Читати книгу - "Заїр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона зрозуміла свій хибний крок і тепер намагалася виправити ситуацію, перейшовши в атаку.
– Яка ж тут похвальба, – не погодився принц. – Я уявляв собі, що письменник із вашою славою та популярністю, має набагато більше грошей.
Очко на мою користь. Тепер білява дівуля не розтулятиме рота до кінця вечора.
Розмова про гроші поламала цілу низку табу, позаяк тема прибутків і заробітків була найменш бажаною. Офіціант снував між столами частіше, пляшки спорожнялися з неймовірною швидкістю, ведучий/організатор піднявся на сцену у веселому настрої, оголосив переможця, вручив йому премію і відразу повернувся до розмови, яка не втихала й уже порушувала правила доброго тону, які вимагають, щоб ти мовчав, коли твій сусід за столом говорить. Тепер ми говорили про те, як витрачаємо свої гроші (здебільшого купуємо собі дозвілля, подорожуючи або займаючись якимсь спортом).
Я став обмірковувати, як мені повернути розмову на тему власного похорону: хто яким хотів би його бачити, бо смерть була не меншим табу, ніж гроші. Але атмосфера у залі була така весела, спілкування стало таким жвавим, що я вирішив промовчати.
– Ми говоримо про гроші, але ми не знаємо, що таке гроші, – сказав банкір. – Чому люди вірять у те, що розмальований папірець, пластикова картка або монета, викарбувана з металу п’ятої категорії, мають таку цінність? А то й гірше: наприклад, ваші гроші, ваші мільйони доларів – лише електронні імпульси, більш нічого. Вам це відомо?
Звісно, це було всім відомо.
– Бо на початку багатство було чимось таким, що ми бачимо на наших дамах, – провадив банкір. – Прикраси, виготовлені з рідкісних речей, які було легко перевозити, легко рахувати й ділити. Перли, золоті зливки, дорогоцінні камені. Увесь наш статок був у нас перед очима.
У свою чергу, коштовності обмінювали на худобу або пшеницю, адже перевозити худобу або збіжжя з місця на місце було б значно важче. Цікаво те, що ми досі поводимося, як первісне плем’я дикунів – носимо прикраси, щоб показати, які ми багаті, хоч нерідко прикрас у нас значно більше, ніж грошей.
– Такий закон племені, – сказав я. – Молоді люди мого часу носили довге волосся, молоді люди сьогодні роблять собі пірсинг. Це допомагає їм визначити, хто думає, як і вони, хоч не має ніяких статків. А чи можуть електронні імпульси оплатити нам зайву годину життя? Ні. Чи можуть вони повернути дорогі нам створіння, які вже нас покинули? Ні. Чи можна ними оплатити любов?
– Любов можна, – сказала жартівливим тоном директорка автомобільної фірми.
Проте в її очах був глибокий смуток. Я згадав про Естер і про свою відповідь журналістові в тому ранковому інтерв’ю. Попри весь наш шик і наші кредитні картки, багаті, могутні, розумні, ми у глибині душі знаємо, що всі наші зусилля спрямовані на пошуки любові, ніжності, прагнення мати поруч людину, яка нас любить.
– Не завжди, – відповів їй управитель фабрики парфумів, подивившись на мене.
– Ваша правда – не завжди, а що ви на мене дивитеся, то, думаю, хочете сказати, що моя дружина мене покинула, хоч я й був багатою людиною. Тож скажімо – майже завжди. До речі, хто з тих, котрі сидять за цим столом, знає, скільки котів і скільки стовпів зображено на задній частині десятидоларової банкноти?
Ніхто цього не знав, і нікого воно не цікавило. Згадка про любов повністю розвіяла атмосферу веселості, й ми повернулися до розмови про літературні премії, музейні виставки, про фільм, який нещодавно вийшов на екрани, про щойно поставлену на театральній сцені п’єсу, яка мала набагато більший успіх, ніж можна було сподіватися.
* * *– Що там було за столом у тебе?
– Усе нормально. Те, що й завжди.
– А я там почав цікаву дискусію. Про гроші. Але закінчилася вона трагічно.
– О котрій годині ти їдеш?
– Виходжу з дому о пів на восьму ранку. Ти ж теж їдеш до Берліна, візьмімо одне таксі.
– Куди ти їдеш?
– Ти знаєш куди. Ти мене не запитувала, але знаєш.
– Атож, знаю.
– Як знаєш і те, що ми з тобою в ці хвилини кажемо одне одному: «Прощай!»
– Я хотіла б повернутися в той час, коли познайомилася з тобою: чоловік, чия душа була розтерзана на шматки жінкою, яка щойно його покинула, і жінка, що божеволіла від кохання до чоловіка, який жив із нею поруч. Я хотіла б знову сказати тобі те, що сказала одного дня: я боротимуся до кінця. Я й справді боролася, але програла битву – тепер зализую рани й готуюся до наступної.
– Я теж боровся і теж програв. Я навіть не намагаюся зшивати те, що роздерлося: просто хочу дійти до кінця.
– Я щодня страждаю, ти це знав? Я страждаю вже багато місяців, намагаючись показати, як я тебе кохаю, як життя стає для мене змістовним і важливим лише тоді, коли ти поруч зі мною. Але тепер, навіть страждаючи, я вирішила, що з мене годі. Кінець. Я стомилася. Після тієї ночі в Загребі я перестала захищатися і сказала собі: якщо я дістану ще один удар, нехай він буде. Нехай він зіб’є мене з ніг, нехай відправить у нокаут, одного дня я прийду до тями.
– Ти зустрінеш кого-небудь.
– Звичайно, зустріну: я молода, гарна, розумна й жадана. Але вже ні з ким я не зможу пережити те, що пережила з тобою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заїр», після закриття браузера.