BooksUkraine.com » Сучасна проза » Вибрані романи 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані романи"

148
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вибрані романи" автора Міґель де Унамуно. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 139
Перейти на сторінку:
звертаючись до себе Ауґусто, коли попрощався з воротаркою, — ти взяв на себе певні зобов’язання в розмові з цією доброю жінкою. Бо тепер я не можу піти звідси й не повернутися, зберігши гідність. Що тоді сказала би про мене ця зразкова воротарка? Отже... Евхенія Домінґа, чи то Домінґо, дель Арко... Доведеться запам’ятати це ім’я — я його не забуду. Немає кращого способу запам’ятовувати речі, як носити в кишені записник із тією інформацією, яку хочеш утримати в пам’яті. Мені вже казав мій незабутній дон Леонсіо: не запихайте собі в голову те, що можна покласти до кишені! До цього можна додати: не кладіть до кишені те, що ви можете утримати в голові! А воротарка, як же звати воротарку?»

Він повернувся на кілька кроків назад.

— Скажіть-но мені, добра жінко...

— Запитуйте...

— А як звати вас?

— Мене? Маргарита.

— Дуже добре, дуже добре... Дякую.

— Нема за що.

Й Ауґусто подався геть, опинившись незабаром на бульварі Аламеда.

Мжичка припинилася. Він згорнув парасольку й запхав її до футляру. Підійшов до лави, але, помацавши її, виявив, що вона волога. Вийняв газету, постелив на лаву й сів. Вийняв із гамана авторучку й помахав нею в повітрі. «Надзвичайно корисна річ, — сказав він собі. — Інакше мені довелося б записати ім’я цієї сеньйорити олівцем, і запис міг би стертися. Але чи стерся б її образ із моєї пам’яті? Але який він, той образ? Яка вона, солодка Евхенія? Я пам’ятаю лише її очі... Досі відчуваю, як її погляд торкнувся мене... Поки я прогулювався, перебуваючи в ліричному настрої, чиїсь очі лагідно проникли в моє серце. Отже, записуймо. Евхенія Домінґо, так, Домінґо, дель Арко. Домінґо? Я не можу звикнути до того, що її звати Домінґо. Ні, я повинен змінити її прізвище, і нехай вона зветься Домінґа. Але як тоді бути з нашими дітьми чоловічої статі, невже їм доведеться давати друге прізвище — Домінґа? І коли я муситиму скоротити своє зухвале прізвище Перес до однієї літери П., то, виходить, нашого первістка називатимуть Ауґусто П. Домінґа? Але... куди ти мене занесла, божевільна фантазіє?» І він записав до свого нотатника: Евхенія Домінґо дель Арко, Авеніда де ла Аламеда, 58. Над цим записом були вже занотовані такі два рядки:

З дитячої колиски приходить до нас смуток

І звідти ж приходить радість...

«Ну от, — сказав собі Ауґусто, — ця Евхенія, вчителька фортепіанної музики, урвала мені чудовий початок ліричного трансцендентального вірша. І він залишився незакінченим. Урвала? Так, чоловік тільки те й робить, що шукає у своїх успіхах, у мінливостях долі поживу для свого природженого смутку або природженої радості. Один і той самий випадок приносить йому смуток або радість залежно від його внутрішнього налаштування. А Евхенія? Я повинен їй написати. Але не звідси, а з дому. А може, краще піти в казино? Ні, ліпше піду додому, додому. Такі речі роблять удома, біля свого домашнього вогнища. Домашнього вогнища? Мій дім — не домашнє вогнище. Домашнє вогнище... Домашнє вогнище... Це, радше, домашнє попелище. Ох, моя Евхеніє!»

Й Ауґусто повернувся додому.

Розділ другий

Коли служник відчинив йому двері...

Ауґусто, який був багатим і самотнім, бо його стара мати померла за півроку до цих дрібних подій, жив зі служником і кухаркою, які давно служили в цьому домі, й були дітьми тих, які служили в ньому ще давніше. Служник і кухарка були одружені між собою, але дітей не мали.

Коли служник відчинив йому двері, Ауґусто запитав у нього, чи за його відсутності ніхто не приходив.

— Ніхто, сеньйорито.

Це запитання й відповідь були своєрідним ритуалом, бо візити в дім Ауґусто — надзвичайна рідкість.

Він увійшов до свого кабінету, узяв конверта й написав на ньому: «Сеньйориті доньї Евхенії Домінґо дель Арко. У власні руки». Потім, поклавши перед собою аркуш білого паперу, підпер голову обома руками, поставивши лікті на стіл, і заплющив очі. «Спершу подумаймо про неї», — сказав він собі. І спробував зловити в темряві сяйво тих очей, погляд яких сьогодні перестрів цілком випадково.

Впродовж якогось часу він сидів у цій позі, уявляючи обличчя Евхенії, а що воно лише промайнуло перед ним, то його уявлення про неї було дуже близьким до чистої фантазії. У результаті цих напружених зусиль його пам’яті перед ним постало обличчя з неясними рисами, над яким витали замріяні спогади. І тут він заснув. Він заснув тому, що ніч для нього була поганою, уночі він майже не спав.

— Сеньйорито!

— Що таке? — озвався він, прокидаючись.

— Сніданок уже готовий.

Він не відразу зрозумів, що його розбудило — голос служника чи, може, голос його апетиту, якого той голос був тільки відлунням. Таємниці психології! Так подумав Ауґусто, йдучи до їдальні й кажучи собі: «Ох, ця психологія!»

Він із приємністю з’їв свій щоденний сніданок: двоє підсмажених яєць, біфштекс із картоплею і скибку сиру ґрюйєр. Після чого випив каву й розлігся у кріслі-гойдалці. Прикурив гаванську сигару, підніс її до рота і, сказавши собі: «Ох, моя Евхенія!» — приготувався думати про неї.

«Моя Евхенія, атож моя, — казав він собі, — це та, яку я створюю у своїй самоті, а не та інша, з плоті й кісток, не та, що промайнула переді мною як випадкове видіння, не та, про яку розповідала мені воротарка! Випадкове видіння? А чи існують видіння не випадкові? Яка логіка видінь? Вона подібна до логіки тих фігур, які виникають переді мною в диму від моєї сигари. Випадковість! Випадковість — це інтимний ритм світу, випадковість — душа поезії. О, моя випадкова Евхеніє! Ти моє життя, нічим не прикметне, рутинне, скромне, ти моя Піндарова[24] ода, виткана з тисячі дріб’язкових подій повсякденності. Повсякденності! Хліб наш повсякденний дай нам сьогодні. Дай мені, Господи, тисячу дріб’язкових подій повсякденності. Ми, люди, неспроможні переживати ані великого горя, ані великої радості, тому що це горе й ця радість оповиті густим туманом дрібних подій. Отаким і є наше життя, воно — туман. Життя оповите туманом. І ось тепер виринає з нього Евхенія. А хто така Евхенія? Я доходжу до висновку, що вже давно її шукав. І тоді як я її шукав — вона вийшла мені назустріч. Хіба не так відбуваються зустрічі? Коли хтось знаходить видіння, яке він шукав, то хіба видіння, розчулене його пошуком, не

1 ... 7 8 9 ... 139
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані романи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані романи"