Читати книгу - "Салимове Лігво"

— Не дивіться їй в обличчя, — застеріг він Джиммі.

Вони несвідомо позадкували від неї, дозволяючи їй заганяти їх до вузького коридору, що вів на сходи.

— Спробуйте хрестом, Бене.

Бен майже забув, що тримає хреста. Тепер він його підняв і той, здалося, спалахнув вогнем. Аж йому довелося примружитись. Місіс Ґлік видала розгублене сичання і скинула вгору руки, затуляючись. Риси її обличчя немов зіжмакалися, смикаючись і звиваючись, неначе клубок змій. Вона відхитнулась, ступивши крок назад.

— Нумо, отак її, — закричав Джиммі.

Бен рушив на неї, тримаючи хреста перед собою. Вона скарлючила пальці пазурами і різко майнула рукою по хрест. Бен встиг опустити його нижче її руки, а потім поткнув хрестом на неї. З її горла вирвався якийсь ридальний крик.

Подальше для Бена набрало темно-бордових тонів кошмару. Хоча попереду чекали гірші жахи, у наступні дні і ночі йому завжди ввижалася Марджорі Ґлік, яку він відганяє назад до стола трунаря, де поруч з одним плетеним капцем жужмом лежить простирадло, яке її перед тим покривало.

Вона відступала неохоче, її очі метались між ненависним хрестом і місцинкою в Бена на горлі, правіше його підборіддя. Ті звуки, що вивергалися з неї, були нелюдським белькотінням, і сичанням, і захлинанням, і було щось таке сліпо відпорне в її відступі, що вона почала здаватися якоюсь велетенською незграбною комахою. Бен подумав: «Якби я не тримав перед собою цього хреста, вона б розідрала мені нігтями горло і лигала б кров, яка рине з яремної вени й сонної артерії, немов людина, котра щойно вийшла з пустелі і помирає від спраги. Вона б купалася в ній».

Джиммі, який був обіч нього, тепер відірвався і обходив її зліва. Вона його не бачила. Тільки на Бена були спрямовані її очі, темні, наповнені ненавистю… напов­нені страхом.

Джиммі зайшов за стіл трунаря, а коли вона позадкувала повз нього, він скинув обидві руки і з судомним скриком ухопив її за шию.

Вона видала високий, верескливий зойк, звиваючись у його хватці. Бен побачив, як нігті Джиммі віддирають клапоть шкіри в неї на плечі, і звідти не виступило нічого — та рана зяяла, мов якийсь безгубий рот. А потім, неймовірно, вона пожбурила його через усю кімнату. Джиммі вві­гнався в куток, поваливши там зі столика портативний телевізор Морі Ґріна.

Вона опинилась на ньому вмить, перебігши туди згорбленим, шкрябким манером, що був ледь не павучим. Бен вихопив поглядом у мерехтінні тіней, як вона стрибає на Джиммі, розриває його комір, а потім хижацький кидок її голови вбік, роззявлені щелепи, і вже вона жирує на ньому.

Джиммі Коді закричав — тонким, відчайдушним криком вкінець приреченого.

Бен кинувся на неї, спіткнувшись об розбитий телевізор на підлозі і ледь не впавши. Він чув її хрипке дихання, наче шарудіння соломи, а під цими звуками цмокання й жвакання її губ.

Він ухопив її за комір халата і підсмикнув угору, забувши на мить про хрест. Її голова розвернулася з лячною прудкістю. Вирячені очі сяяли, підборіддя і губи були вимащені кров’ю, яка в цій майже суцільній темряві здавалася чорною.

Її віддих на його обличчі був гидким поза всякі межі, то був віддих могили. Наче в уповільненому кіно, він побачив, як її язик облизує зуби.

