Читати книгу - "Євпраксія"

— Ваша величність, ваша величність! Чому ви не захотіли його слухати?

— Дурна ти, Вільтруд. Адже я слухала. Чула все, що говорив цей чоловік.

— Але ж ви мовчали, ваша величність!

— Я не хочу говорити з негідником.

— Ви несправедливі до нього, ваша величність!

— Несправедлива до Заубуша? Вільтруд, ти ще надто мало знаєш.

— Я… я знаю все. Він хоче вас визволити, ваша величність.

— Заубуш? Визволити?

— Так. А ви…

Дівчина заплакала ще дужче. Не могла вже й говорити.

— Заспокойся, Вільтруд. Йдеться ж про моє визволення. Чого маєш плакати? Ти вільна.

— Ви не захотіли… для мене…

— Для тебе? Що для тебе, Вільтруд? Кажи. Я допоможу, коли матиму змогу.

— Від вашої волі… моє щастя…

— Дякую тобі, моя дівчинко. Але ти можеш бути щасливою й так. Ждати моєї волі?

— Барон звелів, аби я… Мала намовити вас…

— Намовити? До чого ж, моя дівчинко?

Вільтруд витерла очі. Сяйнула ними сумно й жалібно.

— Він обіцяє взяти мене в жони.

— Тебе в жони? Кому ж?

— Собі. Адже він ще ніколи не мав жони. Нічого не мав. Він глибоко нещасний.

«Нещасний» ніяк не тулилося до Заубуша, не мало з ним нічого спільного. Але ж яку треба було мати душу, щоб побачити щось людське в баронові?

— Він обіцяв узяти тебе в жони?

— Так. За однієї умови. Аби я намовила вас утекти з вежі.

— Мене? Намовити? Утекти?

— Він вам допоможе. Він уже все підготував. Він добрий і гарний. А ви… відмовляєтеся. Чому ви відмовляєтеся, ваша величність?

Євпраксія не могла стямитися. Вже переконалася, що в цьому світі чиєсь щастя і чиясь воля можливі тільки кощтом чужих нещасть і ув'язнень, тепер несподівано поставало перед нею геть неочікуване: хтось може бути щасливий завдяки її звільненню! Дивне щастя і ще дивніша воля, отримана такою ціною. Але ж не жорстока ціна, а добра, якась особливо людяна, хоч, коли задуматися, однаково є в ній щось не зовсім чисте, коли замішано тут такого чоловіка, як Заубуш, та й маленька Вільтруд плаче не тому, що її імператриця лишається в вежі, а через поруйнування своїх сподівань на щастя. Нічого нема безкорисливого на світі. У своїй доброті ця дівчинка з янгольськими очима так само безжально жорстока, як і Заубуш, як імператор, ян усі ті, хто дбає передовсім про себе, про власну вигоду, власні наміри, власну пиху. У кожного по-своєму називається, а все те саме.

Що мала казати? Втішати Вільтруд? Ти мені, я тобі, давай мінятися, мов діти? Вже наближався ранок. Негодований сокіл гнівно шкрябався в скрині, куди його замикано на ніч. Чи й годуватимуть тепер вони і чи пускатимуть сокола зі своєї вежі? Хоч ще нічого не сталося, але вже й змінилося щось, уперше настала така зміна, або хоч заповідалося, і Євпраксія розуміла, що це — єдиний вихід. Навіть коли загрожує страх або розчарування заповітних змін, треба радіти, бо таким чином стаєш володарем власної долі, вириваєшся з тенет понурої щоденності, за яку немає нічого огиднішого.

Несподівано рано прийшов абат Бодо. Так ніби теж не спав ніч, хоч з його потемнілого, ретельно виголеного обличчя важко було щось вичитати. Він суворо насупився на Вільтруд, і та щезла вмить, забувши про всі свої сподівання стати баронською жоною, суворістю хотів абат якось вплинути і на Євпраксію, але з того не вийшло нічого, бо імператриця відразу поскаржилася:

— Цієї ночі мене відвідав злий дух, отче. Бодо злякався так, що не вмів того приховати.

— Не всі ті духи злі, які нам видаються злими, дочко моя. Блаженні…

— Цей не належав до блаженних. Маєте знати, як виглядає, аби збороти його молитвами, коли зустрінете.

Вона описала йому свого нічного гостя, після чого абат трохи вспокоївся.

— Сподіваюся, ти зборола його молитвою?

— Він сам щез. Прокричав: «Ти недовго зостанешся тут», — і щез. Як те розуміти?

— Іноді, дочко моя, найнахабніші демони, за законом божественної премудрості, можуть возвіщати людям істину. Лжею і обманом лишається тільки те, що вони кажуть од самих себе. І коли їхні пророцтва частково збуваються, то це тому, що їхня поява не зовсім некорислива для людей, надто коли боже провидіння подбає, щоб знешкодити дію їхніх підступів. Явлення такі, за свідченням святого Григорія, звіщають одних про їхню погибель, а другим слугують попередженням про зміну способу життя.

— А мені? Що звіщає мені?

— Молитимуся за спасіння твоєї душі.

— Вона вельми пильно оберігається від загроз і спокус. І душа, і тіло. Але я ще не все вам сказала, отче.

— Хто почав, той дійшов уже до середини.

— Отже, ви знаєте про відвідини барона? І про те, що він говорив?

— Шануючи вуха твої, не переповідатиму всього.

— І як я повелася, теж знаєте?

— Хіба можуть про щось свідчити вчинки людини, так довго й несправедливо позбавленої воді?

— Несправедливо? Ви ніколи цього не казали, отче!

— Бо не наставав мій час.

— А тепер настав?

— Так.

— Чий же? Ваш чи барона Заубуша?

— Твій настав, дочко.

Вона трохи налякано підвелася, відступила від сповідника.

— Як це розуміти, отче? Ви… теж з бароном?

— З тобою, дочко!

— Але як Заубуш? Звідки взявся цей диявол? Не вірю!

— Дияволів немає, дочко моя, — є природа людська.

А все, що поза тим, або ж боже, або…

— Нічиє? Нема на світі нічийого! І безкорисливого нема! Скрізь і у всьому користь! І від мого визволення, від моєї… Що це має бути? Втеча?

— Вибавлення.

— Але як? Утекти? Вночі, тихо, по-злодійському? Перевдягатися, затуляти своє обличчя. Від кого? І куди втікати? До кого?

— Нас послав найсвятіший папа, дочко.

— Папа? Який? Їх два!

— Один справжній. Той, що в апостольській столиці.

Урбан.

— Де він? У Римі чи в Каноссі? Всі папи сидять у Каноссі коло Матільди. Ніколи не бачила цієї жінки, але вона здається мені вищою за всіх. Може, то її дух являвся мені сьогодні вночі? І мене з цієї вежі повезуть просто до Каносси?

— Дочко моя, приніс тобі благословення від найсвятішого папи. Тебе ждуть народи. Ти гідна найвищої долі.

Євпраксія впала на коліна, поцілувала руку абатові, усе в ній здригалося. Сокіл оскаженіло дряпався, в темній скрині, вона не чула нічого. Тоді спам'яталася, відчинила скриню, винесла птаха на рукавиці до вікна, випустила. Лети! Лети й не вертайся, впивайся свободою, живи волею, бо тільки то є справжнє життя. Вправлялася з соколом з умінням досвідченого