Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— З дозволу пана професора зауважу, що це справжній перешийок, який з'єднує Європу з Африкою!

— Так, друже! — відповів я. — Дослідження Сміта доводять, що колись ці материки з'єднувалися вузькою смугою землі між мисом Бон і мисом Фаріна.

— Навіть не сумніваюся, що так воно і було, — сказав Консель.

— Гадаю, — продовжував я, — що подібний бар'єр колись існував також і між Ґібралтаром та Сеутою, і у геологічну епоху він повністю замикав собою вхід у Середземне море.

— Гай-гай! Цей перешийок під час якогось із вулканічних вивержень може знову піднятися на поверхню води, — висунув припущення Консель.

— Це малоймовірно, Конселю!

— Прошу пана професора дозволу закінчити. Я лише хочу сказати, що якби відбулося щось подібне, то пан Лессепс дуже засмутився б. Адже він витратив стільки сил і часу, поки прорив перешийок!

— У цьому сенсі ти маєш рацію, Конселю. Але, вочевидь, у наш час нічого такого не може статися. Сила внутрішнього вогню Землі поступово слабне. На початку створення світу було надзвичайно багато вулканів, але більшість із них поволі згасають. Внутрішній жар зменшується, температура глибинних шарів земної кори із століття в століття знижується, і це погано для планети, бо тепло — джерело життя!

— Слава богу, є ще сонце… — зауважив Консель.

— Сонця недостатньо, Конселю! Адже воно не може повернути до життя охололе тіло. Колись, друже, так охолоне і наша планета. Вона стане безлюдною, як Місяць, що давно втратив життєдайне тепло.

— І через скільки століть це станеться?

— На наш вік сонця вистачить, Конселю, — пожартував я і серйозно додав: — Через сотні тисячоліть!

— То часу більш ніж достатньо, щоб завершити нашу підводну подорож. От тільки б вибити з голови нашого друга Неда його думки про втечу.

Консель повернувся до своїх наукових спостережень, користуючись тим, що рельєф дна змушував наше судно іти помірним ходом.

А на скелях вулканічного походження буяв цілий квітник живої флори: губки, голотурії з червоподібним тілом, прозорі як скло ктенофори-цідіппи з червонястими щупальцями, що люмінесціюють слабким відблиском, ктенофори-берое, або морські огірочки, які відливають усіма кольорами сонячного спектра, здатні пересуватися морські лілії-коматули, які виростають до метра заввишки і офарбовують води у пурпур. Невимовно красиві морські лілії-евріалії з розгалуженими променями, півонії на довгих стеблах, велика кількість різних видів їстівних морських їжаків і зелених актиній з бурим диском, скритим під густою шевелюрою оливкових щупалець.

Консель уважно спостерігав за своїми улюбленцями — молюсками і членистоногими. І хоча результати його досліджень досить скромні, просто перечислю їх, бо не хочу ображати мого супутника, і продублюю його записи у цій книзі.

З представників молюсків він згадує велику кількість двостулкових молюсків-спондиліт — «осляче копито», які групуються, налазячи один на одного, трикутних донацій, тризубчастих скелець з прозорими мушлями, голих помаранчевих молюсків-плевробранхій, яйцевидок, усіяних зеленими цятками, аплізій, або морських зайців, скребачок. У його записах також зазначаються м'ясисті ацери, характерні для Середземного моря, морське вушко-галіотіс, мушля якого виробляє дорогоцінний перламутр, аномії, кловіси, яких так люблять марсельці, декілька видів двостулок, яких чимало поблизу берегів Північної Америки (у Нью-Йорку вони є продуктом широкого вжитку), морські гребінці з мушлями різних кольорів: зеленими, сірими, бежевими, оранжевими, бордовими, морські фініки-літодомуси, що позабивалися у свої нори (на смак вони як болгарський перець), венерикардії рубчасті, мушля яких опукла на верхівці і має виступаючі ребра, цинтії, укриті червоними горбиками, каринарії із загнутими кінцями мушлі, схожі на гондоли, вінценосні фероли, атланти з мушлею, як у равлика, сірі Феміди у бахромчастій мантії з білими плямами, голозябреники-еолісти, подібні до маленьких слимаків, каволіни, що повзають на спині, аурикули, рудуваті скаляри. Літорини, жантури, кабошони, пандори…

Не забув мій помічник і про лангустів звичайних (м'ясо самок високо цінується), раків-ведмедів, гебій та усіх інших видів їстівних ракоподібних. Він не згадує родину астацид, до якої належать омари, тому що лангусти — це єдині «омари» Середземного моря. З середньохвостих він помітив дроцин звичайних, які ховаються у яскраві рябі мушлі

і обживаються у них, гомоль із шишкуватим чолом, раків-самітників і порцеланів.

На цьому наукова праця Конселя закінчується. Йому забракло часу, щоб поповнити клас ракоподібних вивченням бокоплавів, рівноногих, ластоногих, вусоногих, мулевих, або острокодів, і деяких інших нижчих ракоподібних.

І ось «Наутилус», минувши мілину Лівійської протоки, увійшов у глибокі води. Тепер він знову ішов повним ходом. Ми більше не могли бачити молюсків, зоофітів і членистоногих, ми лише спостерігали за рибами, які, немов примарні тіні, шугали повз ілюмінатори.

У ніч з 16 на 17 лютого ми увійшли у другий басейн Середземного моря, глибина якого в окремих місцях сягає трьох тисяч метрів. «Наутилус», підкорюючись гребному гвинту і використовуючи похилі площини, занурився у найглибші води моря.

Там, замість чудес природи, я побачив страшні хвилюючі картини. Ми йшли у тій частині Середземного моря, де трапилося безліч морських катастроф! Тут, між берегами Алжиру і Провансу, стільки кораблів стали жертвами кораблетрощ, стільки суден безслідно зникли під водою!

Порівняно з величезним водним басейном Тихого океану Середземне море — лише озеро, але вередливе, з підступними водами. Воно може бути привітним, бережно гойдати тендітний човен, що пливе собі безпечно подвійною лазуровою гладдю вод і небес, а може й розлютитися, зайтися штормом і короткими частими ударами нищівних валів розбити на друзки навіть найбільший корабель.

Скільки остовів розбитих кораблів, що лежали на дні моря, побачив я під час цієї блискавичної прогулянки у глибинах небезпечного Середземного моря! Якорі, гармати, ядра, залізна обшивка корпусів, лопаті гвинтів, уламки машин, розбиті циліндри, котли з вибитим дном — жалюгідні останки великих і малих суден спочивають у цих немилосердних водах, декотрі вже покриті відкладеннями коралів, інші уражені лише іржею.

Усі ці кораблі зазнали катастрофи через зіткнення з іншими суднами або ж розбилися об підводні скелі. Були такі, що пішли на дно плавно, їхні щогли і такелажі вціліли і немов закостеніли у солоній морській воді. Могло здатися, що вони стоять на якорі у відкритому рейді, очікуючи сигналу до відплиття. Коли «Наутилус» проходив повз них і заливав їх світлом свого прожектора, здавалося, що от-от на флагштоку[51] замайорить прапор і кораблі віддадуть вітальний салют. Але у цій зоні нещасть панувала гробова моторошна тиша!

Я помітив: що ближче «Наутилус» наближався до Ґібралтарської протоки, то частіше на нашому шляху траплялися ці печальні останки, поховані у водах Середземного моря. І що ближче сходяться береги Африки і Європи, то частіше у цьому вузькому просторі відбувається зіткнення суден. Я побачив велику кількість усілякого залізяччя: