на прохолодне скло. Якби все можна було змінити… Де б він звернув? Тоді, коли погодився на цей експеримент? Чи тоді, коли отримав листа від Джона? А може, коли дізнався про хворобу? Ні, ні, якщо вже щось змінювати, то із самого початку. Не треба було взагалі переїжджати в Нью-Йорк… Він заплющив очі, і спогади накотились на нього. Неприємні. Невідворотні. Але десь і теплі. Навіть якщо ті події не мали нічого спільного з теплом.

2

Автомобіль гуркотів, підскакуючи на вибоїнах, і сонячні промінчики скакали в унісон, плямами осідаючи на суворому чоловічому обличчі.

– Тату, чому? Чому ми маємо їхати? – не розумів Сашко.

– Бо так буде краще, – сухо відповів батько.

– Краще для кого?

– Для всіх.

– А мама з нами поїде? – хлопець не вгавав.

– Ні.

– Чому?

– Тому! – різко відрубав батько, і Сашко затих.

Батько рідко сердився, але коли це траплялось, то перечити йому було вкрай важко. Сашко стиснув зуби та відвернувся до вікна, за яким знайомі краєвиди перетворювались у розмиту пляму. Хлопець витер сльози та міцно заплющив очі. Він не хотів пам’ятати цього, не хотів, щоб при згадці про літо пам’ять підсувала йому цей момент. Кілька років тому померла баба Лєра, татова мама, і тепер Сашко згадував її лише як застиглу фігуру в труні. Ні рогалики, які вона любила пекти, ні її кумедний російсько-український акцент, ні міцний запах духів чи пощипування за щоку. Лише воскове обличчя та плач на задньому плані.

Сашко спробував зупинити потік сліз, заштовхати їх назад до очей, але солоні краплини пробивалися крізь долоньки та капали на коліна. Невже він забуде це літо також? Антона, Катрусю, Марічку? Увесь час, який вони провели разом? І оцей прощальний поцілунок? І обіцянку… Він не забуде! Нічого не забуде!

– Слухай, я… – почав Гордій Остапович, але не зміг продовжити.

Додому вони не заїжджали. Очевидно, батько давно все спланував, оскільки в аеропорту на Сашка вже чекали дві валізи з речами. До літака їх провели троє чоловіків в однакових сірих плащах. Поки стюардеса показувала збентеженому Сашку, куди можна поставити речі, та розповідала, як потрібно поводитись під час польоту, Гордій Шипалко мовчки вислуховував інструкції від супроводжуючих. Потім кивнув і зайшов у літак. Сашко влаштувався біля ілюмінатора та спостерігав, як віддаляються незнайомці, підозріло роззираючись навсібіч.

– А де мама? – запитав хлопчик, щойно батько сів поруч.

– Удома, – відповів той.

Удома? Коли вони відлітають невідомо куди? Сашко прикипів до ілюмінатора, виглядаючи серед асфальтної пустки злітної смуги таке рідне обличчя. Порожньо. Може, вона в приміщенні аеропорту, не встигла приїхати вчасно і зараз пробивається до літака, щоб наостанок глянути на сина? Сашко зірвався на ноги.

– Ти куди?

– До мами. Вона в аеропорту, її не пускають до нас, – хлопчик спробував протиснутися повз батька, але той одним рухом опустив його назад у крісло.

– Сядь! Мама не приїде.

Це прозвучало владно та приречено водночас, і Сашко здався. Повернувся до світу за ілюмінатором. Сталевий птах із написом «Аерофлот» розігнався та відірвався від землі. Аеропорт, машини, люди, будинки – усе це ставало все меншим і меншим, іграшковим, і здивований Сашко одним мізинцем перекривав річки та автостради. А потім літак піднявся вище хмар, і за ілюмінатором з’явилося сонце.

1 ... 77 78 79 ... 105
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все буде добре», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Все буде добре"