Читати книгу - "Дітлахи Анансі"

— Тоді добре, — сухо сказала вона, — що в Сан-Ендрюса немає угод про екстрадицію, еге ж?

— О Боже, — ледь чутно озвався Товстун Чарлі.

Чарлі сказав «О Боже», тому що співачка спустилась зі сцени і почала ходити залою ресторану з радіомікрофоном. Просто зараз вона питала в двох німецьких туристів, звідки вони.

— Навіщо йому приїжджати саме сюди? — спитав Товстун Чарлі.

— Конфіденційна банківська система. Дешеве житло. Немає угод про екстрадицію. Можливо, він дуже любить цитрусові.

— Я два роки жахався цієї людини, — сказав Чарлі. — Я візьму собі ще тієї штуки з рибою і зеленими бананами. Будеш?

— Ні, дякую. Хочу лишити місце для десерту.

Товстун Чарлі підійшов до фуршетного столика кружним шляхом, щоб не втрапити на очі співачці. Вона була дуже вродливою, а її червона розшита блискітками сукня відбивала світло і мерехтіла, коли вона рухалася. Співачка була кращою за гурт. Чарлі хотів би тільки, щоб вона повернулась на маленьку сцену і продовжила співати стандарти — йому сподобалось, як вона виконувала «Вночі та вдень» Коула Портера, і її особливо прониклива версія «Ложки цукру» з «Мері Поппінс» теж — і припинила спілкування з гостями. Чи принаймні перестала говорити з людьми з його боку приміщення.

Він навалив собі повну таріль страв, які йому сподобалися. Велосипедні поїздки островом, подумав він, пробуджують апетит.

Коли Чарлі повернувся до столика, біля Дейзі, шкірячись, мов заведений тхір, сидів Ґрем Коутс із чимось віддалено схожим на бороду на нижній частині обличчя.

— Товстуне Чарлі, — сказав Коутс і неприємно хихотнув, — хіба ж не чудово? Я прийшов сюди, шукаючи тебе для невеликого тет-а-тет, і що я знайшов бонусом? Цю чарівливу маленьку поліціянтку. Будь ласка, сядь отам і спробуй не влаштовувати сцен.

Товстун Чарлі стовбичив, мов воскова фігура.

— Сядь, — повторив Ґрем Коутс. — У мене тут пістолет, і я притис його до живота панни Дей.

Дейзі благально глянула на Чарлі і кивнула. Її руки лежали міцно притиснуті до скатертини.

Товстун Чарлі сів.

— Тримай руки, щоб я їх бачив. Поклади на стіл, як у неї.

Товстун Чарлі послухався.

— Я завжди знав, що ти коп під прикриттям, Нансі, — пирхнув Коутс.— Агент-провокатор, га? Приходиш до мене на роботу, підставляєш мене, нещадно обкрадаєш?

— Я не... — сказав Чарлі, але побачив вираз Коутса і заткнувся.

— Думав, що ти такий розумник. Думав, що я на це куплюся. Тому ти послав до мене тих двох, хіба ні? Двоє в будинку? Ти думав, я повірю, що вони справді з круїзного корабля? Мене навколо пальця не обведеш. Кому ти ще казав? Хто ще знає?

— Я не цілком розумію, про що ви говорите, Ґреме, — озвалася Дейзі.

Співачка завершувала «В ті дні» Софі Такер: голос її був насиченим і блюзовим, і він огортав їх, наче оксамитовим шарфом.

В ті дні

Сумуватимеш за мною,

В ті дні

Тужитимеш за мною

За обіймами моїми

За цілунками моїми...

— Ти оплатиш рахунок, — сказав Ґрем. — Потім я супроводжу вас із юною панною до машини, і ми вирушимо до мене, поговорити як слід. Будь-які фокуси, і я вас обох застрелю. Капіш?

Товстун Чарлі капіш. Він також капіш, хто був за кермом чорного «Мерседеса» того дня і наскільки близьким до смерті він тоді був. Він починав капіш, що Ґрем Коутс був повністю схибнутим і що в них із Дейзі було мало шансів виплутатися з усього цього живими.

Співачка завершила пісню. Інші люди з аплодисментами розосередилися рестораном. Товстун Чарлі тримав руки на столі долонями вниз. Він глянув повз Ґрема Коутса на співачку і тим оком, якого Коутс не міг бачити, підморгнув їй. Вона вже втомилася, що люди уникають її погляду; підморгування Товстуна Чарлі було неймовірно люб'язним.

— Ґреме, — сказала Дейзі, — очевидно, що я приїхала сюди через вас, але Чарлі просто... — вона перервалась із виразом обличчя, який буває, коли хтось щільніше притискає тобі до живота зброю.

— Слухайте сюди, — мовив Коутс. — Для невинних сторонніх, які зібралися тут, ми всі добрі друзі. Я покладу пістолет у кишеню, але він усе одно буде спрямований на вас. Ми підведемося. Підемо до мене в машину. І я...

Він замовк. До їхнього столику наближалась жінка в червоній сукні з блискітками та з величезною усмішкою на обличчі. Вона прямувала до Товстуна Чарлі. Співачка сказала у мікрофон:

— Як тебе звуть, золотце? — і тицьнула мікрофон Чарлі в лице.

— Чарлі Нансі, — сказав Товстун Чарлі. Його голос переривався й тремтів.

— І звідки ти, Чарлі?

— З Англії. Я і мої друзі. Ми всі з Англії.

— І чим ти займаєшся, Чарлі?

Усе вповільнилося. То було наче стрибати зі скелі в океан. То був єдиний вихід. Чарлі глибоко вдихнув і сказав:

— Я зараз у пошуках роботи. Але насправді я співак. Я співаю. Як-от ви.

— Як я? Що саме ти співаєш?

— А що у вас є? — глитнув Чарлі.

Співачка розвернулась до інших людей за столиком Товстуна Чарлі.

— Як думаєте, ми можемо запросити його заспівати з нами? — спитала вона, жестикулюючи мікрофоном.

— Ем. Я так не думаю. Ні. Безсумовно, в жодному разі,