Читати книгу - "Якщо кров тече"

Він нахиляється ближче. Вона вловлює запах одеколону й відчуває плоть губ, які шепочуть їй на вухо:

— Ти смачненька.

12

Голлі сягає по телефон, прикипівши очима до ком­п’ютера. На екрані й досі меню поверхів, але під схемою шахти тепер дві кнопки на вибір: «ЗАПУСТИТИ» і «СКАСУВАТИ». Їй дуже хочеться бути абсолютно певною, що коли вона натисне «ЗАПУСТИТИ», щось справді запуститься. І воно зробить те, що їй треба.

Вона бере телефон, готова переслати Ондовскі код від бічних дверей, і вклякає. На екрані телефона написано не «ОНДОВСКІ» і не «НОМЕР ПРИХОВАНИЙ». Вона бачить усміхнене обличчя своєї подруги, Барбари Робінсон.

«Милий Боже, ні, — думає Голлі. — Боже, будь ласка, ні».

— Барбаро?

— Голлі, тут якийсь чоловік! — вона плаче, слова ледве зрозумілі. — Він ударив чимось Джерома і вирубив його, думаю, що цеглиною, у нього тепер кров іде…

Тоді дівчина зникає, а з’являється істота, що ходить у костюмі Ондовскі. Він говорить до Голлі тренованим репортерським голосом:

— Привіт, Голлі, це Чет.

Голлі застигає. У зовнішньому світі це тривало недовго, певно, менш як п’ять секунд, але зсередини здається, що набагато довше. Це її провина. Вона намагалася тримати друзів далі від цього, але вони все одно прийшли. Прийшли, тому що турбувалися через неї, тож це її провина.

— Голлі? Ти ще там? — У голосі чується посмішка. В нього тепер перевага, і він цим насолоджується. — Це все змінює, ти згодна?

«Не можна панікувати, — думає Голлі. — Я можу і ладна віддати життя, щоб врятувати їх, але не можна панікувати. Бо тоді ми всі помремо».

— Хіба? — каже вона. — Я й досі маю те, що тобі треба. Скривдиш цю дівчину, зробиш щось іще її братові — і твоє життя вибухне. Я не спинятимусь.

— Може, в тебе і пістолет є? — Він не дає їй змоги відповісти. — Звісно, так. У мене немає, але я приніс керамічний ніж. Дуже гострий. Пам’ятай, що коли я прийду на наш тет-а-тет, дівчина буде в мене. Якщо я побачу у твоїй руці пістолет, я не вб’ю її, бо хто ж так задурно переводитиме заручників, але спотворю, а ти дивитимешся.

— Пістолета не буде.

— Мабуть, повірю тобі. — Він і досі веселиться, розслаблений і впевнений. — Але ми не обміняємо гроші за флешку. Замість грошей можеш забрати мою милу дівчинку. Як тобі пропозиція?

«Схожа на брехню», — думає Голлі.

— Схоже, ми домовилися. Дай мені знову поговорити з Барбарою.

— Ні.

— Тоді я не дам тобі коду.

Він відверто сміється.

— Вона ж знає його, вона вже хотіла його ввести, коли її підстеріг братик. Я стежив за нею з-за смітника. Упевнений, що зможу переконати її сказати мені код. Хочеш, щоб я почав переконувати? Отак?

Барбара кричить. Почувши це, Голлі затуляє долонею рота. Її провина, її провина, це все вона завинила.

— Годі. Не руш її. Я просто хочу знати, чи Джером ще живий.

— Поки що так. Він якось дивно сопе. Можливо, мозкова травма. Довелося сильно бахнути, він дебелий.

«Він намагається мене налякати. Не хоче, щоб я думала, а тільки щоб реагувала».

— Кров тече рясно, — продовжує Ондовскі. — Рани на голові — вони такі, сама знаєш. Але зараз холодно, кров краще зсідатиметься. До речі, про холод, годі вже в сраці колупатися. Кажи код, якщо не хочеш, щоб я знову викрутив їй руку, бо цього разу точно вивихну.

— Чотири-сім-п’ять-три, — каже Голлі.

Який у неї вибір?

