Читати книгу - "Щоденник туриста або Кільцева по Європі, Yu Lee"

В Ерфурті не було сумних історичних подій, або ж нам просто їх не розповіли, тільки прекрасні будинки з їх історією.

Ми бачили найбільший житловий міст. Перш ніж потрапити сюди, я мало уявляла як він виглядає. Моя фантазія малювала зовсім іншу картину, але все виглядало досить мило. Навіть коли фотографувалася на його тлі, я не відразу зрозуміла, що це і є той міст, про який йшлося, не кажучи вже про те, коли ми піднімалися по черговій вуличці умощеною бруківкою, а по сторонах були яскраві магазинчики, то ніколи б не здогадалася, що саме в цей момент я йду цим знаменитим мостом і під ногами у нас річечка, бо виглядало то просто як звичайна вулиця з крамницями.

Нам показали найстарішу синагогу і я, звичайно ж, її сфотографувала, але думаю, коли знайомі побачать фото, питання посипляться такі: «Що це за сарай?», адже будівля зовсім не примітна, втім під нею знайшли дві скрині із золотом (не ми звичайно, а шкода).

 По дорозі ми зустріли собаку породу, якої я не можу назвати, і вона була страшною.

Вона виглядала як старий облізлий гоблін в очах якого читалася мудрість кількох століть, не кажучи вже про її господаря.

Через ходьбу у мене почали стиратися п'яти через нові кеди, і у вільний час я нарешті застосувала свої чарівні пластирі з черепками (повернувшись додому, потрібно купити ще пару упаковок, вони мені сподобалися). Не знаю чому, але ця подія дуже потішила мою супутницю, що вона не тільки мене почала фотографувати, а й робила селфі на моєму тлі. Це все проходило на рибній площі (яка рибою і не пахне) в оточенні німецьких бабусь, які так само цікаво розглядали мене. 

У вихідні дні, практично всі магазини не працюють, тому, як і вчора, мені не вдалося обзавестися магнітиком з цього міста, але вдалося спробувати знамените місцеве морозиво Goldhelm Eiskrämer зі смаком портвейну і кіндера. Моя супутниця повеселилася, коли я витирала баночку від морозива щоб залишити на згадку, і відповідно все фотографувала (і це ще вона про мене казала - режим китайця). 

Гуляючи містом я помітила дивну особливість. Чоловіки, проходячи повз нашу групу, а деякі й проїжджаючи, починали облизуватися коли дивилися, і це якось лякало, бо як на мене це якось дивно, і від цього стає некомфортно. 

У вільний час ми ще раз повернулися до неймовірно гарної Ратуші, яка була схожа на готичний палац, це єдине, що уособлювало дух і велич Німеччини в цьому місті.

Прямуючи до автобуса ми пройшлися ярмарком і послухали місцеву живу музику (яка як на мене, була нудною і нічим не вражала). Ми зробили кілька заповітних кадрів наостанок і приземлилися на тротуарі біля наших водіїв, чекаючи поки збереться решта групи. Вперше за поїздку, яка тривала ще лише два дні, я зателефонувала додому, і перше, що я почула від мами «як вас у Краків занесло?». Також вона вже чекала, коли я скину нову порцію фото з сьогоднішнього дня.

Сподіваюся, і в цьому готелі буде WI-FI, щоб я могла задовольнити цікавість та порадувати тих, хто залишився вдома. В даний момент я сильно хочу спати, і від цього болить голова, ну чи можливо від вчорашнього вина, що швидше за все. В автобусі тихенько увімкнули музику, і зараз грає Baby One More Time — Britney Spears,

вона мене трохи розслаблює, незважаючи на те, що в очі яскраво світить призахідне сонце. Хочу співати, ось що мене хвилювало цієї хвилини. Я не звертала уваги, що вдома досить багато повсякчасно співаю, і це бажання розривало мене, я звичайно тримаюся, але не знаю, як надовго мене вистачить. 

Недільні пробки – це щось із чимось.  Бачила на дорожніх знаках, що до Франкфурта нам не так багато, але ми вже годину стоїмо в заторі, який ледве рухається. Люди після вихідних поверталися додому, і через це наш і так не близький шлях до готелю збільшився за часом. Я вже звикла спостерігати на горизонті європейських країн вітряки, які височіють над полями, і думаю що у себе на батьківщині, мені їх не вистачатиме.

Голова у мене нарешті перестала боліти після того, як я спробувала заснути з маскою єнотом на очах, яку мені колись подарували і улюбленою музикою у вухах, спроба звичайно ж не увінчалася успіхом, але все ж таки я відпочила. Вже бадьоренька, я із задоволенням (не вперше) дивилася разом з усіма дуже цікавий фільм «пропозиція» (це не на правах реклами, але якщо буде можливість, подивіться, дуже раджу, хоч і думаю, що мало хто його ще не бачив). 

Коли настає час вечірніх переїздів, такі фільми наводять на думку, що краще б поряд сидів хтось коханий та близький, але на жаль… сиджу одна і дивлюся романтику з автобусом незнайомих людей. 

Завтра вже буде Париж, я планую побачити багато визначних пам'яток і звичайно ж все зафіксувати фотоапаратом, і якомога більше. Тому що в наступній подорожі сюди, я планую просто гуляти і насолоджуватися містом зі своїм коханим (удачі мені в моїх мріях!).

Нам пощастило, що у нашого гіда дуже гарний смак на фільми, адже наступний фільм був французький, щоб познайомити нас трохи із країною. Це був фільм що я вже дивилася декілька разів та з насолодою подивлюся все ще раз. Щоб не нудити вас, зізнаюся, він називається «1+1, нестримні», запевняю, він не залишить байдужим нікого.