Читати книгу - "Марина — цариця московська"

Кажуть, радянські вартові у розташованих неподалік Спаських воротах осінньо-зимовими ночами часом заклякали від жаху — з боку Костянтино-Єлінської башти час од часу лунали чи то жахливі завивання вітру, чи то стогони і крики.

Розповідають і таку історію.

В одну із світлих червневих ночей 1950 р. поблизу від Костянтино-Єлінської башти на кам’яній кладці стіни кремлів­ський курсант виявив темну, схожу на криваву пляму. Вона на очах спершу почала збільшуватися в розмірах, а потім стала повільно стікати вниз. Курсант вже збирався було доповісти начальству про страшне видіння, але засумнівався — вирішив для початку позвати товаришів по службі. На їхніх очах пляма безслідно пішла у землю.

Існує думка, що десь у надрах Кремля страшний деспот, любитель чарівництва і окультизму Іван Грозний, заховав свою легендарну бібліотеку. За версією В. Бурлаки, це може бути не вся «ліберія», а тільки її найстрашніша «чорна частина» — книги з чарівництва і чорної магії, які з усього світу везли грізному повелителю посли і купці. «Коли на кінець життя Грозний згадав, як багато він нагрішив, то вирішив замурувати «чорні книги» у Кремлі, наклавши на них прокляття», — говорить дослідник.

Разом з книгами у стіні було замуровано й монаха, який допомагав цареві знищувати бібліотеку. Напередодні смерті видіння замурованого переслідувало тирана. Нібито і через століття якась нематеріальна сутність лоскотала нерви мешканцям держрезиденції.

Один з кремлівських службовців якось напередодні Страсного тижня далеко за північ засидівся в робочому кабінеті. Раптом по кімнаті при зачинених дверях і вікнах пронісся протяг, заворушивши на столі папери. Гуркнулась, на скалки розбилася товста кришталева попільниця з недопалками. Несамовитий до того атеїст, чиновник довго, до самозабуття, хрестився...

Деякі чиновники з адміністрації зізнавалися, що працювати в президентській резиденції ночами не дуже приємно — періодично чуються якісь звуки, що напружують нерви, поскрипування. Можливо, дух історії, незважаючи на всі багатомільйонні ремонти останніх років, як і раніше витає в тих стінах...

«Якщо ми хочемо позбавити Росію проблем, що дісталися нам ще від радянської влади, ми повинні прибрати Мавзолей. Упокоєння там Леніна було свого роду містичним актом. Те ж саме стосується й інших комуністичних могил. Можливо, поховані там люди і не бажали країні зла, але на їхніх душах занадто багато гріхів», — вважає С. Єрмаков.

Вознесенський дівочий монастир у Кремлі біля Спаських воріт (як казали, «под навесом зубчатых твердынь») був заснований великою княгинею Євдокією (в чернечому постригу Єфросинія) Дмитрівною, жоною князя Дмитрія Донського, яка на сімнадцять років пережила свого великого мужа.

Монастир назвали в ім’я Вознесіння Господа. І було це в році 1407-му.

В келіях Вознесенської обителі знаходили притулок лише інокині з княжих і боярських сімей. Дякуючи їх щедрим внескам та особливому опікунству великих княгинь і ца­риць, монастир швидко перетворився на один з найбагатших у Москві, мав дорогу утвар, унікальні ікони, прикрашені перлами, коштовним камінням та срібними ризами.

В історії Вознесенської обителі збереглося передання про чудесне явлення святих... І трапилося це під час правління великого князя Василія у страшні роки випробувань, коли кримський хан Мехмет-Гірей обступив із своїм військом Москву і Москва тремтіла, очікуючи неминучої погибелі. Ось тоді одній схимниці — вона залишилася в історії безіменною — і привиділися великі святителі Сергій-чудотворець та Варлаам Хутинський, які й допомогли відстояти Москву, надихнувши московитів на подвиги, і своїми молитвами врятували град від погибелі... Звідтоді над Спаськими воротами Кремля (до того дива вони звалися Фроловськими) і представлені преподобні Сергій та Варлаам в молитовному предстоянні перед Богом. Звідтоді й зберігся звичай проходити в Спаські ворота Кремля без шапки.

У вересні 1917 року інокині Вознесенського монастиря змушені будуть залишити свої намолені келії. Під час артилерійського обстрілу з Воробйових гір один снаряд пробив стіну святої обителі, а вибухом розкидало всю церковну утвар. У 1929 році соборний храм розібрали, але саркофаги великих княгинь все ж уціліли, їх перенесли в підвали Архангельського собору. У 1930-ті роки Вознесенський монастир знесли, а на його місці побудували приміщення для Школи червоних курсантів ім. ВЦВУ, у якому потім розташовувалася Президія Верховної Ради СРСР, нині ця будівля належить Уряду Російської Федерації.

За свого існування монастир був місцем перебування царських наречених — із стін цієї обителі вони переходили на престол уже руськими царицями. Саме до Вознесенського монастиря під урочистий передзвін і радість народу — була, була народна радість! — подолавши 600-кілометровий шлях до Кремля, прибула інокиня Білозерського монастиря Марфа Нага — мати чудом врятованого в Угличі царевича Дмитрія. В селі Тайницькому, куди її спершу привезли, вона не вагаючись визнала Дмитрія Івановича за «свого сина». А потім її поселять у палатах Вознесенського монастиря Кремля, де вона через три дні «по-материнському» благословить Дмитрія на царство. І плакатиме з радощів, що нарешті уподобилася лицезріти живого свого синочка, законного государя Русі.

До Вознесенської обителі Кремля і прибула Марина Мнішек — під все те ж калатання дзвонів на церквах, соборах і храмах Москви — «превелику радість народу простого». Церемонія в’їзду Марини Мнішек до Першопрестольної описана багатьма очевидцями, які були вражені її пишністю та розкішшю — під малиновий передзвін незліченних дзвонів. Їхала мимо ошатно вбраних двірських, очі сліпили сяючі обладунки кавалерії, під вигуки й крики московитів, які збіглися подивитися на свою нову царицю.

Біля Спаських воріт Кремля вишикувалися 50 барабанщиків і 50 трубачів, які, за словами голландця Паерле, «производили шум несносный, более похожий на собачий лай (ну й загнув голландець! Чи він того дня був не в гуморі!), нежели на музыку, оттого, что барабанили и трубили без всякого такта, как кто умел». Не догодили, виходить, хвацько-браві барабанщики і трубачі витонченому слуху голландця!

На східцях Вознесенської обителі