13

У чоловіка справді є ніж: чорна ручка, довге біле лезо. Тримаючи Барбару за руку — за ту, яку викручував, — він вказує вістрям ножа на кнопки.

— Зроби мені ласку, дівчинко.

Барбара натискає кнопки, чекає зеленого вогника, тоді відчиняє двері.

— Можна покласти Джерома всередині? Я могла б його перетягти.

— Упевнений, що могла б, — каже чоловік, — але ні. Він наче не здається гарячою головою, але нехай ще трохи охолоне.

— Він же замерзне на смерть!

— Дівчинко, ти спливеш кров’ю на смерть, якщо не ворушитимешся.

«Ні, ти мене не вб’єш, — думає Барбара. — Принаймні поки не отримаєш те, чого хочеш».

Але він може її скалічити. Виколоти око. Розпанахати щоку. Відрізати вухо. Той ніж здається дуже гострим.

Вона заходить усередину.

14

Голлі стоїть у відчинених дверях «Що впало, те пропало» і дивиться в коридор. Її м’язи бринять від адреналіну. У роті сухо, як на камені в пустелі. Вона не змінює позиції, коли чує, як ліфт рушає донизу. Вона не може запустити підготовану програму, доки він не повернеться нагору.

«Я мушу врятувати Барбару, — думає вона. — І Джерома теж, якщо йому ще можна допомогти».

Вона чує, як ліфт зупиняється на першому поверсі. А тоді, вічність потому, знову рушає вгору. Голлі ступає назад, не зводячи очей із зачинених дверей ліфта в кінці коридору. Її телефон лежить біля мишки комп’ютера. Вона кладе його в передню ліву кишеню, а тоді опускає очі лиш на стільки часу, щоб навести курсор на кнопку «ЗАПУСТИТИ».

Голлі чує крик. Він заглушений двигуном ліфта, але це дівочий крик. Барбара.

«Моя провина.

Це все моя провина».

15

Чоловік, який поранив Джерома, бере Барбару під руку, наче кавалер, що супроводжує даму до зали на великий бал. Він не забрав у неї сумку (або, скоріше, не звернув на неї уваги), і детектор металу тихенько пищить, коли вони заходять, — певно, через мобільний телефон. Її полонитель ігнорує це. Вони проминають сходи, якими донедавна щодня користувались обурені наймачі Фредерік-білдинг, а тоді входять до вестибюля. За парадними дверима, в іншому світі, ідуть туди-сюди різдвяні покупці з пакетами й торбами.

«Я ж теж там була, — дивується Барбара. — Лиш п’ять хвилин тому все ще було добре. Я тоді ще по-дурному вважала, що в мене є якесь життя попереду».

Чоловік натискає кнопку ліфта. Вони чують, як опускається кабіна.

— Скільки ти мав їй заплатити? — питає Барбара. Під страхом вона відчуває тупе розчарування від того, що Голлі взагалі хотіла мати якісь справи з цим чоловіком.

— Тепер це неважливо, — каже він. — Тому що в мене є ти. Подружко.

Ліфт зупиняється. Двері відчиняються. Робоголос вітає їх у Фредерік-білдинг.

— Їдемо вгору, — каже голос.

Двері зачиняються. Кабіна починає підйом.

Чоловік відпускає Барбару, знімає хутряну вушанку, кидає її під ноги й підносить руки в манері ілю­зіоністів.

— Дивись уважно. Думаю, тобі сподобається, і наша міс Ґібні, безперечно, теж заслужила таке побачити, оскільки саме через це в неї тепер стільки клопоту.

Те, що стається далі, сильно змінює уявлення Барбари про значення слова «жахливе». У кіно від такого можна відхреститися, списавши враження на крутий спецефект, але ж це насправді. Круглим зрілим обличчям пробігає брижа. Вона починається біля підборіддя й рухається вгору не навколо рота, а через нього. Ніс викривлюється, щоки розтягуються, очі мерехтять, лоб стискається. А тоді вся голова раптом перетворюється на півпрозоре желе. Воно тремтить і виблискує, обвисає й пульсує. Усередині ворушаться якісь червоні завитки. Це не кров — червона