Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Можна?- запитала жінка, просунувши голову в нашу кімнату. Це напевно Марія Петрівна.
-Так, так. Заходьте Маріє Петрівна,- відповіла Діна. Я не помилялася це справді вона.- Удачі, Кіра. Зустрінемось пізніше,- дівчина вийшла помахавши на прощання.
-Значить ти, Кіра?- запитала Марія Петрівна. Її голос дуже ніжний та приємний.
-Так, мене звати Кіра. А вас Марія Петрівна?- запитала я.
-Так. Ну що ж Кіро, йдемо,- жінка вийшла з кімнати й обернулась в мій бік.- Почнімо з вашого поверху. Ось тут в лівому крилі живуть старші курси,- жінка показую в лівий бік. Ай в правду там є дівчата старші на вигляд. Потім знову дивлюся на Марію Петрівну. Вона показує в правий бік.- А в правому крилі живуть першокурсники, ти відносишся до них. Якщо ти не бачила, то в кожній кімнаті є своя ванна,- добавила вона. Справді? Я навіть її не помітила
-Маріє Петрівно...- починаю говорити.
-Можна просто Марія, не така вже я й стара,- пропонує жінка мило усміхаючись.
-Гаразд. Маріє, а скільки тут всього поверхів?- запитую. Мені справді цікаво я вже планую дослідити тут все. Коли я їхала сюди не думала, що тут все так стильно й гарно.
-Всього три поверхи. На третьому поверсі є кімната для відпочинку. В ній більшості засідають старші курси,- відповіла Марія. Вона попрямувала на низ сходами. - На нижньому поверсі живуть хлопці, а в них так само як і в вас.
-Добрий день Марія Петрівна! Ви як завжди прекрасна!- сказав якийсь хлопець і побіг вперед, по сходинках.
-Не дуркую Котигорошко!- відповівши вона прямуючи до диванів.- Це наш старшокурсник Святослав Котигорошко. Хороший хлопець, але завжди дуріє. Пам'ятаю, як він на першому курсі з хлопцями підкинув мишей дівчатам!- Марія почала згадувати моменти посміхавшись. Не знаю для чого мені ця інформація, але нехай.- А зараз він на 4 курсі та зустрічається з дівчиною, якій тоді підкинув цих щурів! Уф! Бридко згадувати,- скривилась жінка.- Гаразд, а то я щось відійшла від теми. Ось тут в більшості діти збираються після вечері,- показує на дивани, а навпроти де вони стоять висить телевізор.
-Цікаво. У вас тут непогано!- скупо відповідаю. Я не збираюся в перший день, заводити дружбу та спілкуватися добре з людьми, яких не знаю. Минуле мені показало, що не потрібно довіряти всім. Люди, яких я думала знаю встромили мені ніж в спину. Більше я не буду довіряти й заводити дружбу, не знаючи людини добре. Гаразд, щось я задумалася. Все рівно жаль про минуле це марна трата енергії. Ми не можемо змінити минуле, як би нам цього не хотілося.
-Сподіваюсь тобі справді подобається. Гаразд, ось тут в нас кухня. Кожен готує собі по одиночку. Продуктів багато, кожного дня їх привозять свіжими. Ну все ніби!- закінчивши розказувати, жінка присіла на стілець. - А тепер став питання, а я буду відповідати.
-Давайте з початку, я бачила ще три будівлі на вулиці. Звичайно найбільша з них це напевно самий університет. А ті дві менших?- запитую. В мені зібралося чимало запитань, на які я хочу почути відповідь.
-В одній з них живуть викладачі та сам директор, зі своєю дружиною та молодшою донькою,- відповіла Марія.- А в другій будівлі живуть люди, які займаються цією всією чистотою, охорона та медсестра.
-Зрозуміло. Тут є якийсь дризкот? Чи щось такого?- це питання мене також мучило. Якщо вона скаже, що тут потрібно буде носити чорну спідницю й білий верх це буде ще тим завданням! З дитинства не любила ці платтячка, спідниці та щось вподобі цього. Я звичайно маю пару пар суконь та спідниць, але одягаю їх надто рідко та бажано на якісь заходи.
-Ні! Діти вдягаються як забажають, але звичайно в міру!- відповіла посміхнувшись моя екскурсоводка. Згадую, що хотіла ще запитати.
-Ай, я вже й забула!- сама до себе бубню. - Коли я приїхала сюди, одразу помітила ліс. Туди можна буде побігти на пробіжку? В мене режим просто.- починаю запитувати саме необхідне. Де б я не була, завжди дотримуюся режиму.
-Звичайно. Також у вас будуть спільно із всіма зарядки, зранку,- повідомила Марія Петрівна. Це цікаво! Я завжди любила фізкультуру в школі, але не скажу цього про Ві. В початковій школі, вона не любила її зовсім.
-Гаразд. Дякую вам, за невеличку екскурсію по будинку! Мені сподобалося,- прокоментувала я невеличку екскурсію.
-Немає за що! Мені було приємно з тобою познайомитися!- сказала жінка та почала підійматися.- А можна дізнатися твоє прізвище?- запитує наостанок.
-Агеєнко!- відповідаю й прямую на гору. Відчуваю на собі погляд Марії та чую єдине слово.
-Невже...- це звучало якось дуже здивовано. Я не розумію, чому всі так реагують на мою фамілію? Хотіла розібрати, що вона сказала далі, але зовсім не почула нічого. Та й це слово було дуже тихе, напевно вона думала, що я не почую.
Відкинувши всі думки на задній план, йду до кімнати, щоб розкладати речі.
***
Менш як годину мені пішло, щоб це все розкласти. Зараз зробивши всі водні процедури, передягнувшись виходжу з ванної кімнати. Кладу свій телефон на тумбу поруч і, починаю розплітати своє волосся. Це відчуття кайфу тільки жінки мене зрозуміють! Розчісую і йду лягати спати. Завтра перший навчальний день треба бути в формі.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Божевільні емоції, Ірина Білик», після закриття браузера.