Читати книгу - "Комедії"

Дюкруазі. Яким чином?

Лагранж. Я маю слугу Маскаріля, якого багато хто вважає за неабиякого дотепника; адже нині дотепність — це крам найдешевший! Отож цей зайдиголова забрав собі в голову, що він мусить ламати з себе вельможного пана. Він чваниться своїми уявними галантними манерами, ліпить нікчемні віршики і так зневажає інших слуг, що зве їх тварюками.

Дюкруазі. Ану-ну! Що ж ви там надумали?

Лагранж. Що я надумав? Треба… Ні, краще поговорім про це в іншому місці.

ЯВА 2

Горжібюс, Дюкруазі, Лагранж.

Горжібюс. Ну що? Побачилися з моєю небогою й дочкою? Як справи? Чим скінчилися ваші відвідини?

Лагранж. Мабуть, про це ви краще довідаєтеся від них, ніж від нас. А нам тільки й лишається, що подякувати вам за честь, яку ви нам зробили, та запевнити вас, що ми ваші найпокірніші слуги.

Дюкруазі. Ваші найпокірніші слуги.

Горжібюс (сам). Ого! Щось вони не дуже задоволені, як я бачу. В чому ж річ? Треба розпитатися, в чім справа. Ей, хто там є?

ЯВА 3

Горжібюс, Маротта.

Маротта. Що накажете, пане?

Горжібюс. Де ваші господині?

Маротта. У своїй кімнаті.

Горжібюс. Що вони роблять?

Маротта. Губну помаду.

Горжібюс. А чи не забагато вони помадяться? Скажіть їм, щоб ішли сюди.

ЯВА 4

Горжібюс сам.

Горжібюс. Помада, помада!.. Далебі, ці негідниці пустять мене з торбами! Тільки й натикаєшся скрізь, що на яєчні білки, та на дівоче молоко, та на всяку всячину… Не доберу я ніяк, що воно й до чого? Відколи ми тут, вони змарнували сала принаймні від дюжини свиней, а скільки тих баранячих ніжок попереводили, то й не злічити! Четверо слуг можна було б прохарчувати!

ЯВА 5

Мадлон, Като, Горжібюс.

Горжібюс. Дуже треба переводити стільки добра на те, щоб шмарувати собі мармизи! Скажіть-но мені, як ви повелися з тими добродіями, що допіру вийшли звідси з такими незадоволеними обличчями? Чи ж я вам не наказував привітати їх так, як, годиться шанувати майбутніх наречених? Адже ж ви добре знали, що я вас за них ладив?

Мадлон. Та як же могли ми поставитися до них привітно, тату, коли ці нечеми не вміють і поводитись як слід?

Като. Чи ж може, дядечку, хоч трохи розсудлива дівчина мати щось спільне з подібними особами?

Горжібюс. А чим же вони вам не догодили?

Мадлон. Оце виховання! Оце галантність! Починати прямісінько з законного шлюбу!

Горжібюс. А з чого ж накажеш починати? З незаконного співжиття, чи що? Мені здається, що ви так само, як і я, повинні їх тільки хвалити. Та чи ж може бути що поряднішого за таке поводження? Коли вже вони пропонують священний шлюбний вінець, то це доводить, що наміри в них чесні.

Мадлон. Ах, тату! Ну що ви говорите! Та це ж таке міщанство! Мені просто сором слухати ваші балачки, — вам конче треба хоч трохи повчитися доброго тону.

Горжібюс. Дай спокій! Не маю я потреби підстроюватися під ваш тон. Кажу тобі ще раз, що шлюб — свята, священна справа і що з цього повинні починати всі чесні люди.

Мадлон. Мій боже! Коли б усі люди були до вас подібні, то, мабуть, кожен роман кінчався б на першій сторінці! Нічого сказати, то було б пречудово, коли б Кір відразу ж одружився з Манданою, а Аронс почав би з того, що став би з Клелією до шлюбу!

Горжібюс. Що ти там верзеш?

Мадлон. Тату! Ось і моя кузина скаже вам те ж саме: шлюб — це останній епізод, спершу має відбутися ще багато різних пригод. Для того, щоб припасти дівчині до вподоби, поклонник повинен перш за все вміти висловлювати високі почуття, бути ніжним, лагідним і палким; запобігаючи ласки своєї коханої, він мусить додержувати певних звичаїв. Спочатку він має побачити даму свого серця десь у церкві, чи то на променаді, чи то на публічній церемонії, якщо тільки якийсь родич або друг волею неба не приведе його до неї в господу, звідки йому належить вийти замріяним і меланхолійним. Якийсь час ховає він свою пристрасть від коханої особи, а проте відвідує її дуже часто й щоразу переводить розмову на любовні теми, даючи товариству нагоду вправлятися в дотепності. Аж ось настає той день, коли він освідчується їй в коханні; ця ніжна розмова відбувається, звичайно, в якомусь садку, в затишній алеї, тимчасом як решта товариства залишається десь далі; це освідчення викликає раптовий вибух гніву, про що свідчить густий рум'янець на наших щоках, і на певний час наш гнів відлучає від нас закоханого поклонника. Але потім він все ж знаходить засіб уласкавити нас, призвичаїти нас потроху до палких своїх признань і, нарешті, зриває з наших уст слова кохання, що нам їх так важко було вимовити досі. Ось саме тут і починаються пригоди: підступні суперники, що чинять різні перешкоди нашій взаємній сердечній прихильності, тиранство батьків, облудні тривоги ревнощів, докори, вибухи розпачу, викрадення, а далі все те, що з того випливає. Отак ведеться справа в елегантному товаристві, і цих правил галантний кавалер не повинен ніколи порушувати. Чи ж випадає отак з доброго дива мало не з першої зустрічі ставати до шлюбу, згадувати про кохання, тільки підписуючи шлюбний контракт, і весь роман починати з кінця? Та це ж, тату, найогидніше гендлярство! Мені стає млосно на саму думку про це!

Горжібюс. І тобі не сором верзти таку нісенітницю? І оце зветься у нас високим стилем?

Като. Але ж, дядечку, моя кузина справді має рацію. Ну, подумайте, чи ж можна добре вітати людей, що зовсім не знаються на галантному поводженні? Іду в заклад, що ці нечеми зроду не бачили Карти Країни Ніжності і що Любовні записочки, Ласкаві послуги, Галантні послання та Мадригали — зовсім для них невідомі краї. Та це ж по всьому знати! Невже ви не бачите, що навіть зовнішність у них непоказна, вони ж зовсім не схожі на тих людей, про яких відразу ж складається добра думка! Прибути з любовним візитом у буденних панчохах та панталонах одного кольору, в капелюсі, не оздобленому перами, з недбалою зачіскою і в такому простацькому вбранні, наче в них не вистачило грошей, щоб прикрасити його