Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 3: Смерть в архіві., Віталій"

Ранок у Києві знову зустрів підполковника Солов'я прохолодою, яка, втім, не проникала крізь його зосередженість. Після розмови з професором Гнатенком у Сергія виникло відчуття, що він стоїть на порозі чогось значно більшого, ніж просто вбивство. Таємниці, приховані в архівах, виявилися не лише історичними, а й смертельно небезпечними. Владислав Коваленко загинув, бо наблизився до істини, яку хтось відчайдушно намагався зберегти в таємниці.

— Іване, збирайся. Їдемо назад до бібліотеки, — сказав Соловей, звертаючись до лейтенанта Петренка, який саме добирався до кабінету. — Тепер ми знаємо, що шукаємо.

Повернувшись до бібліотеки імені Дмитра Донцова, вони пройшли повз охорону, яка вже звикла до їхньої присутності. У відділі рідкісних документів, де було скоєно злочин, все ще панувала гнітюча тиша. Спеціалісти завершили роботу, і тепер тут було лише відчуття порожнечі та відлуння трагедії.

Соловей звернув увагу на те, що місце злочину, попри всі зусилля криміналістів, не втратило своєї аури. Його погляд, пронизливий і уважний, ковзав по полицях, намагаючись відновити послідовність подій. Він уявляв собі Коваленка, який тут працював, годинами схиляючись над документами, вишукуючи правду.

— Гаразд, Іване, — почав Соловей, вказуючи на зону, де лежало тіло архіваріуса. — Згадаємо записки Коваленка. "Схеми", "списки", 1943, 1949 роки. Професор Гнатенко підтвердив, що це можуть бути дані про великі фінансові махінації або приховані політичні справи. Ми шукаємо те, що стосується саме цих періодів.

Вони почали методично оглядати полиці, де зберігалися документи відповідних років. Соловей зосередився на тих секціях, які були згадані в записниках Коваленка. Це були величезні шафи, що сягали майже до стелі, наповнені старовинними коробками та папками, що пахли пилом і часом.

— Він не міг просто так розкидати все навколо, — промовив Соловей. — У Коваленка був свій порядок. Якщо тут був безлад, його хтось влаштував, шукаючи щось. Або ж він сам у поспіху намагався щось сховати.

Петренко, методично перевіряючи кожну архівну коробку, що стояла на полицях, помітив дещо. На деяких із них були ледь помітні сліди. Це були не просто відбитки пальців, а скоріше подряпини або потертості, які вказували на те, що ці коробки нещодавно пересували. І це не могло бути роботою прибиральниць, адже вони не торкалися таких цінних фондів.

— Підполковнику, подивіться сюди, — покликав Іван, вказуючи на одну з коробок, що стояла трохи вище рівня очей. — Ці сліди. Наче їх недавно знімали з полиці, а потім повертали назад. І пилу на них менше.

Соловей підійшов ближче. Дійсно, на одній з коробок, що містила документи 1940-х років, був свіжий, хоч і ледь помітний, слід від пальців на пилу. Поруч, на сусідній коробці, було видно ледь помітну вм'ятину, наче хтось поспіхом її ставив назад.

— Ти правий, Іване, — погодився Соловей, його очі заблищали. — Це не випадковість. Вбивця шукав щось. Або, що ще імовірніше, Коваленко в останні хвилини життя намагався щось приховати. А потім злочинець це забрав.

Вони почали перевіряти кожну коробку в цій секції, уважно обмацуючи їх, шукаючи будь-які нерівності, подвійні стінки, потаємні відділення. Соловей відчував, що ключ до розгадки знаходиться тут, у цьому відділі, де Коваленко проводив більшу частину свого життя.

Він згадав про зниклу папку, яку знайшли у столі архіваріуса в бібліотеці. Вона була порожньою, але мала чіткі сліди від паперів, які там зберігалися. Це означало, що щось важливе було вилучено.

— Іване, згадаймо, де саме лежало тіло Коваленка, — сказав Соловей. — Він був біля цих полиць. І розбиті окуляри… Він щось бачив, або щось робив у момент нападу.

Підполковник оглянув стіл архіваріуса, що стояв поруч із цими полицями. Він вже був оглянутий криміналістами, але Соловей вирішив перевірити його ще раз, покладаючись на свою інтуїцію. Він провів рукою по нижній частині столу, під стільницею. Там не було нічого. Потім він торкнувся шухляд, намагаючись знайти приховані механізми. Нічого.

Але тут, його міцні пальці, з грубими рубцями від старих травм, натрапили на щось незвичайне. Збоку від однієї з шухляд, що була впритул приставлена до стінки столу, він відчув ледь помітну виїмку. Вона була так майстерно прихована, що її було важко помітити навіть досвідченому оку. Це не був звичайний отвір, а скоріше, виїмка, яка могла слугувати для кріплення чогось. Або ж, це була потаємна схованка.

Соловей обережно вставив тонку металеву лінійку, яку він завжди носив з собою, у цю виїмку. З легким клацанням щось відчинилося. Це було потаємне відділення, майстерно вбудоване у стінку столу. Воно було невеликим, але достатнім для зберігання чогось цінного.

Всередині лежав невеликий, плоский предмет. Це була не флешка, як припускав Соловей. Це був мікрофільм. Старовинний, але досі придатний для використання. Він був обережно загорнутий у шматочок щільної тканини, щоб захистити від пилу та пошкоджень.

— Знахідка! — вигукнув Соловей, його обличчя, злегка зморшкувате, зараз світилося торжеством. — Він це приховав. Владислав Миколайович Коваленко знав, що його шукають.

Петренко підійшов ближче, його очі розширилися від подиву.

— Мікрофільм? Неймовірно. Це ж технологія минулого століття.

— Він працював з архівами. Ймовірно, мав доступ до старого обладнання, — пояснив Соловей. — Це надійніший спосіб зберігання інформації, ніж флешка, якщо ти боїшся, що твої електронні носії можуть зламати або знайти.