Він підняв хреста якраз коли вона смикнула його до себе в обійми, зробивши це з такою силою, що він відчув себе ганчір’яною лялькою. Закруглений кінець шпателя для горла, який був низом вертикалі хреста, ввігнався їй під підборіддя — а потім посунув угору без всякого спротиву плоті. Бена ошелешило спалахом якогось не-світла, який стався не перед його очима, а немов десь поза ними. Почувся гарячий, свинячий запах горілої плоті. Цього разу її крик пролунав на повне горло і був сповненим страждання. Бен радше відчув, аніж побачив, як вона віджахнулась назад, перечепилась об телевізор і повалилася на підлогу — одна біла рука відкинута вбік, щоб запобігти падінню. Вона підхопилася знову з вовчою спритністю, очі звужені від болю, але так само повні того її божевільного голоду. Плоть її нижньої щелепи курилася димом і була чорною. Вона гарчала на нього.

— Нумо, ти, курво, — хекав Бен. — Давай, давай.

Він знову тримав хрест перед собою, змушуючи її відступати спиною до дальнього лівого кутка приміщення. Коли зажене її туди, він збирався продерти хрест їй крізь лоба.

Але щойно лишень її спина притулилася до кутніх стін, вона видала таке високе, вискливе хихотіння, аж він скривився. То було так, наче виделкою шкрябають порцеляновий рукомийник.

— Навіть зараз дехто сміється! Навіть зараз ваше коло поменшало!

І просто перед його очима її тіло, здавалося, видовжується і стає прозорим. Якусь мить він думав, що вона досі тут, сміється з нього, а тоді біле сяйво вуличного ліхтаря знадвору освітило голу стіну, і лише швидкоплинне відчуття на його нервових закінченнях нібито повідомило, що вона всоталась у самі пори цієї стіни, мов дим.

Вона пропала.

А Джиммі кричав.

  11

Він клацнув вмикачем флуоресцентних світильників на стелі і обернувся подивитись на Джиммі, але Джиммі був уже на ногах, притискаючи обидві долоні збоку до горла. Пальці зблискували яскраво-червоним.

— Вона вкусила мене! — стогнав Джиммі. — Ох, Господи Ісусе, вона вкусила мене!

Бен рушив до нього, намагався забрати в обійми, та Джиммі відштовхнув його. Очі його скажено бігали в очницях:

— Не торкайтесь мене. Я нечистий.

— Джиммі…

— Подайте мені мій саквояж. Господи, Бене, я відчуваю це в собі. Я відчуваю, як воно діє на мене. Заради Христа, подайте мені мій саквояж!

Той стояв у кутку. Бен його підніс, і Джиммі зразу його вхопив. Він пішов до маніпуляційного стола і поставив саквояж на нього. Мертвотно-бліде обличчя Джиммі блищало від поту. Кров немилосердно вихлюпувалася з глибокої рваної рани збоку на його шиї. Він сів на стіл, розстебнув саквояж і рився в ньому, дихаючи схлипами, з підсвистом, розкритим ротом.

— Вона вкусила мене, — бурмотів він у саквояж. — Той її рот, ох, Господи, її брудний смердючий рот…

Він дістав із саквояжа флакон дезінфектанту і послав ковпачок крутитися дзиґою по кахляній підлозі. Він відхилився назад, підтримуючи себе однією рукою, і перекинув флакон у себе над горлом, заливаючи рану, бризкаючи на слакси, на стіл. Кров розмивалася цівками. Він заплющив очі і скрикнув раз, потім ще раз. Флакон не здригнувся в його руці.

— Джиммі, що я можу…

— Одну хвилинку, — пробурмотів Джиммі. — Зачекайте. Вже краще, я думаю. Почекайте, просто почекайте…

Він відкинув геть флакон, і той розлетівся на друзки по підлозі. Промиту дочиста від порченої крові рану було ясно видно. Бен побачив, що там не один, а два пробої неподалік яремної вени, одна з цих ран жахливо вивернута.

Джиммі витяг із саквояжа ампулу і шприц. Він здер з голки захисне покриття і завів її в ампулу. Руки в нього так дико тремтіли, що йому довелося штрикати двічі. Він наповнив шприц і подав його Бену:

— Від правця, —