Читати книгу - "Чорний принц, Айріс Мердок"

зроблю їй тільки краще, подарувавши друга, якому вона зможе пожалітися на мене! Я хочу, щоб ви — це і є моє безпосереднє особливе прохання — побачилися з нею та розповіли їй про мене й Кріс. Гадаю, буде психологічно правильно, якщо ви розповісте їй це й водночас підготуєте ґрунт для того, що станеться потім. Поясніть їй, що це «щось значне», а не тимчасове, як бувало раніше. Скажіть їй про «дві сім’ї» й таке інше. Відкрийте їй таємницю, і хай вона дізнається найгірше та водночас зрозуміє, що все може скластися не так уже й погано. На папері це має жахливий вигляд. Мені здається, це кохання зробило мене таким жахливим і безжальним. Я переконаний, якщо ви відверто поговорите про це з Рейчел (хотілося б якомога швидше — сьогодні-завтра), вона одразу пристане на цю пропозицію. До того ж це, безумовно, особливо міцно поєднає вас із нею. Чи влаштує вас це, я не розпитуватиму.

Щодо Крістіан, тут теж існує пов’язана з вами проблема. Я ще нічого не казав, але, звичайно, натякав про свої почуття. Гаразд, вона кохає мене. За кілька останніх днів сталося чимало. Це, мабуть, були найнасиченіші дні мого життя. Те, що Крістіан сказала вам під час останньої зустрічі, безсумнівно, було таким собі жартом, просто результатом піднесеного настрою, який, припускаю, ви помітили. Вона така весела й лагідна. Однак вона небайдужа до вас і хоче від вас — зараз доволі важко назвати це якось — такої собі ратифікації угоди, про яку я писав вище; такого собі остаточного примирення, оплати давніх боргів, а також їй хочеться, щоб ви пообіцяли — і я певен, що ви зробите це, — залишатися її другом, навіть коли вона житиме зі мною. Можу додати, що Крістіан — дуже порядна людина й насамперед переймається правами Рейчел і тим, чи вона «впорається». Сподіваюся, щодо цього ви її також заспокоїте. Рейчел теж сильна жінка. Вони обидві — по-справжньому надзвичайні. Бредлі, ви встигаєте за моєю думкою? Я відчуваю суміш радості, страху та цілком рішучої волі й не певен, що чітко висловлююсь.

Я занесу вам цього листа, але не намагатимусь одразу побачитися з вами. Проте мені хотілося б поговорити з вами незабаром — сьогодні по обіді або завтра. Ви, звичайно, навідаєте Прісциллу, і ми могли б зустрітися там. Відкладати вашу з Рейчел розмову до нашої зустрічі немає потреби. Що швидше ви поговорите, то краще. Але я хочу побачитися з вами, перш ніж ви залишитеся наодинці з Крістіан. Господи, чи має все це сенс? Я благаю вас, тож ваше марнославство мусить бути потішене. Нарешті ваша взяла. Прошу, допоможіть мені. Заради нашої дружби.

Арнольд.

Р. S. Якщо через усе це ви відчуваєте огиду, заради Бога, будьте люб’язні й не допікайте мене цим. Може, мої слова й здаються розсудливими, та насправді я почуваюся страшенно занепокоєним і схибленим. Мені так не хочеться завдати Рейчел болю. І прошу, не біжіть одразу до Крістіан і не засмучуйте її тепер, коли щось лише заясніло. І не зустрічайтеся з Рейчел, якщо не зможете поговорити з нею спокійно, як я просив. Пробачте, пробачте.

Це дивакувате послання я отримав наступного ранку. Ще нещодавно воно збурило б у мені цілий вихор сильних емоцій. Проте кохання так притупляє цікавість до зовнішнього світу, що я читав цього листа з тим самим інтересом, що й рахунок із пральні. Я прочитав його від початку до кінця, а потім відклав і забув. Єдине, що змінилося, — тепер я не міг навідати Прісциллу. Тому пішов до квіткарні й залишив там чек, щоб вони щодня надсилали їй букети.

Не намагатимусь описати, як пережив кілька наступних днів. На такий розпач можна лише натякнути. Я сидів і витріщався на уламки самого себе. Водночас наближалася середа, і збудження зростало жахливим крещендо, і сама лише ідея побути з нею породжувала похмуру радість — демонічну версію радості, яку я відчував на Поштовій вежі. Тоді я ще був невинним. А тепер водночас почувався винуватим і приреченим. І — щоправда, це стосувалося лише мене самого — надзвичайно розлюченим, грубим і жорстоким… Менше з тим: знову бути з нею. У середу.

Безумовно, я підіймав слухавку: а що, як телефонує вона? Кожен дзвінок телефона пронизував електричним струмом. Телефонувала Крістіан. Телефонував Арнольд. Я одразу клав слухавку. Хай думають, що хочуть. Приходили Арнольд і Френсіс та дзвонили у двері, але я бачив їх крізь матове скло дверей і не пускав. Не знаю, чи бачили вони мене, — мені було байдуже. Френсіс залишив записку, у якій розповідав, що Прісциллу лікують електрошоком і, схоже, вона почувається краще. Навідувалася Рейчел, але я заховався. Пізніше вона телефонувала, так і не давши ради емоціям, я відповів коротко й пообіцяв зателефонувати пізніше. Так я коротав час. Кілька разів я брався за листи до Джуліан. «Люба моя Джуліан, нещодавно я встряв у найжахливішу халепу й відчуваю, що мушу звіритися тобі». «Дорога Джуліан, мені шкода, але я мушу поїхати з Лондона й не зможу супроводжувати тебе до опери в середу». «Найдорогоцінніша моя Джуліан, я кохаю тебе, я страждаю, люба моя». Звісно ж, я розірвав їх усі; писав лише для самовираження. Нарешті, коли в пригніченому стані минули століття, настала середа.

* * *

Джуліан узяла мене за руку. Я не намагався взяти за руку її, а вона схопила мою й судомно стисла, імовірно несвідомо, просто від збудження. Щойно ввійшовши з вечірніх сутінків, ми прокладали собі шлях серед гучного натовпу людей у блискучо освітленому фойє Королівської опери. Джуліан була вбрана в досить довгу шовкову червону сукню, прикрашену візерунком із синіх тюльпанів у стилі art nouveau[90]. Волосся, яке вона нишком ретельно розчісувала, коли я помітив її, незвично скидалося на шолом — воно м’яко сяяло, наче довгі, дещо тьмяні смуги плаского металу. Обличчя Джуліан було незосередженим, грайливо неуважним і сяяло задоволеною посмішкою. Я відчув моторошно-чарівну муку бажання, наче мене від паху до горла розітнули кинджалом. А ще я почувався наляканим. Я боюся натовпів. Ми зайшли до зали — тепер Джуліан уже тягла мене за собою — і знайшли свої місця посередині партеру. Люди підвелися, щоб пропустити нас. Я ненавиджу це. Ненавиджу театри. Лунало чітке приглушене дзижчання розмов, самовдоволене базікання цивілізованої публіки в передчутті «видовища»: легковажна балаканина марнославних людей. А на тлі вже чулися винятково грізні звуки — налаштовувався оркестр.

Як я ставлюся до музики — інше