Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 3: Смерть в архіві., Віталій"

Вони негайно відправилися до поліцейського відділу. У лабораторії швидко знайшли старий мікрофільмовий проектор. Коли зображення з мікрофільму з'явилися на екрані, кабінет Солов'я заповнився пожовклими сторінками, які містили глибокі таємниці.

На мікрофільмі були відскановані копії тих самих "схем" і "списків", про які згадував Коваленко у своїх записниках. Це були не просто записи, а докладні документи.

Перша частина мікрофільму містила схеми розкрадання культурних цінностей. Це були діаграми, що показували шляхи вивезення художніх полотен, старовинних скульптур, церковних реліквій з України під час Другої світової війни та у післявоєнний період. Були вказані назви міст, дати, а також імена та прізвища людей, причетних до цих операцій. Деякі імена були знайомі Солов'ю з підручників історії, інші ж були зовсім невідомими, але поруч з ними були позначки про їхні посади – "комісар", "відповідальний за евакуацію", "представник іноземної делегації".

Далі йшли списки таємного переведення значних сум грошей. Це були копії банківських рахунків, що були відкриті в нейтральних країнах – Швейцарії, Швеції. Суми були колосальними. Біля кожної суми було вказано, від кого ці гроші надійшли і на чиї рахунки вони були переведені. І знову ж таки, в списках фігурували високопоставлені особи того часу: чиновники, військові, навіть деякі культурні діячі.

Сергій відчував, як у нього перехоплює подих. Це було не просто розкрадання. Це була масштабна схема, що діяла протягом років, і до неї були причетні люди, які мали владу та вплив. Вони наживалися на горі, на війні, на руйнуванні.

— Це ж… це ж цілий скарб. Кримінальний скарб, — прошепотів Петренко, його очі були розширені від подиву.

— Іване, подивися на це, — Соловей вказав на один зі списків. — Тут вказані не лише прізвища, а й адреси. І не просто адреси, а номери банківських рахунків. Деякі з цих адрес можуть досі існувати. І деякі з цих рахунків могли бути відкриті на підставних осіб, а потім передані у спадок.

Соловей згадав про те, що говорив професор Гнатенко про "зниклі фонди" і нащадків, які могли б отримати величезні статки. Цей мікрофільм був прямим доказом. Він містив імена, дати, суми – усе, що потрібно було для розкриття цієї давньої, але все ще актуальної схеми.

— Ми знайшли те, за що вбили Коваленка, — сказав Соловей, його голос був тихим, але рішучим. — Ця інформація може зруйнувати не лише репутації, а й цілі фінансові імперії, побудовані на крові та мародерстві.

Він відчував, як у його жилах закипає кров. Справа набула нового, значно більшого масштабу. Тепер їм потрібно було не просто знайти вбивцю архіваріуса, а й розплутати мережу давніх змов, що сягали глибоко в минуле. І ці змови, судячи з усього, мали дуже впливових захисників у сучасності.

Соловей подивився на Петренка. Молодий лейтенант виглядав шокованим, але водночас його очі горіли захопленням.

— Отже, що тепер, підполковнику? — запитав Іван.

— Тепер ми починаємо перевіряти ці імена. Кожне ім'я, кожна адреса, кожен номер рахунку. Ми повинні з'ясувати, хто з них досі живий, хто є їхніми нащадками, і чи збереглися ці кошти. А також, хто міг би дізнатися про дослідження Коваленка і вирішив його зупинити. Це буде довга і небезпечна робота, Іване. Але ми не можемо відступити.

Соловей відчував, як холодний розум поєднується з рішучим підборіддям. Його темне волосся з ледь помітною сивиною на скронях було трохи розпатланим від хвилювання, але це лише підкреслювало його зосередженість. Він був готовий зануритися в це розслідування, щоб розкрити правду, якою б гіркою вона не була. І тепер, коли він мав на руках цей мікрофільм, він був ближче до істини, ніж будь-коли раніше.