Читати книгу - "Повернення до кафе на краю світу, Джон П. Стрелекі"

Кейсі кивнула, показуючи, що її розуміє.

— Часто найважче щось прийняти саме тим, хто віддає найбільше, — усміхнулася вона. — Аж Доки Вони не усвідомлюють того, що тільки-но усвідомили ви.

Джессіка поглянула на Кейсі.

— Чому ви мені це сказали?

Кейсі всміхнулася.

— Щось мені підказує, що ще до кінця дня це стане в пригоді.

Розділ 16

З вікна на кухню віяв теплий вітерець. Я глибоко вдихнув океанське повітря й поглянув на хвилі. «Оце так, обожнюю Гаваї», — подумав я.

Кейсі та Джессіка сиділи за столиком і розмовляли. До кафе не прийшов більше ніхто, тож я стояв на кухні та їв грінки.

Я знову визирнув на океан.

— Серфери зникли, — сказав сам собі. Оглянув хвилі, але так їх і не побачив. Хвилі мали бездоганний вигляд, і я замислився, чи не можна орендувати тут дошку.

— Можеш узяти мою, — сказав чийсь голос.

Почувши його, я визирнув із віконця. Однак я вже знав, хто там.

— Майку! — вигукнув я й усміхнувся.

Я вже й забув, що він прочитав мої думки, бо так зрадів нашій зустрічі. Востаннє я бачився з ним, коли вперше прийшов у кафе.

Поруч із Майком стояла маленька дівчинка.

— Ти Джон? — запитала вона.

Я нахилився, спершись на прилавок, і поглянув на неї.

— Так, — відповів я й усміхнувся. — Як ти здогадалася?

— Тато сказав, що ти сьогодні будеш тут.

«Я сам не знав, що сьогодні буду тут, — подумав я. — І звідки він…»

— Я Емма, — відрекомендувалася крихітка.

Я знову зосередився на ній.

— Радий знайомству, Еммо.

Вона взяла Майка за руку.

— Можна піти привітатися з Кейсі?

Майк кивнув, і Емма побігла туди, де сиділи Кейсі та Джессіка. Він провів її поглядом до столика, а тоді знову повернувся до мене. Майк усміхався.

— Радий бачити тебе знову, Джоне, — сказав він і простягнув руку через прилавок.

Я потиснув її.

—А я радий повернутися. — Кивнув у бік океану. — Ви переїхали.

— Щось таке, — сказав він і всміхнувся ще раз. — Нас надихнув один клієнт, який говорив про франчайзинг. І незчулись, як…

Майк, як і Кейсі, згадав заувагу, яку я висловив, коди вперше потрапив у кафе.

Я засміявся.

— Цікаво, хто це був.

— Одна хороша людина, — відповів Майк. — Дуже хороша людина, яка невдовзі мала вирушити в дуже велику пригоду.

За столиком, де сиділи Кейсі та Джессіка, вибухнув сміх. Ми з Майком поглянули туди й побачили, як Емма дуркує. Вона, схоже, наслідувала якусь океанську тварину: щосили вирячувала очі й танцювала.

— Здасться, відколи я був тут востаннє, велика пригода трапилася не лише мені, — зауважив я.

Майк знову повернувся до мене.

— Це найкраще, що я робив у житті. Не буду тобі брехати: це точно не для всіх. Однак для мене це досі було чудово.

— Скільки їй?

— Щойно виповнилося сім.

— Вона досить самовпевнена, як на семилітку. Хоча, зважаючи на те, з ким вона тусується, це мене не дивує.

— Емма чудова мала. Справді.

— Це вас із нею я раніше бачив на дошках для серфінгу?

— Нас. І після цілого ранку серфінгу ми більш ніж готові до великого сніданку. То що сьогодні в меню?

Я всміхнувся.

— Коли я був тут минулого разу, шеф-кухарем у цьому закладі був ти. Це вже не так?

