Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Отак широкі ріки на рівнинах,
Струмки зміїсті помежи горбами,
Підземні води — в ніздрюватій ріні[233]…
Якби ми порівняли Волден, що, як ми могли пересвідчитися, у вертикальному перетині видається мілкою тарілкою, з пропорціями Лох-Файну в найвужчому місці, останній видався б нам у чотири рази мілкішим. От вам і жахлива прірва. Навіть не сумніваюся, що чимало розсміяних долин, де зараз простягаються кукурудзяні поля, лежать саме в таких «страшних прірвах», звідки відступила вода, але для того, аби переконати в цьому їхніх необізнаних мешканців, знадобиться гострий зір і далекозорість геолога. Допитливе око нерідко може розгледіти в низькій чаші пагорбів береги прадавнього озера, нехай навіть рівнини згодом піднялися й спробували приховати ту історію. Ті ж, хто прокладає дороги, знають, що улоговини найлегше розпізнати за тим, де після зливи збираються калюжі. Варто дати уяві волю, і вона пірне глибше і злетить вище, ніж сягає Природа. Так, імовірно, навіть глибина океану виявиться врешті незначною проти його широчини.
Досліджуючи глибину замерзлого озера, я вивчив обриси дна точніше, ніж міг◦би на підставі вивчення заток, які на зиму не замерзали, і зачудувався дивовижній правильності рельєфу. Кілька акрів на найбільшій глибині рівніші, ніж будь-які поля, відкриті сонцю, вітру та плугові. Наприклад, на одній довільно обраній лінії завдовжки тридцять родів глибина змінилася лише на фут; на середині озера я міг розрахувати зміну глибини на відстані ста футів у будь-якому напрямку з похибкою лише в три-чотири дюйми. Ходить чимало чуток про глибокі й підступні ями навіть у таких-от тихих піщаних ставках, але вода згладжує всі нерівності. Рельєф дна був настільки правильний і так перегукувався з навколишніми пагорбами, що далекий мис зраджував свою присутність у коливаннях глибини на протилежному кінці ставка, а напрямок цього підводного гребеня можна було встановити, поглянувши на берег навпроти. Мис перетворюється на мілину чи піщану косу, а долина чи улоговина — на глибокі води.
Я звернув увагу на один дивовижний збіг, коли створив карту ставка в масштабі один дюйм до десяти родів і ретельно виміряв його глибину в понад ста місцях. Зауваживши, що показники найбільшої глибини припадають точно на центр мапи, я наклав на неї лінійку, спершу на довжину, потім на ширину, і, на свій подив, виявив, що лінія найбільшої довжини перетинається з лінією найбільшої ширини саме в точці найбільшої глибини, хоча середина ставка майже рівна, обриси його неправильні, а найбільшу довжину й ширину заміряно з урахуванням заток, що відгалужуються від озера. Я спитав себе: хтозна, чи це правило не виведе нас і до найглибшої частини океану, а не лише найглибшої частини ставка чи калюжі? Чи ж не стосується це правило й висоти гір — протилежностей западин? Всі ми знаємо, що найвужча частина пагорба ніколи не є найвищою.
У трьох із п'яти заток, тобто всіх, де я виміряв глибину, була мілина при вході і яма посередині, тож бухта, оточена сушею, розширювалася не тільки горизонтально, а й вертикально, утворюючи басейн чи окремий ставок, а на траєкторію мілини вказували два миси. Така сама мілина є при вході в кожну затоку на морському узбережжі. Що ширший вхід у затоку проти її довжини, то глибше буде перед цією мілиною проти загального рівня басейну. Отже, знаючи довжину й ширину затоки, а також рельєф узбережжя навколо, ми маємо майже всі члени рівняння, щоб вивести універсальну формулу.
Щоб перевірити, наскільки точно я можу вирахувати найглибшу точку озера, спираючись лише на лінію і ландшафт його берегів, я накреслив план Білого ставу, площею близько сорока одного акра. Як і Волденський став, він не має ані островів, ані видимих притоків і відтоків; лінія його найбільшої ширини дуже наближена до лінії його найменшої ширини в місці, де миси на протилежних берегах тягнуться один до одного, а бухти навпроти відступають одна від одної, тож я вирішив поставити точку найбільшої глибини на певній відстані від першої лінії, але все ж на лінії найбільшої довжини. Насправді найглибша точка ставу лежала за сто футів від неї, ще далі в тому напрямку, в якому я відступив, і виявилася глибшою тільки на один фут; глибина складала шістдесят футів. Звичайно, якби у ставку була підводна течія чи озеро посередині, задача ускладнилася б.
Якби ми звідали всі закони Природи, нам вистачило б одного факту чи опису одного явища, аби виснувати з них решту відомостей. Натомість ми зараз знаємо лише частину законів, тож наші результати неточні — звичайно, не через плутанину чи похибки у Природі, а через наше незнання основних членів рівняння. Наші уявлення про закони й гармонію зазвичай обмежені лише тими явищами, які ми можемо спостерегти; але ж гармонія, що випливає з більшої кількості позірно суперечливих, але насправді узгоджених між собою законів, що їх ми ще не виявили, значно дивовижніша. Окремі закони — це мовби ракурс: для мандрівника обрис гори змінюється з кожним кроком, так що вона має нескінченну кількість видів, але лише одну істинну форму. Навіть розчахнувши чи пробуривши гору, ми не пізнаємо її в цілісності.
Те, що я спостеріг на прикладі ставка, так само стосується й етики. Це закон усередненості. Правило двох діаметрів дозволяє встановити не лише місце Сонця в Сонячній системі чи серця в людському тілі: проведіть лінії висоти й ширини в сукупності виявів щоденної поведінки людини, яка хвилями омиває затоки й миси життя, і точка їхнього перетину позначить найвищі й найнижчі прикмети вдачі. Можливо, для того, аби визначити приховані глибини людської вдачі, досить уявляти нахили берегів, навколишніх земель і обставин. Якщо людину оточують гори, штабу тих, де народився Ахіл, а їхні вершини кидають тінь на серце й відбиваються в душі, можемо припустити, що їй, відповідно, властива глибина. Там, де береги низькі й спадисті, можна припустити, що й вдача поверхова. У нашому
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.