Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

36

I have this feeling that my luck is none too good...

Blue Oyster Cult, “Black Blade”[30]

Коли вранці у четвер задзеленчав будильник, Страйк простягнув важке ручисько і так вдарив по кнопці на старому годиннику, що аж перекинув його на підлогу. Мружачись, він визнав, що проблиски сонця з-за тонких фіранок підтверджують верескливу заяву будильника. Спокуса перевернутися і спати собі далі була просто непереборна. Ще кілька секунд Страйк полежав, затуляючи очі рукою, відганяючи день,— а тоді з напівзітханням-напівстогоном відкинув ковдру. Намацуючи за хвильку клямку дверей ванної кімнати, Страйк подумав, що за останні п’ять ночей спав хіба по три години.

Як і передбачала Робін, відіславши її додому, Страйк мусив обирати, за ким стежити — за Платиною чи за Татом-Вар’ятом. Не так давно ставши свідком того, як останній наскочив на своїх синів і налякав їх до сліз, Страйк вирішив, що пріоритет у Тата. Лишивши Платину жити безневинним звичним життям, більшу частину тижня Страйк потай фотографував батька-переслідувача, світлина по світлині викриваючи чоловіка, який шпигував за своїми синами і чіплявся до них, коли матері не було поруч.

А коли не стежив за Татом-Вар’ятом, Страйк займався власними розслідуваннями. На його погляд, поліція діяла надто неквапно, тож (хоч і досі не маючи ані найменших доказів того, що до смерті Келсі Платт були причетні Брокбенк, Лейнг чи Віттакер), Страйк майже кожну вільну годину минулих п’ятьох днів віддавав ненастанній цілодобовій поліційній роботі. З такою самовідданістю він раніше працював лише в армії.

Тримаючи баланс на єдиній стопі, він відкрутив кран на душі й дозволив крижаній воді збудити себе, охолодити набряклі очі, пустити сироти по шкірі під темним волоссям на грудях, руках і ногах. Тільки й було доброго в цьому крихітному душі, що коли послизнешся, то падати не буде куди. Вимившись, Страйк пострибав назад до спальні, де енергійно витерся рушником і увімкнув телевізор.

Завтра мало відбутися королівське весілля, тож на всіх каналах розповідали про приготування до нього. Поки Страйк чіпляв протез, одягався, пив чай і їв тост, ведучі безперервно й захоплено розповідали про людей, які вже засіли в наметах під Вестмінстерським абатством і на дорозі до нього, і про кількість туристів, які з’їхалися до Лондона, щоб подивитися на церемонію. Страйк вимкнув телевізор і пішов униз, до офісу, широко позіхаючи і думаючи про те, наскільки сильно ця весільна лихоманка у ЗМІ зачіпає Робін. Страйк не бачив її з минулої п’ятниці, відколи прибув страшний сюрприз, прикріплений до листівки з картиною Джека Веттріано.

Хоча Страйк щойно випив велике горнятко чаю нагорі, він автоматично увімкнув чайник, коли зайшов до офісу, а тоді поклав на стіл Робін перелік стрип-клубів, закладів з контактними танцями і масажних салонів, який почав складати у вільний час. Коли повернеться Робін, треба буде попросити її шукати й обдзвонювати всі подібні місця в Шордичі — цю роботу вона зможе безпечно робити з дому. Якби тільки можна було домогтися від неї згоди, Страйк залюбки відіслав би її до Мессема з матір’ю. Цілий тиждень його переслідувала згадка про її біле обличчя.

Придушивши друге широке позіхання, Страйк упав за стіл Робін і почав переглядати пошту. Попри намір відіслати її додому, Страйк не міг дочекатися, коли знову її побачить. Він скучив за її присутністю в офісі, за її ентузіазмом, активним підходом до справи, за невимушеною добротою, а ще хотів розказати Робін про невеликий поступ, досягнутий у справі впертого переслідування трьох чоловіків, які нині займали його думки. На цю мить Страйк уже годин дванадцять провів у Кетфорді, сподіваючись побачити Віттакера, коли той заходитиме до своєї квартири над забігайлівкою на розі жвавої вулиці на задах Кетфордського театру чи виходитиме звідти. Навколо театру купчилися рибні крамниці, магазини перук, кафе й пекарні, і над кожним закладом була квартира на три вікна, розміщені трикутником. Тонкі фіранки оселі, де, на думку Страйка, мешкав Віттакер, були постійно запнуті. Вдень всюди на вулиці стояли столи з крамом, забезпечуючи Страйкові зручний сховок. Його ніздрі виповнювала суміш пахощів зі столу торговця ловцями снів і запаху риби, шматки якої було викладено на льоді на сусідньому столі, та Страйк заледве їх помічав.

Три вечори поспіль Страйк від чорного ходу театру, якраз навпроти квартири, спостерігав за вікнами, але бачив хіба тільки тіні, що рухалися за фіранками. А тоді