Майк теж усміхнувся.

— Ну, якщо ти не проти, то сьогодні заправлятимеш балом сам. Час вивести все на новий рівень.

Я й не знав, що сказати. Про кулінарію мені було відомо небагато, тож я не сумнівався в цьому. Однак це здавалося правильним. У цій сцені загалом було щось правильне.

— Гаразд, — відповів я. — Аби тільки я міг просити в тебе поради в разі потреби.

— Домовились.

Я потягнувся назад і взяв кілька меню з прилавка.

— Не сумніваюся, що ти достеменно знаєш, що тут є, і можеш спокійно поглянути та сказати, чим я стану в пригоді.

Майк узяв меню й перевернув їх.

—А як щодо цього? — спитав він і показав на три запитання.

— Основа для розмови, що може змінити життя, — відповів я й усміхнувся.

Розділ 17

Коли Емма побігла назад до Майка, Кейсі та Джессіка провели її поглядом. Емма розповідала їм про все, що сталося вранці. Під час серфінгу вони бачили, як із води вискочив плямистий скат. А ще, зловивши хвилю, пропливли зовсім поряд із дельфіном.

— Вона така жвава, — сказала Джессіка.

— Ага, — відповіла Кейсі й усміхнулася.

— Вона завжди така?

— Загалом, так. Майк дає їй чудові можливості для гри на власному майданчику.

— Майк — її тато?

— Так, он він.

Кейсі показала туди, де стояв Майк.

— Вони часто тут їдять?

Кейсі засміялася.

— Досить часто. Це його заклад.

— Ой.

Джессіка якась мить постежила за ними а тоді повернулася до Кейсі.

— Вибачте. — сказала вона й похитала головою. — Я чула вашу відповідь секунду тому, але відвернулася. Що ви сказали, коли я спитала, чи завжди Емма така енергійна?

Кейсі всміхнулась.

— Я сказала, що Майк дає їй чудові можливості для гри на власному майданчику.

Тоді Кейсі позирнула на меню, яке досі лежало на столі.

Джессіка поглянула туди ж, куди й вона. Меню лежало зворотом догори. На ньому були три запитання, які Джессіка вже бачила.

Чому ви тут?

Чи граєте ви на своєму майданчику?

Чи є у вас УМО?

Джессіка поглянула на меню, а тоді на Кейсі.

— Добре, — сказала вона. — Ви мене зацікавили. Що за історія з майданчиком?

— Ви гралися в дитинстві? — спитала її Кейсі.

— Ну, це було давно. Мені варто подумати. Ну, тобто…

Кейсі нахилилася вперед і поглянула на Джессіку. Через це та ненадовго замовкла.

— Пам’ятаєте, — сказала Кейсі, — як ми раніше говорили про людей, яким простіше допомагати іншим, аніж приймати допомогу? Це, зокрема, виявляє себе в тому, як неохоче вони говорять про себе.

Кейсі помовчала, щоб ці слова краще засвоїлись.

— Я питаю, бо щиро хочу це знати.

— Ясно.

Кейсі всміхнулася.

— Ви гралися в дитинстві?

Джессіка похитала головою.

— Небагато. — Вона трохи помовчала. — Дитинство в мене було непросте.

Кейсі зачекала, але Джессіка не стала пояснювати далі.

— Ви пам’ятаєте, що вам подобалося робити?

Джессіка відвела погляд. Здавалося, вона перебирає безліч давніх спогадів.

— Малою я гралася на гойдалках, — нарешті промовила Джессіка, а тоді знову повернулася до Кейсі. — У кінці моєї вулиці був парк. Коли вдома справи ставали геть кепськими, я бігла туди й бавилася на гойдалках. Інколи годинами. Мене завжди знаходили саме там.

Кейсі кивнула.

— Чому?

— Не знаю. Гадаю, то був мій прихисток. Там були дві гойдалки, прикріплені до велетенського дерева. У