Читати книгу - "Там, де ти мене не знайдеш., Mira"

Наступний тиждень пройшов у напруженій тиші. Ліза все більше замислювалася над їхніми стосунками. Вона прагнула відкрити своє серце, але страх, що її любить не той самий Данило, не давав спокою. Вона часто запитувала себе: чи можна відновити те, що було зруйновано, чи варто намагатися, коли він не пам'ятає всього, що їх об’єднувало.

Данило також відчував, як важко їй довіряти йому, і це викликало в ньому почуття безпорадності. Він не знав, як зробити так, щоб вона знову відчула себе впевненою поруч з ним. Він був готовий на все, але його прагнення повернути минуле виглядало безсилим перед реальністю: Ліза не могла повернутися в часи, коли все було безтурботно, і він розумів, що їй потрібно більше, ніж просто його присутність.

Одного вечора, після того як вони знову проводили час разом на балконі, Ліза отримала телефонний дзвінок, який остаточно змінив її погляд на ситуацію.

— Ліза, привіт, це Марина, — сказала подруга, голос якої звучав тривожно. — Я тільки що дізналася про твою ситуацію з Данилом. Ти не одна, я завжди поруч, але я повинна тебе попередити. Є деякі речі, які ти повинна знати. Те, що сталося після його аварії, має свої темні сторони.

Ліза відчула, як її серце заніміло.

— Я не розумію, що ти маєш на увазі? — її голос тремтів від несподіванки.

Марина на кілька секунд замовкла, перш ніж продовжити:

— Є причина, чому він не пам’ятає нічого. Вибач, але це пов'язано з тим, що сталося перед аварією. І це не просто так. Данило насправді втрачав пам’ять з іншої причини. Це має зв’язок з його родиною і старими боргами, які йому залишили. Я не можу сказати більше зараз, але будь обережною, Ліза. Це може бути небезпечно для тебе.

Телефонна лінія обірвалася, і Ліза залишилася стояти, слухаючи гул тиші після розмови. Вона не знала, чи варто вірити словам подруги, але її серце билося шалено. Чому Данило не розповів їй цього? Чому замовчував такі важливі деталі? Можливо, йому не було сказано, і тепер він лише повторював шаблонне життя, яке йому нав’язували.

Ліза поглянула на Данила, що сидів поруч, і раптом усі його спокійні рухи стали виглядати чимось чужим і непевним. Її думки закрутилися навколо питань, які вона не могла одразу задати, але вже відчувала, що ці питання загрожують їхнім стосункам.

Він помітив її змінений настрій і скинув усмішку.

— Ліза, що сталося? Ти виглядаєш якось не так.

Вона не могла приховати свого занепокоєння. Її голос став затихлим, майже невиразним:

— Данило, чи є щось, чого ти мені не сказав? Щось важливе?

Він поглянув на неї з легкою здивованістю, намагаючись зрозуміти, чому її турбує це питання.

— Що ти маєш на увазі? Я тобі все розповів, все, що пам’ятаю… — почав він, але його голос зупинився, коли він побачив вираз її обличчя.

Ліза не могла більше мовчати. Вона взяла глибокий подих і, тримаючись за його руку, запитала:

— Ти не пам'ятаєш все, що сталося до аварії, але чи є щось, що тобі не сказали? Я повинна знати правду, Данило. Інакше як я можу бути впевнена, що все, що ми будуємо, є справжнім?

Він замовк і вивільнив свою руку, відчуваючи, що щось в ньому самому теж зламалося. І хоча він не мав відповіді на її запитання, він відчував, що це ще один момент, коли він мав би більше дізнатися про своє минуле. Щось залишалося непотрібним, нераскритим, і тепер це все потрапило на Лізу.

— Я не знаю, про що ти говориш, — сказав він, хоча йому було зрозуміло, що вона хвилюється через щось більше, ніж просто його забуте минуле. — Але якщо є щось, що я повинен знати, я готовий це почути.

Ліза затримала погляд на ньому, відчуваючи, що відповіді не буде так просто знайти. І хоча серце її билося з підозрою, вона знала, що на даному етапі їхнього шляху їй залишалося лише одне: шукати правду, незважаючи на будь-яку небезпеку, що могла бути прихована за нею.

Із важким подихом вона мовчки підвелася і пішла до вікна, дивлячись у темряву ночі. Тіні минулого тепер стали їхнім спільним тягарем.