Читати книгу - "Мережа таємниць, Olenka Ing"

Метро зустріло їх холодним вітром і порожніми перонами. Олена з Анною стояли біля стіни, вдивляючись у темний тунель, тоді як Ігор неспокійно ходив уздовж колії, раз по раз поглядаючи на годинник.

— “Він запізнюється,” — тихо сказала Олена, обхопивши себе руками. — “Ти впевнений, що він прийде?”

Ігор кинув на неї погляд.

— “Артем завжди приходить. Він просто любить ефектну появу.”

Анна нервово засміялася, але тут же зітхнула.

— “Знаєш, Олено, я ніколи не думала, що ми з тобою будемо отак разом — на закинутій станції, вночі, з флешкою, за якою полюють бандити.”

— “Я теж не думала,” — гірко всміхнулася Олена. — “А ще я не думала, що дізнаюся про свого чоловіка більше після його смерті, ніж за всі роки шлюбу.”

Ігор підійшов ближче.

— “Я розумію, як тобі зараз важко. Але… ти маєш знати: Дмитро не завжди був таким. Колись він був іншим. Був… чесним.”

Олена поглянула на нього з сумом.

— “Ти його захищаєш?”

— “Ні,” — тихо відповів Ігор. — “Я просто знаю, як легко втратити себе, коли потрапляєш у темряву.”

У цей момент з темного кінця перону почулися кроки. Ігор підняв руку:

— “Не рухайтесь.”

Фігура в плащі вийшла на світло. Високий чоловік, із густим волоссям, темними очима, з камерою через плече. Він підійшов, розсунувши поли плаща, усміхнувся.

— “Ну, ну. Давно не бачилися, Ігоре.”

— “Артеме,” — кивнув Ігор. — “Ти сам?”

Артем розвів руками.

— “Сам. Ви просили журналіста, а не загін спецназу.”

Олена не витримала:

— “Ви правда можете допомогти? Зробити це публічним?”

Артем уважно подивився на неї.

— “Дружина Дмитра. Чув про вас. Ви сильніша, ніж виглядаєте, пані Олено.”

Вона здригнулася.

— “Мені не потрібні компліменти. Мені потрібна правда.”

Артем підняв флешку, яку йому простягнув Ігор, крутанув у пальцях.

— “Тут — вибух. Але коли ти підпалюєш гніт, маєш бути готовим до того, що дім загориться.”

Ігор підійшов ближче, знизивши голос:

— “Ти ж розумієш, Артеме, що після цього вони почнуть полювання на нас. Це не гра.”

Артем серйозно кивнув.

— “Я знаю. Але й ти маєш знати: тут є дещо, що зачепить не лише Дмитра. І не лише тих, хто за вами полює.”

Олена напружено вдивлялася в Артема.

— “Що ви маєте на увазі?”

— “Те, що це не просто корупція. Це… набагато вище. Імена, які ви навіть не уявляєте. Деякі — ваші знайомі. Деякі — ваші друзі.”

Анна відступила на крок.

— “Ти лякаєш нас?”

— “Попереджаю,” — м’яко відповів Артем. — “Ви маєте знати, у що вплутались.”

І раптом у тиші станції почулося клацання — звук, який змусив усіх обернутися. На протилежному кінці перону стояли ті ж троє чоловіків. Ліхтарі — просто їм в обличчя.

— “Здається, у нас компанія,” — прошепотів Ігор.

— “Ви троє,” — вигукнув один із переслідувачів, — “залишайтеся на місці. Інакше…”

Артем швидко нахилився до Ігоря.

— “Є план?”

Ігор криво посміхнувся.

— “Є. Дуже поганий, але є.”

Олена відчула, як Ігор знову торкається її руки. Він нахилився, прошепотів просто на вухо:

— “Довірся мені, будь ласка. Востаннє.”

Її серце калатало так сильно, що вона ледь могла дихати. Але вона кивнула.

— “Востаннє,” — прошепотіла у відповідь.

І в ту мить усе вибухнуло дією.