Читати книгу - "Якщо на землі є пекло"

Біля трупарні у таборі ми тебе заберемо. А зараз закрий очі, не ворушись і удавай, буцім ти мертвий, бо коли побачать, що живий, доб’ють як симулянта,— попередив Жора.

Начальником конвою сьогодні був Боксер, біля якого увесь час крутився Зепп. Вони ж і перераховуватимуть живих і мертвих перед відправкою в табір.

Володя нерухомо лежав поміж трупів, з усіх сил удаючи мертвого. І раптом виявилось, що не всі тут мертві. Коло нього двоє «трупів» неголосно перемовлялися між собою — значить, ще живі. Із почутих фраз Володя здогадався, що то греки.

Греків привезли в цей табір зовсім недавно — з останнім транспортом. Із свого сонячного міста Салоніки вони одразу ж потрапили в обійми тутешніх страхіть, та ще й тоді, коли люта епідемія косила усіх підряд — і виснажених в’язнів-старожилів, і грецьких новачків, що ще не втратили навіть свого південного загару. Не дивно, що вони дуже швидко майже всі перемерли. Серед них переважну більшість складали грецькі євреї. Вони зовсім не готові були — і морально, і фізично — Переборювати тяжкі випробування і нелюдські страждання, бо майже всі новачки з Греції — з багатих сімей, звикли жити в розкошах, непристосовані до фізичної праці, а тим більше — до голоду, холоду, епідемій, терору і тяжкої неволі. Це були типові представники зманіженої буржуазії — купці, торгаші, бізнесмени, власники магазинів і фабрик, фруктових плантацій і багатих угідь, торговельного і риболовного флоту, банків, фешенебельних санаторіїв тощо. Гітлерівська окупація Греції майже не позначилася на їхньому добробуті. Деякі з них хвалилися, що мали вдома кількох слуг, які подавали їм перший сніданок прямо у ліжко і в ліжку ж робили педикюр, масаж. А тут — кирка, лопата, над головою — залізний кий жорстокою капо. Зрідка, правда, траплялися й бідняки — прості робітники. Саме вони й змогли перебороти усі труднощі і жахи концтабору.

В’язні Освенціма знали багато такого, що стало відомо світові лише через декілька років, та й то завдяки історичному Нюрнберзькому процесові. Освенцімці, особливо підпільники, спілкуючись із громадянами майже сорока країн, звезеними в Освенцім на винищення, скрупульозно збирали інформацію, знали все, що відбувалося в різних країнах Європи. Чимало чого розпатякували й самі есесівці, вважаючи, що таємниці помруть разом з в’язнями в газових камерах. Однак сталось не так, як гітлерівцям гадалося...

Гітлерівці вивезли з Греції 70 тисяч чоловік. їх привезли в Освенцім тридцятьма ешелонами і трьома партіями: взимку 1942—-1943 років, навесні і наприкінці 1943 року. Вони й розповіли, що гітлерівці, окупувавши Грецію, відразу ж розгорнули там шалену агітаційну компанію по вербуванню греків та грецьких євреїв для «переселення на нові землі». «Новими землями» гітлерівці називали територію Радянського Союзу, нібито вже завойовану ними. Ці землі треба освоювати, тож з цією метою, мовляв, і вербують людей ділових, заповзятливих, ініціативних, спритних, здатних вдихнути життя в торгівлю, ремесла, економіку. Спішіть, поки не пізно,— аж захлиналися нацистські та ейхманівські пропагандисти,— інакше ми заселимо нові землі іншими, як в свій час європейці заселили Америку. На східні землі пожадливо дивиться уся Європа, так що бажаючих досить. Ось чому фюрер дав вказівку вирішувати це питання належним чином — серйозно, організовано, на найвищому рівні. Тому ми й створюємо наші вербувальні бюро, видаємо солідні документи на придбання земель, а також монопольне право на виробництво промислових товарів та сільськогосподарських продуктів, на торгівлю. Німецькі банки допоможуть нам, бо фюрер кревно зацікавлений в освоєнні східного простору. Але за землю треба платити, бо вона завойована кров’ю солдатів фюрера. Гроші у вас є, ми це знаємо, бо ви ж ділові, заможні люди. Ми пропонуємо вам благородний бізнес, бо добре знаємо, кому пропонуємо. Адже євреї і греки здавна славились своїми діловими якостями, особливо ви, євреї іспанського походження[23]. Тих, хто ухилятиметься від пропозицій, німецька адміністрація розглядатиме як злісних саботажників і симулянтів, котрі хочуть зірвати реалізацію епохальних накреслень геніального фюрера...»

Це було нечуване шахрайство, але, як не дивно, шістдесят тисяч євреїв іспанського походження, які «здавна славилися своїми діловими якостями», і десять тисяч греків охоче клюнули на цей страхітливий обман. Вони вибрали дорогу у вербувальні бюро штандартенфюрера Адольфа Ейхмана, віддавши їй перевагу перед дорогою н партизани. А партизани в Греції діяли з перших днів окупації, бо цьому сприяли кліматичні і природні умови, незначна кількість окупаційних військ,— Гітлер змушений був майже всі збройні сили рейху кинути на Східний фронт. Отже, була можливість влитися в партизанські загони, повести боротьбу за визволення. Але ці 70 тисяч торгашів і бізнесменів, охоплені жадобою наживи, вибрали шлях, запропонований гітлерівцями. «Навіщо нам партизани, навіщо ризикувати життям — ми ж бізнесмени! Нехай ідуть в партизани ті, хто хоче опинитися па шибениці. Гітлер пройшов Європу — це ж сила! А наша справа — торгівля. Німці пропонують вигідне діло — поїдемо!»

І поїхали. Але потрапили не на обітовані землі, а в газові камери Освенціма. Про все це жертви обману — грецькі євреї і греки — розповідали освенцімським в’язням щиро, і гіркі, пекучі сльози розпачу і каяття текли по їхніх змучених лицях. «Якби ж ми знали, якби ж ми тільки знали, що збираються з нами зробити! Яка підлість!» — вигукували вони, ридаючи.

Адольф Ейхман діяв за принципом Адольфа Гітлера: чим більше брехні і чим більший обман, тим більше шансів, що простачки повірять у цей обман. І справді, 70 тисяч грецьких простачків повірили. Проводячи в Греції операцію «переселення», гітлерівці сподівалися, по-перше, пограбувати евреїв і багатих греків, по-друге, знищити тих і тих, не допустити, щоб вони влилися в партизанські загони, по-трете, зміцнити свій тил, а по-четверте, за вилучені у жертв коштовності закупити через швейцарські банки в різних країнах дефіцитні стратегічні матеріали, необхідні для ведення війни. І справді, їм удалося одним пострілом убити одразу кількох зайців...

За гроші, золото і діаманти обмануті жертви купували у вербувальних бюро земельні ділянки на «нових землях». Обмежень, ясна річ, не було ніяких, і хто мав золото, той міг «купити» будь-яку