Читати книгу - "Худий"

— Заберімося геть звідси! — запропонувала дружина. — Поїдемо на тиждень-два на Бермуди чи в Гавану або повернімось до Сан-Франціско.

— Я повинен ще розповісти поліції про той пістолет. Уяви лише собі, коли виявиться, що саме з нього було заподіяне вбивство. Якщо це не встановили досі, то вже на шляху до цього.

— Ти справді вважаєш, що це та сама зброя?

— Поки що припускаю. Ввечері ми підемо в гості…

— І думати кинь! Зовсім з глузду зсунувся? Якщо хочеш когось побачити, хай приходять сюди.

— Ет, то зовсім не одне й те саме. — Я обійняв дружину. — Не бери в голову ту подряпинку. Я почуваюся добре.

— Хизуєшся, й усього, — заперечила вона. — Хочеш, щоб усі побачили в тобі героя, якому й кулі не страшні.

— Не будь злючкою.

— Буду! Бо не збираюся утримувати тебе…

Я затулив їй рота.

— Я хочу побачити Йоргенсенів у них вдома, хочу зустрітися з Маколеєм і зі Стадсі Берком. Досить блукати довкола. Час зазирнути всередину.

— Ох ти ж і упертюх! — зітхнула Нора. — Зараз лише п'ята година, полежи хоч трохи перед виходом.

Я зручно вмостився на дивані у вітальні. Газети вже принесли. Помідомлялося, що Мореллі вистрілив у мене, за однією газетою, двічі, за іншою — тричі, коли я намагався заарештувати його за вбивство Джулії Вулф, і що я перебуваю у вкрай тяжкому стані — нікого не впізнаю і не підлягаю госпіталізації. Тут-таки були вміщені фотографії Мореллі й одне моє давнє фото, що зображувало ще тринадцятилітнього підлітка в кумедному капелюсі, який я носив, як пригадую, коли працював газетярем на Уолл-стріт. Більшість із статей про вбивство Джулії Вулф виглядали надто розпливчастими. Ми саме їх читали, коли завітала наша постійна маленька гостя, Дорогі Уайнент. Я почув її голос з порога, ледве Нора відчинила двері.

— Черговий не схотів повідомити про мене, тож я мусила прослизнути. Не женіть мене, прошу! Я допомагатиму вам доглядати за Ніком. Я все робитиму. Будь ласка, Норо!

Норі лишалося тільки відповісти:

— Заходь.

Дороті увійшла й вирячилась на мене.

— А-а-але ж газети писали, що ви…

— Хіба я схожий на конаючого? А що з тобою трапилось?

Спідня губа в неї була припухла й розбита, на одній щоці вимальовувався синець, на другій — подряпини від нігтів, очі запухли й почервоніли від сліз.

— Мати побила мене, — відповіла Дороті. — От, погляньте! — Вона скинула пальто на підлогу, відірвала ґудзика, кваплячись розстебнути сукню, витягла одну руку з рукава й оголила спину. Вся рука була синя, спина похрещена довгими кривавими смугами. — Бачите? — знову заридала вона.

Нора пригорнула дівчину.

— Бідолашна дитина.

— За що це вона тебе так? — поцікавився я.

Дороті відступила від Нори й опустилася на коліна біля дивана, Аста обнюхали її.

— Вона вирішила, що я приходила… до вас, щоб дізнатися про батьки і Джулію Вулф, — схлипуючи, проказала дівчина. — Через те вона й прибігла сюди — випитати. Та ви переконали її в протилежному… Ви… ви упевнили її, так само, як і мене, що вас не обходить ця справа… І все було гаразд, доки вона не прочитала сьогоднішні газети. Вона збагнула, що ви збрехали про свою непричетність до справи. Тоді вона стала мене лупцювати, бажаючи дізнатись, що я вам виклала.

— Що ж ти їй сказала?

— Я не могла сказати нічого. Навіть… про Кріса. Нічого не могла.

— А він теж був присутній?

— Так.

— І дозволив їй тебе мордувати?

— Та він… ніколи не суперечить їй.

— Норо, бога ради, — звернувся я до дружини, — дай нам щось випити.

— Так-так, — погодилась Нора, підняла пальто Дороті, повісила його на спинку стільця і рушила до комірчини.

— Ніку, прошу, дозвольте мені залишитись, — проканючила Дороті. — Слово честі, я не буду для вас тягарем, ви ж самі радили мені втекти від них. Згадайте. А мені тепер нема куди йти. Я вас прошу.

— Не переймайся так. Треба все обмізкувати. Ти ж бо знаєш, я не менш за тебе боюся Мімі. Що, на її думку, ти могла мені розповісти такого?

— Вона, певно, знає… дещо пов'язане з убивством і гадає, що мені це теж відомо… Але присягаюся, Ніку, я нічого не знаю!

— І за це спасибі, — зітхнув я. — А втім, сестрице, дещо ти таки знаєш, і саме з цього ми почнемо. Тільки цур, бути чесною — інакше не граємо.

Вона ворухнулась, ніби притискаючи руку до серця.

— Обіцяю.

— От і чудово. А тепер вип'ємо. — Ми взяли склянки у Нори. — Отже, ти мусила їй щось сказати, щоб піти.

— Ні! Я нічого не сказала. Вона, мабуть, і досі не знає, що мене нема в кімнаті.

— Цього нам тільки не вистачало.

— Невже ви примусите мене повернутись? — заплакала вона.

— Дитина більше не витримає такого лупня, Ніку, — озвалася Нора.

— Тихо-тихо, — підняв я руку. — Не знаю. Я от що подумав: якщо ми підемо на обід, то, може, краще, щоб Мімі не знала…

Дороті з жахом виторопила на мене очі, а Нора зауважила:

— Я й не думала, що ти після всього потягнеш мене туди.

— Але мама не чекає вас! — швидко втрутилася Дороті. — Навіть не знаю, чи буде вона вдома. Газети повідомили, що ви присмерті. Вона й гадки не має, що ви можете прийти.

— Тим краще, — зазначив я. — Це буде сюрпризом.

Вона наблизила до мене пополотніле обличчя, проливши від хвилювання віскі на мій рукав.

— Не ходіть! Вам не можна зараз. Послухайте мене. Послухайте Нору. Вам не можна йти! — Бліда як крейда, вона обернулася до Нори. — Хіба не так? Ну, скажіть!

Нора, уп'явшись у мене чорними очима, проказала:

— Заспокойся, Дороті. Він сам знає, що краще. Який твій план, Ніку?

— Ще надто розпливчастий, — скривився я. — Якщо хочеш, щоб Дороті лишилася тут, нехай. Думаю, вони спокійно заснуть з Астою. Але в усьому іншому дай мені змогу діяти самостійно. Я поки не знаю, що робитиму напевне, бо ніяк не ухоплю події за хвіст. Тож мушу в усьому розібратися. Самостійно.

— Ми не заважатимемо, — запевнила Дороті. — Правда, Норо?

Нора мовчки стежила за мною.

— Звідки ти взяла пістолет? — спитав я у Дороті. — Тільки цього разу без байок.

Вона облизала губи, спалахнула і прочистила горлянку.

— Май на увазі, — пригрозив я, — почнеш знову брехати, я відразу подзвоню Мімі, щоб вона приїхала за тобою.

— Та хай вона вже скаже, — зауважила Нора.

Дороті знову прокашлялась:

— Можна… можна я розповім історію, яка трапилась зі мною в дитинстві?

— Вона пов'язана з пістолетом?

— Не зовсім. Але допоможе вам зрозуміти, чому я…

— Не зараз.