Читати книгу - "Мережа таємниць, Olenka Ing"

— “Тато?” — голос Олени зірвався на шепіт. Вона відступила на півкроку, немов боючись, що ця постать у темряві розчиниться, щойно вона моргне.

Чоловік повільно підійшов ближче. Його обличчя, покрите зморшками й поросле сивиною, було майже невпізнаваним — але в очах Олена все ще бачила того батька, якого втратила багато років тому.

— “Я знав, що ти з'явишся тут, Олено,” — м’яко мовив він. — “Тільки не думав, що це буде так скоро.”

Ігор нахилився до Артема, прошепотів:
— “Ти міг би хоч попередити.”

Артем тільки криво посміхнувся.
— “Думав, їй краще побачити все на власні очі.”

— “Де ти був?! Як… чому?!” — Олена підняла голову, сльози блищали на віях. — “Ми з мамою… Ми ж поховали тебе! Ти загинув!”

Чоловік опустив голову.
— “Я мусив зникнути. Це було єдине, що могло вас урятувати.”

Анна розгублено озирнулася.
— “Про що він говорить?”

Батько Олени підняв очі — тепер у них було щось сталеве.
— “Я працював на тих самих людей, що і Дмитро… твій чоловік. Я був усередині цієї системи. Тільки одного дня зрозумів, що став непотрібним. Вони хотіли мене прибрати. Я мусив зникнути, щоб урятувати вас.”

— “І ти… просто нас покинув?” — Олена стиснула кулаки. — “Я виросла без тебе. Мама… зламалася. Ти хоча б уявляєш, через що ми пройшли?!”

Він ступив ще крок, обережно простягаючи руку.
— “Я знаю. І я проклинаю себе за це щодня. Але тоді це було єдиним виходом. Тепер усе змінилося.”

— “Змінилося?” — озвався Ігор. — “Змінилося настільки, що нас полюють по всьому місту?”

— “Вони готують щось велике,” — сказав батько. — “І ви з цим прямо зараз пов’язані. Флешка, Артеме… вона не просто про гроші. Вона — про людей. Про вплив. Про схеми, що сягають верхівки.”

Артем мовчки стискав флешку в руці.

— “Вони знають, що ти живий?” — тихо запитала Олена.

— “Ще ні. Але як тільки ви опублікуєте дані, вони дізнаються. Тому треба діяти швидко.”

— “Я не можу повірити…” — Олена сіла на старий ящик, тримаючи голову в руках. — “Дмитро… тато… Ігор… усі брехали мені. Все життя.”

— “Не все було брехнею,” — м’яко промовив батько, сідаючи навпроти. — “Любов була справжньою. І захист був справжнім. Але тепер настав твій час вирішувати, ким ти будеш у цій грі.”

Раптом рація на поясі Ігоря захрипіла:
— “Вони наближаються.”

Усі підхопилися.

— “Є вихід через стару каналізацію,” — сказав батько. — “Я проведу вас.”

Олена затримала на ньому погляд.
— “А після цього?”

Він усміхнувся сумно.
— “Після цього… я, можливо, нарешті перестану ховатися.”

Вони рушили вперед, під землею, в темряві. І лише коли вони опинилися на межі тунелю, Олена вперше за багато років відчула: її серце б’ється не лише від страху — а ще й від надії.