Читати книгу - "Пригоди в Райлівцях Поневолення, Влад Заводський"

                                                                           РОЗДІЛ 2
                                                                          Частина 2

На поклик дівчини, меч змінив свою форму. Лезо його покрилося  блискучо-чорним пір’ям. І полетіло те пір’я у ворога та окутало його тіло.

– Не можу поворухнутися! – жалісно крикнув. – Прошу тебе, звільни хоча б мої очі, щоб я міг бачити і зрозуміти твою силу.

На його прохання вона не відгукнулася. Взявши у дві руки меч, підійшла до ворога та проштрикнула його наскрізь. І зник він, тільки пір’я залишилось. Не встигла дівчина оговтатись, як відчула сильний холод коло себе, якого ніколи не відчувала.

– Що це таке? – запитала себе Оля.

– Настав час заморозити твою душу, – відповів їй хтось.

Глянувши, побачила за десять метрів від себе постать чоловіка, який був повністю покритий льодом, а очі його кипіли смолою. В долоні ворога появився льодяний меч, який він направив на дівчину, мовивши:

– Мене звуть Оришот, – строго сказав він Олі. – Я твоя друга доза.

– Немає значення яка, – впевнено заявила дівчина. – Продовжуй, Гарна!

І з леза її меча блискучо-чорне пір’я полетіло у ворога та не долетівши метра стало льодом і потріскало.

– Що це за дешевий трюк? – запитав її Оришот. – Таким навіть ворона не задушиш. Якщо це все що в тебе є, то я скоро з тобою справлюсь.

Незважаючи на силу ворога, дівчина не налякалася побаченого. Але за мить відчула, що серце її стало льодом, а тіло обгорткою для нього. Прямо перед своїми очима Оля побачила Оришота, який проштрикнув їй серце. Такої хитрої та наглої усмішки вона ніде бачила. Не промовивши ні слова, дівчина заплющила очі та розплющивши їх, побачила Гарну, яка з болем дивилася на неї. Лікарка простягла їй долоню, на яку курка вискочила і сказала:

– Олю, вибач мені, що не доказала правди.

– Ти про що, Гарна? – здивовано спитала Оля.

– Я не Гарна – відповіла їй курка. – Ти мене так назвала, але то не моя справжня назва. Друга стадія твого меча називається «Максимум». Щоб одержати всю мою силу тобі не достатньо назвати мене Гарна. Ім’я моє Блискучо-чорна. Так звали мене від початку і такою я себе вважала до кінця. Назви так мене, Олю, і здобудеш силу, яка не дасть ворогу забрати у прірву твою душу.

Дівчина розкрила очі, побачила ще більш наглу усмішку ворога і сказала:

– Максимум: Блискучо-чорна!

Оришот відчув у дівчини великий приплив духовної енергії, з переляку вийняв із її тіла меч та відскочив на десятки метрів. І побачив він, що рана в Олі на плечі та серці заживає, а в руках у дівчини шабля, лезо якої з блискучо-зеленими відтінками.

– Звідки така сила? – подумав він і відійшов ще дальше, ніж був. – Невже можливо за короткий час її пробудити?

Вирішив перевірити чи справді в неї така сила, створив десять своїх копій. Пустив їх на Олю. Пригадавши уроки Славіка про запорізьких козаків, танцюючим стилем шаблі вона здолала всі копії ворога. Тоді ворог миттю опинився коло Хмарецької й атакував її мечем. Дівчина блокувала атаку противника та нанесла відповідний удар по ньому чим сильно поранила його. Зрозумівши, що в ближнім бою він їй не рівня, Оришот відскочив від неї на далеку відстань та вирішив ще дальше відступити.

– Далеко не втечеш, – сказала йому Оля. – Біжи, Блискучо-чорна!

За наказом дівчини, із чорного леза шаблі вивільнилася сива аура, яка попрямувала до ворога та накрила його собою. Оришот попробував вибратися із неї, але старання його виявилися марними. Тоді він сказав їй:

– Ти, Хмарецька, точно з вибраних. У тебе сильний дух, і тому така сила появилася. Але, якщо ти тут перебуваєш, значить до кінця не витримала і впала у спокусу. Тобі залишилося підійти до мене і вбити. Давай же!

– Ти моя друга доза, – сказала лікарка. – І я ні на крок не збираюся до тебе підходити. Не знаю що далі буде зі мною… Чи витримає вакцину моє тіло чи загине… Але вірю, що здолавши тебе, я врятую свою душу. А зараз поможу тобі вибратися з цієї енергії. Ти накритий землею, у якій курка має шарпатися. Дій, Блискучо-чорна!

Після заклику Олі, Оришот отримав величезну рану на тулубі, неначе чиїсь пазурі розпороли його живіт. Він не встиг ні крикнути, ні поворухнутися перед ударом. Тоді ворог промовив до дівчини:

– Твоя духовна сила велика. Вітаю тебе, дівчино, ти врятувала свою душу.

На цім він щез і Хмарецька почула інший голос, дитячий.

– Але хто врятує душі інших людей… – сумно промовила дитина. – Хто врятує тих, які ще до тебе прийняли укол і сьогодні попали під контроль? Хотів би я сильно, щоб ті діти, такі як я, що не народилися, а загинули ще в лоні матері були врятовані. Говорю я до тебе, дівчинко тому, що з мого ембріона створили вакцину, яку вкололи тобі. І так зробили зі всіх ембріонів ненароджених дітей.

– Дуже шкода, що ви не появилися на світ, – сказала співчуваючи Оля. – а стали експериментом для цієї процедури. Скажи мені, дитино, чи врятуються люди, які погодилися на укол?