BooksUkraine.com » Публіцистика » Українські жінки у горнилі модернізації 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"

183
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Українські жінки у горнилі модернізації" автора Оксана Кісь. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 91
Перейти на сторінку:
згідно з якими кожен із розлучених відмовлявся від усіх претензій до партнера, надаючи йому можливість укласти новий шлюб. І хоча ці дії суперечили церковним канонам, такі розлучення зазвичай визнавала і цивільна, і духовна влада. Цілком достатньою підставою для розлучення вважали постійні сімейні незгоди. Цей спосіб, хоч би яким демократичним він здавався, не був універсальним рішенням, адже необхідною передумовою розірвання шлюбу була взаємна згода на це чоловіка і дружини, тоді як ініціативи когось одного було замало. Тож коли дружина, наприклад, виказувала невдоволення шлюбом (через явний деспотизм чи й насильство чоловіка), офіційно розлучитися вона не могла. Утім, у тогочасному правовому та соціальному контексті такі умови розлучення можна вважати тенденцією до гендерної рівності.

У XVIII ст. на Правобережжі (внаслідок впливу Унії) і на Лівобережжі (після заснування Синоду та впровадження духовного Регламенту) звичаєве розлучення зазнало суворих переслідувань з боку Церкви та держави. Під тиском Церкви така юридична практика доволі швидко зникла майже всюди в Україні. І хоча законодавство Російської імперії суворо забороняло самовільне розлучення, у селянському середовищі аж до кінця XIX ст. залишалася можливість фактичного розпаду сім’ї, коли подружжя розходилося de facto.

Законодавство щодо розлучення, чинне на підлеглій Російській імперії території України, обмежувало формальні підстави для розлучення лише кількома причинами: 1) подружня зрада; 2) фізична нездатність до виконання подружніх обов’язків; 3) відсутність протягом п’яти років з невідомих причин; 4) заслання одного з подружжя на каторгу за вироком суду. За інших обставин легітимне розлучення було неможливим. На теренах, що перебували під владою Австро-Угорщини, законодавство регламентувало розлучення залежно від віровизнання подружжя. Для католиків тільки смерть чоловіка чи дружини означала припинення шлюбу. Для некатоликів цивільний кодекс визначав перелік підстав для розлучення або сепарації (роздільного проживання): подружня зрада, ув’язнення на понад п’ять років, відсутність одного з подружжя з невідомих причин понад один рік, загрозлива поведінка партнера, важке фізичне насильство, а також нездоланна відраза до партнера. Однак юридичне оформлення розлучення було доволі складною процедурою, про що недвозначно свідчить дуже низька статистика розлучень та сепарацій у Галичині.

Хоча формальні розлучення у селах Лівобережжя траплялися рідко, випадки, коли подружжя тимчасово розходилось, були досить звичним явищем. І хоча подекуди (наприклад, на Поділлі, Слобожанщині, Гуцульщині) винуватець підриву сімейних стосунків (негідний чоловік чи дружина) міг бути вигнаний з дому, ініціатор розлучення (незалежно від статі і причини) зазвичай зазнавав осуду.

Хороший господар, тверезий, роботящий, не покине жінки, навіть якщо вона того й варта. Він її вчитиме, поки не навчить, або приб’є до смерті. Зі свого боку й жінка не покине чоловіка, як би погано не ставився він до неї, чи був не господар і п’яниця. У таких випадках порядна жінка сама утримує сім’ю, хоч як би важко їй не було.

(Центральна Україна)

Громадська думка за будь-яких обставин засуджувала того, хто покидав сім’ю, тож жінка зазвичай змушена була миритися з наругою чоловіка, лише деякий час перебуваючи у батьків чи перечікуючи «грозу» в іншому безпечному місці (стайні, стодолі, на горищі, у сусідів тощо). Ставлення до шлюбу як до довічного союзу людей, укладеного перед Богом та громадою, що мало суттєве християнське підґрунтя, було наріжним каменем у питанні про розлучення. Християнська ідея терпіння та покори долі, призначеній Господом, також утримувала від розпаду нещасливі подружжя. Головною тенденцією судових процесів на ґрунті сімейних незгод було прагнення будь-що запобігти руйнуванню сім’ї, хоча суд і ухвалював більшість вироків на користь жінок, які потерпали від фізичного насильства. Все ж неможливість легітимного розлучення була чинником, що погіршував становище жінок у проблемних сім’ях, де жінки ставали довічними заручницями чоловіків-кривдників.

Родина

Попри все дослідники та селяни одностайні в тому, що абсолютна більшість сімей жили у злагоді та взаємній повазі. Народна пісня з Полтавщини саме таку дружину-розрадницю називає вірною:

…Та нема цвіту найцвітнішого над тую ожину,

Та нема віри найвірнішої над вірну дружину.

Що синяя та ожинонька усі цвіти розвиває,

А вірная та дружинонька віри донимає.

Що з отцем та ненькою в світі не наживуся,

А з вірною та дружиною не наговорюся…

Традиційна культура покладала головно на жінку обов’язок забезпечувати сприятливий психологічний клімат у подружжі; ця важлива роль вимагала неабиякої гнучкості, з одного боку, та готовності нехтувати/жертвувати власними інтересами, потребами, настроями — з другого. У повсякденному подружньому житті поняття любові змінювало свій сенс, втрачаючи ореол романтики та чуттєвості, набуваючи натомість значення взаєморозуміння, взаємопідтримки, взаємодопомоги. Такі стосунки чоловіка та дружини відображені у приказках: «Хто любить ревне — жаліє певне», «Полюбить — то й абихто знайдеться, але інше діло — пожаліти», «Хто за ким тужить — тому радо служить», «Люби не словами, а ділами», «Не люби мене, коли я до церкви йду, а люби, коли я біля печі стою» та інші. Про те саме йдеться у повчальній пісні з Гуцульщини:

Ой кує зозуля в лісі на горісі,

Шєнуй жінку, чоловіче, єк ластівку в стрісі.

Єк ї будеш шєнувати — так і будеш мати,

А в’на тобі не найметка все поле орати.

А в’на тобі не найметка — в’на тобі ґаздиня:

Куда пидеш, відки прийдеш — хата не пустиня.

Куда йдеш — віріжєє усе біленького,

Відки прийдеш — їсти дає усе тепленького.

Кучерики ти розчеше, головку пригладе…

Хоть бе-с єкий зажурений — в’на тебе пораде:

— Не журиси, чоловіче, жура не поможе,

Єк си мемо обходити, так нам Бог поможе.

Прояви патріархальності української культури у подружніх стосунках неоднозначні. З одного боку, загальновизнане головування чоловіка, влада якого не підлягає сумніву; з іншого — традиційна культура надає жінці шанс за деяких обставин стати фактичною лідеркою в сім’ї (хоча й розглядає таке подружжя як небажаний виняток). Майнові права та важливі господарські функції давали жінкам певну фінансову автономію і могли суттєво вплинути на

1 ... 7 8 9 ... 91
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські жінки у горнилі модернізації», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські жінки у горнилі модернізації"