Читати книгу - "Заїр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ви маєте на увазі адюльтер? – запитав його видавець журналів.
– Ні. Я маю на увазі, що треба бути інструментом любові, а не її хазяїном. Це гарантуватиме нам, що ми залишаємося з кимось тому, що так хочемо, а не тому, що так велить звичай.
З усією делікатністю, але й з певною іронією консул Франції в Монако пояснює мені, що ті, хто сидить тут за столом, користуються цим правом і цією свободою. Усі з ним погоджуються, хоч ніхто не вірить, що це правда.
– Секс! – кричить білявка, про яку ніхто не знає, що вона тут робить. – Чому ми не говоримо про секс? Це набагато цікавіше й зовсім не так складно!
Вона принаймні цілком природна у своєму зауваженні. Одна з моїх сусідок за столом посміхається з іронією, але я плескаю в долоні.
– Секс і справді тема цікавіша, але не думаю, що це щось інше, ви згодні? Крім того, говорити про секс більше нікому не заборонено.
– Якщо не брати до уваги, що це ознака поганого смаку, – каже одна з моїх сусідок.
– У такому разі, чи можна довідатися, що ж заборонено? – організатор почуває себе все більш ніяково.
– Говорити про гроші, наприклад. Усі ми тут маємо або вдаємо, ніби маємо, гроші. Ми віримо в те, що нас сюди запросили, бо ми багаті, знамениті, впливові. Але чи бодай раз така звана вечеря допомагала комусь довідатися, які прибутки має той або той? Якщо ми вже такі впевнені в собі, такі важливі, то чому ми не хочемо бачити світ таким, як він є, а не таким, як ми собі його уявляємо?
– Куди ви, добродію, ведете? – запитала директорка автомобільної фірми.
– Це довга історія. Вона починається від Ганса й Фрица, що розмовляють в одному з токійських барів, а продовжує її монгол-кочовик, який говорить, що ми повинні забути, ким ми думаємо, ми є, щоб стати справді тими, ким ми є.
– Я нічого не зрозуміла.
– Я погано це пояснив, але перейдімо до найцікавішого: я хочу знати, хто тут які має прибутки. Що означає, у вимірі грошей, сидіти за найважливішим у цій залі столом.
На мить запала мовчанка – ніхто не збирався дозволити мені продовжити мою гру: фінансова ситуація – набагато більше табу, ніж секс, більше, ніж розмови про зраду, корупцію, парламентські інтриги.
Але принц з арабської країни, також знуджений від стількох прийомів та банкетів із пустими розмовами, а може, і тому, що в той день одержав від персонального лікаря повідомлення, що скоро помре, чи невідомо з якої причини, підхопив цю розмову:
– Парламент моєї країни платить мені близько двадцятьох тисяч євро на місяць. Проте я витрачаю значно більше, бо маю дозвіл витрачати необмежені суми на так зване представництво. Якщо пояснити це більш популярно, то я приїхав сюди сьогодні на автомобілі з водієм посольства, одяг, який тепер на мені, належить державі, завтра я полечу до іншої європейської країни на приватному реактивному літаку, але витрати на пілота, пальне та мито в аеропорту будуть зазначені як витрати на представництво. – І завершив: – Реальність видима не завжди відповідає реальності точній.
Якщо принц заговорив із такою відвертістю, то позаяк в ієрархічному розумінні він був найважливішою персоною за столом, то не піти назустріч його високості ніхто не посмів би. Присутні мусили взяти бодай якусь участь у грі.
– Я не знаю точно, яка в мене платня, – сказав організатор, один із класичних представників Банку Послуг, яких називають «лобістами». – Десь близько десятьох тисяч євро, але мені теж офіційно дозволено витрачатися на представництво тих організацій, у яких я головую. Можу списувати на витрати з представництва все – вечері, обіди, готелі, авіаперельоти, а іноді навіть одяг – хоч приватного реактивного літака в мене нема.
Вино закінчилося, він подав сигнал, і наші келихи знову наповнили. Тепер настала черга директорки автомобільної фірми, якій дуже не сподобалася ця ідея, але схоже, тепер її розважила.
– Думаю, що теж заробляю приблизно стільки й так само маю необмежений кредит на представництво.
Один за одним присутні розповідали про свої прибутки. Банкір був найбагатшим з усіх: мав гарантованих двадцять мільйонів євро на рік, а крім того володів акціями свого банку, що постійно зростали в ціні.
Коли черга дійшла до білявки, яку нікому не відрекомендували, вона дала задній хід.
– Це моя таємниця. Вона нікому не цікава.
– Звісно, що вона нікому не цікава, але ми беремо участь у грі, – сказав організатор вечора.
Дівчина відмовилася брати участь у грі. Відмовившись, вона ніби поставила себе в привілейоване становище, адже тільки вона тепер мала таємниці від групи. Поставивши себе в таке привілейоване становище, вона стала об’єктом зневаги. Боячись принизити себе через свою жалюгідну платню, вона принизила всіх, удаючи таємничість і не знаючи, що більшість присутніх тут людей жили на краю провалля, настільки заплутавшись у своїх витратах на представництво, що могли зірватися туди будь-якого дня.
Як і слід було сподіватися, черга дійшла й до мене.
– У мене буває по-різному. Якщо я опублікую нову книжку, то зможу заробити близько п’ятьох мільйонів доларів у цьому році. Якщо не опублікую нічого нового, то одержу близько двох мільйонів за продані права на книжки вже опубліковані.
– Ви поставили це запитання, бо хотіли похвалитися своїми високими прибутками, – сказала «таємнича» дівчина. – Але нікого ви не вразили.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заїр», після закриття браузера.