Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

- А чи є таке заклинання, щоб і я могла говорити з вами подумки?

Він повернув голову в мій бік, посміхнувся і завмер так на кілька секунд. Припускаю, що він задумався, чи варто таке заклинання говорити. А взагалі-то нічого дивного, але це можна вважати незвичайним.

- Так, можна зробити так, щоб уявна мова була чутна комусь конкретному, дія заклинання короткочасна. Мені не доводилося його використовувати, але таке існує.

- Я його запишу. Можна?

Знову диктує мені заклинання. Я вже склала серйозний список, тому цілком задоволена нашою спільною роботою. Справа наближається до кінця.

- А яким заклинанням ви вибили двері, коли… - я намагалася підібрати слова, але він і без цього мене зрозумів, все відбилося в очах. Вони висловили легку настороженість, губи приховали злість.

- Це було не заклинання, - відповів з прицільним поглядом у вічі. Він читав у них мою реакцію.

- Ого... Це, значить, ваша здатність... Ви вмієте підривати! - говорю із захопленням. – Тепер я трохи побоюватимуся ваших рук.

- Не варто, - усміхається з тим добрим виразом, який змушує у відповідь щиро розтягувати обличчя. – Ця здатність передається по чоловічій лінії у нашій родині, але для всіх нехай залишиться так, як здалося. Я використав заклинання – ось так.

- Звичайно, я розумію, - і я шокована від наданої мені довіри. - Якби не ви, не знаю, де б я знайшла всі ці заклинання. Дякую, містере Нотрил, - захотілося його по-дружньому обійняти, висловити ще раз подяку за той згаданий випадок. Але після недавнього мого пориву намагаюся триматися на відстані, уникаю навіть випадкових дотиків, інакше знову у вир.

- Давно настав час записатися з бібліотеку. Ти ж там ще не була?

- Ні.

- Сходимо якось разом, я зроблю тобі перепустку.

Я посміхнулася. Не надто задоволена тим, що мені доведеться відвідувати бібліотеки… Про це я точно не мріяла. Але в компанії містера Нотрила готова йти куди завгодно. Він так сексуально посміхається, я млію, течу, піду за ним, як миша за сиром. А коли він на мене дивиться своїми пронизливими карими, я плавлюся, як мед на сонці.

Ми вже не граємо, спілкуємося, сидячи поряд на дивані. І мені не хочеться йти до себе, надто приємна тут компанія. Містер Нотрил розповів мені докладніше про свій браслет, згадав історії з життя, коли йому доводилося використовувати браслет, в основному це були забавні ситуації, коли йому просто хотілося позбутися настирливого суспільства, і він викликав брата. Розповів, як одного разу відбивався від дівчини за сприяння Аліти, представляючи її своєю дружиною.

- Ну ви даєте, містере Нотрил! - Я вже регочу на весь голос. - Ніколи не подумала б, що ви на таке здатні.

- Не суди по обкладинці, Лаурі.

Несподівано в кімнаті пролунав звук телефону викладача. Ми разом смикнулися, і за виразом чоловічого обличчя я зрозуміла, що він здивований не менше за мене. Напевно, за весь час я вперше чую, щоб його телефон подавав сигнал. Ну, на щастя, це не браслет, інакше нам довелося би перервати цей приємний вечір. І все-таки зараз мені стало ніяково, бо містеру Нотрилу треба прийняти дзвінок, а поруч із ним сиджу я. І йти не хочеться, бо цікавість завадить мені спати.

Вловила на екрані телефону яскраве фото дівчини. Здалося, що там майнуло руде волосся, але, напевно, все-таки це мені привиділося. Просто на фото дівчина в чомусь строкатому, от і все.

- Так, Джейло, - містер Нотрил відповів після кількох секунд роздумів. Я продовжую сидіти поруч із ним, захоплено розгладжуючи обшивку дивана. - Я ж сказав, що більше не приїду, - у слухавці чується приємний жіночий голос, дівчина каже зазивно, дуже ласкаво, з інтонацією прохання. - Ні, Джейло, мені це більше не потрібно. Все, мені треба йти. Не дзвони більше.

Замість вимкнення телефону, містер Нотрил слухає відповідь у слухавці. Дуже довго, з похмурим виразом обличчя, він мовчить, а дівчина продовжує говорити, і, зважаючи на все, з ласкавого і благаючого тону вона перейшла на вимогливий.

- Досить, Джейло, - мій викладач підвівся і пішов у бік кімнати. Зараз він зникне за дверима, не бажаючи, щоб я чула цю розмову. А мене розпирає від цікавості. Що це за наполеглива особа йому телефонує пізно ввечері? - Я платив тобі за секс, досить уже присягатися в коханні, це смішно, - він сказав це перед тим, як зачинити за собою двері.

Підслуховувати погано, але… Дуже хочеться знати, що там буде далі. Навшпиньки підійшла до дверей, приставила вухо, слухаю, напружуючи всі свої здібності. Шкода, що не запитала містера Нотрила заклинання, яке загострює слух, нюх і зір. Потрібно обов'язково таке завчити. Зараз мені стали б у нагоді гострі вушка. З кімнати майже нічого не чую. Рідкісні репліки викладача долітають, але більше у вигляді шуму, ніж розбірливого мовлення. Довелося повернутися на місце і вдати, що мені не так уже й цікаво, хто це дзвонив моєму благодійникові.

Містер Нотрил повернувся на диван засмученим. Його явно зачепила розмова, і я відчула ще більшу незручність. Зараз треба завести розмову на абстрактну тему, але нічого на думку не спадає. У мене крутиться лише те, що містер Нотрил платив комусь за секс. Ще один факт, який важко піддається розумінню. Але ж я чула це особисто від нього, отже, все це правда. Важко повірити, що такому чоловікові потрібні послуги повії.